Глава 61

Через деякий час пристрасті в місті потроху уляглися. Події, що сталися на галявині, вдалося зам’яти різними способами та засобами, і містяни навіть не здогадувалися, яка загроза чекала на них. І в один день, коли з монстрами було покінчено, а капітан Середа в наказовому порядку відправлений на пару днів у відпустку, він зателефонував друзям і запропонував зустрітися.

Компанія давніх знайомих, майже приятелів, знову зібралася на кухні у Гліба Сергійовича. Діана по-сімейному розливала чай та розкладала тістечка, програміст Діма схилився над ноутбуком разом із Сашком, а капітан Середа розкладав свої папери.

— Почнемо? — опер не міг без своєї серйозної манери розмовляти. Та він таким і залишався — зібраним і завжди готовим розслідувати нові справи.

— Давай, Денисе. Розповідай те, що ми не знали. Хоча ця справа точно додасть тобі зірочок на погони, — підсумував лікар.

— А може ми краще спитаємо Олександра, де він перебував останні роки? І чому за документами він проходив, як загиблий, та й преса підхопила цю ідею?

— Денисе, ти ж усе знаєш. Ну гаразд, повторюся. Доведеться розпочати здалеку. Я зі своїм науковим керівником займався дослідженням слов’янських капищ, тобто старовинних місць сили. Одного разу я знайшов браслети богині-мисливиці Дівани і дуже зацікавився цим питанням.

— Ага, Олександре, і не повідомив про знахідку нікому.

— Було таке. От після цього я й зайнявся детальнішим розслідуванням всіх старовинних знаків та рун, якими на всякий випадок розмалював підпіл у будинку дідуся.

— На всяк випадок? — запитала Діана.

— Можна й так сказати, сестричко. Тільки ж я не очікував знайти ще пару браслетів буквально у себе перед носом, посеред нашого лісу.

— Але ж в Інтернеті сказано, що браслетів тільки два, — запитально підняв брову Діма.

— Отож бо, після цього я зрозумів, що Інтернету не дуже слід довіряти. Так-так, я дізнався про силу, якою наділяють власника браслети і хотів колись, при нагоді, ними скористатися. Тільки от сестричку не встиг попередити і вона приміряла ці прикраси і отримала силу. І хто ж міг подумати, що саме в рідному лісі кояться страшні речі? Хто ж міг подумати, що по сліду Діани відправлять вовкулак, щоб вони захопили нещасну дівчинку? Все що я зміг — заштовхати її в підвал, одягнути свої знайдені раніше браслети, і прорватися через нападників до лісу. Думав, пересиджу пів години і через таємний хід заберу сестричку з собою. Та я спізнився. Вона вже втрапила в лапи Горіну. Мене визнали загиблим у місцевій поліції, вірніше, ніхто не захотів займатися розслідуванням, бо все відразу загальмував Горін, якому був не потрібний розголос. Мені довелося піти в підпілля, щоб дізнатися його плани. Як виявилося, він не збирався шкодити Діані, вона потрібна була для чогось більшого. Сам я не міг виказати себе раніше, інакше б нашкодив сестрі і тоді я…

— Тоді ти вийшов на мене, — обізвався Дмитро, — Ми потоваришували, і ти попросив взяти шефство над сестрою. Спочатку я вважав тебе божевільним, та незабаром повірив. А ми з Діанкою справді подружилися. І незважаючи на всі небезпеки, на які вона себе наражала, я все тримав під контролем. До одного вечора, коли ти, Ді, зникла з усіх радарів.

— Конспіратори! Не могли мені все розповісти відразу? — спалахнула Діана.

— Та вони хотіли як краще, — обізвався лікар, — Щоб не зашкодити тобі, а заодно відрубати гідрі всі голови.

— Вмієш ти, Глібе, висловлюватись, — хмикнув Денис, — Дякуючи Діані ми посадили на лаву підсудних бізнесмена Горіна, мера та купу відомих особистостей. У мене виявилося стільки аргументованого матеріалу, що справа вийшла на кілька томів. Ми викрили цілу мережу виготовлення і збуту наркотичних речовин компанією «Фліплайн», яка мала представництва у багатьох містах і країнах. Незабаром справа вийде за межі нашої країни, бо сліди гідри тягнуться далеко і дуже далеко. Та нічого, тепер справа розкручується з космічною швидкістю. Правда, деякі нюанси складно пояснити, та я не акцентуватиму на цьому увагу. Зокрема, слідчим дуже цікаво спостерігати за поведінкою двох спійманих нами вовкулак, які періодично обростають шерстю і клацають зубами на вовчих мордах.

— Цікаво? — пирхнула Діана, — А як вони відносяться до величезної ігуани, тобто моєї так званої майже свекрухи?

— Довелося тихенько дати їй тих пігулок, які ми взяли на лісопилці у макак. Досить і того, що дала покази, і тепер відповість за всі злочини. Так, їй інкримінували замовне вбивство ваших з Олександром батьків та дідуся, і вона у всьому зізналася. А у в’язниці нехай перебуває в якій завгодно подобі, все-рівно термін ув’язнення отримала чималий.

— А що відносно моїх батьків? — з хвилюванням прохрипів лікар.

— Глібе, тебе ледь не вбив власний батько. Тобі цього замало? Якби не Діана, ти б зараз із нами не чаював, — капітан був у своєму репертуарі, — Наш колишній мер відправляється на нари теж надовго, а твоя матуся виявилася непричетною до справ чоловіка. Ми її відпустили за відсутністю складу злочину. Правда, конфіскація майна і все таке … це все афери твого батька.

— У неї ж залишилися власні збереження? Ви ж не позбавили її засобів до існування? Хоча я з радістю заберу її до себе.

— Все майно, яке зареєстровано на неї, залишається їй. Навіть ваш заміський маєток. Так що, Глібе, вона не стане безхатьком.

— Хоча б і так. Може тепер у мами відкриються очі на махінації батька?

— Будемо сподіватися, що так, — посміхнулася Діана. — Нарешті ми разом позбулися пекельного зла, яке ледь не заполонило наше місто …

— Але його представники поповнили поліцейські мавп’ятники, — не стримався Денис, — Ви навіть не уявляєте, скільки метаморфів нам вдалося затримати, і всі непрості.

— Метаморфи? — хмикнув Діма, — Невже капітан Середа повірив у містику і говорить це слово?

— Все колись буває уперше. І я ніяк не можу відкинути очевидне, — закрив папку офіцер, і задумався, — Як же багато криміналу зачаїлося в рідному місті, ховаючись під личиною незвіданого?