Глава 58

Від тієї картини, що відкрилася перед очима, в Діани волосся піднялося дибки, а тіло відразу похололо. Жертовник розколовся навпіл, земля під ногами почала рухатися, ніби від землетрусу. Діана заледве втрималася на ногах, та вперто шепотіла захисні слова, які давно завчила напам’ять. Як же вона сподівалася на те, що шепотіння складних слів на незрозумілій мові зможе їй допомогти! Ох, ще в сімнадцять років їй до рук потрапили записи брата, які він зробив, вивчаючи старовинну антикварну книгу.

Згадала, як Сашко заштовхнув її в підпіл і наказав вивчити ті записи назубок, запевнив, що колись це може врятувати їй життя. Вона зі скепсисом сприйняла його побажання, та брат був невблаганним. І Діана підкорилася, адже довіряла Сашкові. Тривалий час Діана студіювала записи, допоки їх не вивчила. Коли Горін подавав їй руку, під її светром уже була захована книга, яку вона ніколи не відпускала і старанно ховала від сторонніх очей. Якраз в цьому лісові вона й сховала ці записи в дуплі старезного дуба. І ніхто про них не знав, навіть Дмитро.

Зараз під жертовником прокидалося справжнє древнє зло, яке нарешті змогло отримати порцію крові від людини з чистим серцем, не затьмареним жадобою до поживи, влади чи слави. Прийшов його час звільнитися від кайданів, у які воно було заковане дуже й дуже давно. Служителі Ради Шести досі не могли звільнити свого покровителя, хоч і неодноразово намагалися.

«Невже для пробудження зла потрібно було саме життя Гліба? Чи так званий Антон Горін вирішив убити двох зайців — прибрати з дороги лікаря, і його чистою душею відродити прадавнє зло?» — думала Діана, намагаючись знайти вихід, щоб врятувати вірного друга і завадити розповсюдженню зла, — «Але ж ритуал не був доведений до кінця, Гліб живий, замість душі зло отримало лише кров. То, можливо, предковічне зло відновилося не з повними силами, і є шанс його стримати? Та самій це зробити не під силу. Що ж робити?»

Останнім часом Рада Шести придумала прокласти підземний тунель до древнього зла, котре плодило все нових і нових метаморфів. Потім метаморфів, тобто ненажерливих монстрів, «підселяли» в тіла спраглих до влади і багатства людей, які були готові віддати свою оболонку і душу лише б мати все, що забажають. Ніхто ж їм не сказав, що чудовиська поступово пожирають їх зсередини, поки не залишать нічого від них колишніх. Але жага до багатства та влади перемагала, не залишаючи нічого людського у їхніх чорних душах.

Сьогодні вночі Рада Шести обрала одне обличчя на всіх, щоб мати рівні шанси на возвеличення, і щоб ніхто з присутніх їх не впізнав. Такими діями вони демонстрували своєрідну рівність і однакові права на першість. Перші особи Ордену займалися бізнесом у різних куточках світу, щоб збирати все більше прихильників, та зараз всі з’їхалися до нового учасника, тобто Антона Горіна, який міг похизуватися титулом Охоронця всесвітнього зла. Якщо тільки нещодавно він перебував на нижчому щаблі їхньої ієрархії, і не мав ніякого впливу та ваги, то за заслуги був прийнятий до Ради Шести. До цього один із Ради невідомим чином кудись зник, і це довгий час приховувалось.

Тим часом землю прорізав глибокий рівчак, що розширювався і заглиблювався. Земля застогнала, випускаючи на волю нових монстрів-метаморфів, за якими піднялося предковічне зло — найстрашніше, що Діана могла бачити за своє життя. Стогін стрясав землю раз за разом, поки почувся оглушливий поштовх, від якого задвиготіла земля, і з глибин, хапаючись напівзотлілими руками з кігтистими пазурами, почало вилазити чудовисько.

Воно чимось нагадувало людський скелет, однак зростом досягало вершини найвищих дерев лісу, а чотири руки волочилися до землі. Нарешті воно зіп’ялося на ноги, ніби розминаючи їх після довгого лежання, хоча допомагало собі передніми кінцівками утримувати рівновагу. Істота зробила невпевнений перший крок, потім ще крок на ногах, які хиталися з кожним порухом. Підняло вгору величезний страхітливий череп, сяйнувши пустими червоними зіницями, втягнуло в себе повітря, і страшно заверещало — аж дерева повгиналися від цього посвисту-вереску.

Жовтувато-сірі, в місячному сяйві, кістки скелета добряче поросли гілками, шипами, сухим бур’яном, де-не-де на черепі виднілися шматки моху. Воно нарешті змогло розправитися на весь зріст, гримнувши важкими злежалими від часу кістками, і Діана помітила, що в чудовиська з тіла звисають, ніби сплутані павутиною, якість фігурки. Приглядівшись, остовпіла — скелет рясно вкривали справжні яскраво-червоні кокони, які пульсували, немовби живі. Деякі кокони почали лускати, являючи світу нових метаморфів, які груддями сипалися на землю там, де ступало всесвітнє зло. Ось деякі метаморфи, опинившись на землі, почали слабо спиратися на кінцівки, роззиратися навкруги в пошуках поживи, в пошуках людського тіла, в яке можна вселитися і посмакувати душею. Істоти збільшувалися прямо на очах, щойно були, ніби немовлята, та зовсім скоро спиралися на кінцівки і прямували в її напрямку.

Діана позадкувала назад, не тямлячи себе від переляку, перечепилася за якийсь пеньок і впала, не маючи сил піднятися. Схоже, це був кінець, проти такої кількості монстрів їй не вистояти. Якщо ще з Горіними вона могла прирікатися, то тут відчула, що слід терміново «робити ноги». І чим швидше, тим краще. Але ж треба було врятувати пораненого лікаря. Накарачках підповзла до Гліба, який так само лежав, стікаючи кров’ю, і потягла його попідруки подалі в лісову хащу, поки ніхто не напав.

На щастя, Рада Шести була повністю зайнята відродженням свого темного божества, і не звертала увагу на дівчину. Вони розступилися, щоб дати чудовиську розходитися на повну. Діана гарячково доповзла до ще одного меншого валуна, за яким знайшла широку нішу, що нагадувала нору якоїсь великої тварини, і вмостила Гліба там. Можливо, хоч тут він буде у відносній безпеці бодай ненадовго.

Дівчина відірвала шматок сорочки і туго перев’язала рану лікарю, намагаючись спинити кровотечу. Він лежав без свідомості. І як не намагалася вона його розбуркати, та все було марно. Діана вирішила, що Гліба чимось накачали, раз він ні на що не реагує. Проте хоча б дихає, уривчасто, але ж заледве чутне дихання відчувала. В голові пульсувала одна єдина думка: «Що ж робити?» Вибратися звідси нереально, та вона хоч спробує продати своє життя якнайдорожче.