Розділ 16. Гірко-солодкі висновки

Навідріз відмовившись іти лісом вночі, Інгрід сама перенесла нас на галявину перед домом валькірій. Це забрало в неї надто багато сил, і вона знову зблідла. Проте подруга не зважала на слабкість, поспішаючи за мною до спальні.

— Ти ба, хто повернувся!

Нора, побачивши нас, кинула ножі, які щойно чистила, на ліжко і міцно обійняла Інгрід. Та пискнула, і велетка одразу відпустила її. Навіть Луїза, що залишилася біля вікна, посміхнулась, спостерігаючи за валькірією, що вибралася з лап смерті.

Помітивши мій погляд, вона нахмурилася. Уважні сині очі відмітили одяг з рідного світу. Не кажучи ні слова, Луїза покинула спальню. Провівши її поглядом, я зітхнула.

Інгрід тим часом уже відповідала на питання, якими засипала її Нора. Велетку цікавило, хто напав на неї, як вона боролася і як перемогла. Виявилося, поки нас не було, по дому валькірій які тільки чутки не ходили — навіть що її поранив дракон Нідгьогг, що живе в коренях Іггдрасіля. Тому, дізнавшись, що це був маг і його сполохав Гуннар, Нора майже розчаровано загуділа.

Я присіла поруч із Інгрід. Нора, сидячи на сусідньому ліжку, здивовано оглянула моє вбрання.

— А тебе де вітри носили?

Вислухавши коротку розповідь про тренування з Крістіаном, яке вийшло з-під контролю, велетка похитала головою.

— Магія — це, звісно, добре, але в ближньому бою вона не помічник. Давай я завтра тебе потреную.

Знизавши плечима, я погодилась. Завтра у мене якраз мав бути вільний день. Домовившись зустрітися на тренувальному майданчику після сніданку, вона повернулася до чищення ножів. Я ж якийсь час задумливо дивилась у вікно, за яким яскраво виблискували зірки, а потім наздогнала Інгрід, що вже йшла до купальні.

— Ти знаєш, де живе Асгейр?

Подруга кліпнула, а вже за мить на її обличчі розквітла лукава усмішка. Я не стала виправляти її здогадки і просто слухала, як дістатися до його будинку. Подякувавши, переодягнулася в чистий місцевий одяг і вирушила в ніч.

Виявилося, Асгейр жив зовсім неподалік. Це знову навело мене на думки про нього і Луїзу, але я заборонила собі думати про те, що відбувалося ще до мого народження.

Щоб дістатися до будинка Асгейра, розташованого на околиці Асгарду, треба було йти по самому краю лісу, огинаючи його, але не заходячи всередину. Це трохи заспокоювало — Інгрід запевняла, що лісовик тримає нічних хижаків у межах своїх володінь і не дозволяє їм виходити назовні. Проте я все одно, поки йшла вздовж межі лісу, чула тихе гарчання і бачила темні силуети. Вони супроводжували мене на всьому шляху.

Коли ліс скінчився, я зітхнула з полегшенням. Попереду показався невеликий, але міцний і охайний одноповерховий будинок з темно-сірого каменю. У шибках привітно горіло світло, а з димаря вгору звивався дим. Самотній будинок обіцяв тепло і прихисток.

Піднявшись на три сходинки, я ступила на дерев’яний ґанок. Вже хотіла постукати, коли помітила, що двері зачинені не до кінця. В щілині промайнула жіноча тінь.

— Але чому? — розпачливо спитала Луїза. — Тепер, коли ти повернувся, ми знову можемо бути разом.

Ще ніколи я не чула, щоб ця горда валькірія розмовляла таким ніжним голосом. В душі сколихнувся страх, але я змусила себе лишитися на місці.

— Невже весь цей час ти мене чекала? — озвався Асгейр. Шумно зітхнувши, він дещо втомлено додав: — Я думав, ми все вирішили ще двадцять років тому. Ти сама сказала, що не будеш чекати мене так довго.

— Так, але я сподівалася...

Посилено прислухаючись, я підступила ближче, аж тут дерев’яна дошка під ногою коротко скрипнула. Голоси урвалися.

Швидко піднявши руку, я постукала.

Двері рвучко відчинилися, і за ними показався Асгейр. В руці він вже стискав один з двох кинджалів. Помітивши мене, він здивовано опустив зброю.

— Єво?..

Ковтнувши, я перевела погляд з нього на Луїзу, що стояла посеред невеликого напівтемного передпокою. Обличчя валькірії перекосилося від гніву.

— Я хотіла поговорити, — затинаючись і відчуваючи, як від сорому палають щоки, промовила я. — Якщо я невчасно...

— Ти завжди невчасно, — відрізала Луїза, однак під суворим поглядом Асгейра примовкла.

Ображено пирхнувши, вона протиснулася повз нас, зачепивши мене плечем, і вийшла надвір. Я мовчала, дивлячись їй вслід, аж поки жіноча постать не розчинилася у темряві ночі. Лише тоді я озирнулась до Асгейра, та він уже пішов вглиб будинку.

Зачинивши двері, я залишила чоботи біля входу і в одних шкарпетках попрямувала за ним. Зліва від входу розташувалося приміщення, що служило одночасно і кухнею, і вітальнею. Два невеликих вікна, обрамлені темними фіранками, виходили на лицьовий бік двору. Під ними вздовж стіни розташувалися кухонні меблі. Посеред кімнати стояв невеликий прямокутний стіл з чотирма стільцями, прикрашеними майстерною різьбою. Над столом висів круглий канделябр з незапаленими свічками.

З іншого боку розташувалися диван, невеликий столик і шафа для книг. Дерев’яна підлога блищала від чистоти. Речей у Асгейра було небагато, але всі вони мали своє місце.

Сам Асгейр стояв спиною до мене і дивився у ще одне вікно навпроти дверей. Дужі плечі видавали напругу. Очевидно, розмова з Луїзою зіпсувала йому настрій.