Глава 57

Настала ніч, не обіцяючи нічого хорошого. Небо осявали зірки і місяць-повня. Діану зі зв’язаними руками і пов’язкою на очах кудись повели. Як виявилося, санаторій був збудований посеред лісового масиву, тому власник земельної ділянки, він же Антон Горін, міг тут робити, що заманеться. Дівчина спотикалася, падала, та її піднімали, і вперто тягли кудись у гущавину.

Нарешті з очей стягнули пов’язку, і вона зойкнула від здивування. Полонену привели на широку галявину, облиту місячним сяйвом. Посеред втрамбованого майданчика височів старезний валун, що заріс лишайником і мохом. По периметру галявини дівчина вловила заледве чутний рух, її оточували постаті в чорних балахонах. Кільце ставало все тіснішим, і вона зрозуміла — якщо вона не зможе обернутися Діваною, їй кінець. Нюх і зір загострилися, вона могла чудово бачити на великі відстані навіть у темряві.

За чорними постатями почали з’являтися перші «так звані гості», які не бажали нічого пропустити. Це якраз і були ті монстри, з якими вона вже зустрічалася на святкуванні Дня народження мера. Зі стогоном і кректанням вони скидали людські оболонки, показуючи справжню суть — готову пожирати, спраглу теплої крові і людських душ. Якщо через чорні балахони ще існувала надія прорватися і втекти геть, то через лісову гущавину, наповнену істотами, вибиратися зась — розірвуть на клапті.

Діана думками прикликала вовків, і через деякий час надсадне виття почулося вдалині, та те зло, що фізично пульсувало навкруги, не давало їм пробратися всередину кола. Помічники не могли проникнути сюди, раз-по-раз натикаючись на невидиму магічну перешкоду. Зло надавало якоїсь містичної сили перевертням, вони ставали все нахабнішими, норовили прорватися в центр галявини. Якби ж отримати повну силу, яку обіцяв їй голос зі сну! Та що для цього потрібно зробити? Браслети у неї відібрали, хоча, як виявилося, вони тільки допомагають сконцентруватися, основна сила дрімає в ній. Що ж слід зробити? Згадати! Згадати все і негайно!

Раптом одна з фігур у чорному балахоні скинула каптур — і перед нею постав Антон Горін — його очі виблискували червоним полум’ям, обличчя зістарилося і вкрилося зморшками, чорне волосся з сивими пасмами спадало до плечей, а руки перетворилися на висохлі пазурі з довгими кігтями. Діана засмикалась сильніше, та не змогла скинути чіпкі лапи вовкулак, які тільки хвилину назад були санітарами. Заспокоїлась, щоб привести думки в порядок. Вирішила тягнути час, адже сподівалася на допомогу сокола, який точно приведе підмогу. Високо підняла голову і сталевим голосом промовила:

— Антоне, я зацінила твою виставу. Браво! А тепер відпусти нас із Глібом, якщо не бажаєш мати купу проблем.

— Діаночко, Ді! Яка була ти наївна, такою й залишаєшся. Ви з лікарем ніколи не покинете цієї галявини! — зло прошипів Горін, вискаливши гострі зуби.

— Незабаром тут буде поліція і заарештує тебе прямісінько на місці злочину. Всі докази та документи я встигла передати кому треба. А ще додамо виготовлення і збут наркотичних речовин, і тобі замість депутатського крісла засвітить в’язнична камера на довгі роки. Також не забудь про моє викрадення і неодноразове посягання на моє життя!

— Ти блефуєш! І нічого не зможеш довести, бо тебе, любонько, не знайдуть. Та ніхто й не шукатиме. Або ти змінишся, точно. Після перебування у санаторії моя кохана Ді поїде за кордон всерйоз і надовго. Років так на три-чотири. І ти дійсно поїдеш після того, як віддаси свою магію на крові, хоча після цього ритуалу перетворишся на безвільну ляльку, а я вже подумаю, яку істоту підселити в твою гарненьку тілесну оболонку.

— Ніколи цього не буде! І не мрій!

— Гаразд, досить балачок, — обернувся кудись назад, і крикнув, — Ведіть лікаря! Якраз нам потрібна жертва з чистим серцем! Хай його серце послугує на користь нашій справі!

Ще двоє вовкулак притягнули на галявину безвільне тіло Гліба, який нерухомо звисав на лапах мучителів. Діана міцніше стиснула зуби і просичала:

— Відпусти його! В тебе ж є я, навіщо тобі лікар? Він ні в чому не винен!

— Отож-бо. Чиста невинна душа… Якраз те, що треба… Де ж у сучасному світі знайти таких людей? Сам же прийшов до мене. От не сунув би свого цікавого носа куди не треба, то вижив би. А які гарні перспективи перед ним відкривалися. Талановитий син мера міг би з часом стати одним із найвищих керівників нашого Ордену. Або Рада Шести перетворилася б на Раду Семи. Так ні! Відкинув усе, довелося стерти йому спогади про те, свідком чого він був з дитинства.

— Так це ти теж стер мою пам’ять?

— Атож. Одна цікава домовичка доповіла мені, що ти збираєшся тікати. От я і напоумив її напоїти тебе спеціальним чаєм на доріжку, а пізніше — перехопити. Виявилося, що вона давно служить двом господарям. Точніше, її примусили. Не встиг я тебе перехопити, як ти майже потрапила до найманця нашого шановного мера, який спить і бачить себе правою рукою всесвітнього зла. Ну нічого. Я знаю, як покарати його за непослух. От як життя склалося. Нещодавно пан мер керував мною, а тепер я не тільки входжу в Раду Шести, а й є їхнім обличчям на наступні кілька років.

Антон скинув руки догори до повного місяця, який німим свідком спостерігав за розправою. Щось прошепотів, поступово переходячи на крик. Єдине, що розібрала дівчина:

— Рада Шести, пора приступати до ритуалу! Час настав!

Від натовпу відділилися ще п’ятеро постатей у каптурах і стали по колу навколо жертовника. Ніби за командою, вони скинули каптури і стали обличчям один до одного. Діана зойкнула від здивування, адже тепер перед нею стояло шестеро Антонів з однаковою статурою і обличчям. В кожного з них на кігтистій правій руці виблискувало по масивному персню з темним каменем. Такої конспірації Діана навіть не очікувала. Але ж метаморф може набути будь-якого вигляду, і сьогодні Рада Шести, не довго думаючи, вирішила набути подобу нового учасника — Антона Горіна. Дівчину став бити нервовий озноб. «Де ж допомога? Чому поліція зволікає?».