Глава 60

Коли їхні погляди зустрілися, ніби блискавка пронизала дівчину, і вона, не довіряючи власним очам, знесилено опустила руки, і подумала, що доля знову підкидає їй чергове випробування. Але ж цього не може бути? Що за галюцинації? Від чергового нервового напруження ноги підкосилися, і вона почала падати, але несподіваний рятувальник ледве встиг її підтримати, шепочучи підбадьорливі слова, та й вірні вовки опинилися поруч.

Коли через декілька секунд розплющила очі, помітила, що лежить поруч із лікарем, а їх охороняє вірний Завій. Невже це було марево, і в чоловічій постаті вона побачила того, чиєї допомоги найбільше чекала? Миттю прийшла до тями, і вже з новими силами була готова кинутися в жорстокий бій. Рятівник обернувся до неї і крикнув:

— Діанко, сестричко! Нарешті зустрілися! Вибач, за затримку! — промовив Сашко так, ніби вони розлучилися вчора, і не було жахливих подій і боротьби не на життя, а на смерть, — А ти молодець! Зуміла вистояти перед монстрами! Не бійся, я поруч, і разом ми переможемо!

Невже це він? Чи черговий метаморф, що зумів набути подоби її брата? Адже вона всі ці роки вважала Сашка загиблим. Проте він ось поряд — живий, посміхається їй, поводиться так, ніби нічого не трапилося. Якщо він вижив у ту жахливу ніч, то чому не повідомив їй, чому відпустив у самісіньке пекло, не відмовив від шлюбу з Горіним? Де він був увесь цей час? Чи знав про її поневіряння?

Хотілося плакати, кричати, з’ясовувати відносини, та не зараз. Ніяк не зараз. Вони все з’ясують: і те, чому він не давав про себе знати, і те, чому скільки років мовчав, та тільки в тому випадку, коли переживуть цю страшну ніч. Очі заливали солоні сльози щастя від зустрічі та гіркоти втрат, та вона знайшла в собі сили піднятися і вступити в бій.

Тим більше, всесвітнє зло вже направилось далі в ліс, а точніше, воно тримало напрям у місто. Діану пройняв холодний піт. Цього не можна допустити ні в якому разі! Якщо таке чудовисько з’явиться на вулицях великого міста, розносячи новонароджених метаморфів, які продовжували дозрівати та відвалюватися, то до ранку від міста нічого не залишиться. Горін тим часом взяв командування у свої руки, крім вовкулак направив у її бік ще й страхітливих гарпій, які невідомо звідки взялися. Можливо, вони теж породження всесвітнього зла? Та думати не було коли.

Діана стала спина до спини з братом, відчувши нечувану підтримку. Здавалося, дівчина знала, що робити, і на підсвідомому рівні простягнула до брата руки. Ще мить, і вони разом підняли руки вгору, вхопивши енергетичні заряди блискавок, і кинули в саму гущу метаморфів. Подвоєння сил принесло бажані результати, і вибух був набагато потужніший.

Пістоль брат тримав на поясі на перев’язі, і все намагався дотягнутися до нього, щоб ще раз вцілити у зло, та навала перевертнів не давала цього зробити. Нарешті лікар відкрив очі і здивовано роззирався навкруги, його погляд потеплів, коли він побачив Діану. Сашко викрикнув йому:

— Назад! Повертайтеся до вовка! Тут небезпечно!

Однак Гліб не міг знаходитися осторонь. Якийсь задум промайнув у його розумних очах. Він помітив купки хмизу на галявині і, повзаючи, перетягував їх до однієї великої купи. Один рух — і він зміг розпалити вогнище від вогню, що палав навколо. Потім підпалював найбільші гілки, і розмахував перед мордами вовкулак, які гарчали та не насмілювалися підійти ближче до Діани та Сашка.

— Діанко! — крикнув брат, — Слід затримати монстра! Не дати йому втекти в місто! Інакше всім кінець.

Брат із сестрою намагалися закидати блискавками шлях предковічного зла, та Горін напускав на них все більше чудовиськ, які перетворювалися у різноманітних істот. Діана крикнула в нічне небо:

— Перелеснику! Прийди до мене! Негайно приводь допомогу!

Раптом нічне небо прорізав стовп яскравого вогню. Один сліпучий зблиск, два, три, десять… Небо невдовзі, здавалось, запалало від розчерків пера невідомого художника. Перелесник вогняним драконом із довгим хвостом розкрив рота і випустив струмінь вогню прямісінько навперейми всесвітньому злу. Вогняний хлопець з’явився не сам, із ним поряд перебувало ще кілька перелесників, які, за наказом Діани, оточили зло потужним палаючим кільцем. Страховисько жахливо заверещало, під впливом вогню його кінцівки обвуглювалися і почали розпадатися на прах. Кокони на його тілі горіли, випускаючи смердючий дим, лопались, випускаючи недозрілих метаморфів, які гинули в язиках полум’я. З диким жахом прадавнє зло кидалося в різні сторони, повзало і качалося по землі, намагаючись збити полум’я, та нічого не виходило. Пролунав оглушливий тріск і чудовисько луснуло, розсипавшись кістками, які догорали у полум’ї.

Ніби зійшовши з розуму, Горін зареготав та весь ліс:

— Якщо знищила предковічне зло, не вважай, що перемогла. У мене ще є козирі в рукаві. Ти виснажилася, люба, а я такий самий сильний. Навіть сильніший! У вогні загинули п'ятеро з Ради Шести, і тепер я найголовніший, та ще й отримав всю їхню силу!

І справді, Діана знесилено опустила руки і відчула, як тремтять коліна. Перелесник із друзями теж виснажився і полетів за небокрай, відновлювати силу. Занадто багато сил магічні істоти витратили на бій із прадавнім злом, тому відчули повне знесилення. Тож посеред галявини залишилася Діана із Сашком та Глібом, а на них наступала решта армії метаморфів, яких хоч і стало менше, та все-одно було достатньо.

Кільце навколо відважних поборників добра все звужувалося. Вже не залишалося сили відбиватися. Лікар відмахувався палаючими головешками, Лют і Завій гарчали на нападників, а Сашко тихо поклав руку на пістоль, в якому ще залишалась одна срібна куля.

Горін божевільно зареготав:

— Ви такі слабкі, що з вами впорається навіть моя люба матуся. Або ще краще — шановний пан мер, який думав відлежатися в холодочку. Кого ж вибрати? І я знаю, що в тебе, Олександре, залишилася одна куля. На кого ж ти її витратиш? На Віолетту, яка нацькувала вовкулак на твою сім’ю? Чи на мера, котрий так бажав вбити твою сестру у темному провулку? А може на мене?