Глава 54

Пізно ввечері до Діани знову зателефонував Гліб. Він повідомив, що лікарка із задоволенням зустрінеться з ними обома післязавтра ввечері, бо приступає до цілодобового чергування. Ще сказав, що у розмові не почув нічого підозрілого, і пані Курсай залюбки допоможе колезі розібратися зі складним діагнозом пацієнтки. У Гліба намічались відгули на кілька днів, тому він вирішив впритул зайнятися розслідуванням разом із колишньою пацієнткою.

Дівчина знову не знайшла в собі сили розповісти йому, що почула під час святкування Дня народження його батька. Єдине що сказала, що всі були в неадекватному стані, а він сам нагадував ляльку на ниточках, якою керував ляльковод. Лікар дуже цьому здивувався, та попередив її, що можливо це наслідки лунатизму, яким він страждав у дитинстві. Мовляв, він дитиною вставав з ліжка і кудись прямував, хоч пізніше не пам’ятав, як опинився в іншому місці. Однак пізніше симптоми пройшли, і він з восьми років спокійно спить у власному ліжку навіть не намагаючись «відправитись погуляти». Ще більше Гліб здивувався, що Діана змогла до нього догукатись, після чого він прийшов до тями. Дивні симптоми точно не вказували на сомнамбулізм, це було щось геть інакше.

Нарешті Діана розпрощалась із лікарем, бо вирішила ще покопирсатися в ноутбукові. Та вона майже забула, що пообіцяла опівночі скласти компанію домовику. Однак він про це пам’ятав і нагадав про себе шарудінням і тупотінням по підлозі. Він чекав, доки дівчина закінчить розмову і, нарешті, зверне на нього увагу. Діана підняла очі від ноутбуку і всміхнулася:

— Доброї ночі, дідусю.

— Йди за мною, тільки тихенько. Побачиш когось дуже знайомого.

Дівчина навшпиньки опустилася сходами донизу. В будинку вже погасили світло, тільки поодинокі нічники освітлювали шлях. Домовик дріботів попереду, прямуючи на кухню. Раптом Діана побачила покоївку Лізу, яка, наспівуючи, щось помішувала у каструльці. Домовик без попередження клубком покотився під ноги Лізі і вчепився гострими зубенятами тій у гомілку. Від несподіванки білявка скрикнула, і чомусь почала зменшуватися в розмірах, нарешті перетворившись на маленьку бабцю зі зморщеним личком.

— Ось так тобі, зраднице, — шипів домовик, — Вирішила скривдити нашу дівчинку, тоді отримуй на горіхи!

Зверху на них посипався посуд, розбиваючись вщент. У повітрі повз них пролітали чашки, пательні, миски та інше кухонне приладдя. Дивно, що ніхто з персоналу не прокинувся, і охорона не прибігла на страшний ґвалт. Постійно ухиляючись, Діана, врешті-решт, змогла підібратися ближче і гаркнути:

— Ану зупиніться, кому кажу!

— Я можу все пояснити, — пискнула колишня Ліза переляканим голоском, — тільки забери його від мене.

— Кхм, Лізо. Дідусю заспокойся і поясни, що сталося?

— Це моя домовиха! Дружина називається! Коли на твою родину напали, вона випадково закотилася в сумку одного з нападників, — сердито склав руки в боки домовик, – От що, називається, жінка.

— А потім мене чекали тільки поневіряння, — заскиглила старенька, — далі я потрапила у місто, та кому потрібна старенька домовичка? От я і набула образу молодої покоївки.

— Далі розповідай, далі ще цікавіше буде. Як ти не мене розшукувала, а шукала пригод!

— Потім по магічних каналах я дізналася, що потребується не тільки покоївка, а й наглядачка за однією дівчиною. Я звернулася, пройшла співбесіду. Так, так, не дивись на мене вовком! І коли я побачила нашу Діанку, було вже пізно. Та й вона мене чомусь не згадала, тим більше в образі молодої покоївки. Я все скажу! Я не зрадниця! Коли я дізналася, що ти, Діанко, хочеш покинути будинок і тікати в ніч, я взяла зі сховку один з твоїх браслетів. Думала, що так ти залишишся і нікуди не підеш. Ну от я б, наприклад, замість того, щоб тікати з одною прикрасою, залишилася б, поки не знайшла іншу. А це все час.

— Так ти хотіла зупинити мене? Знала, що на мене чекає?

— Трішки знала, трішки підслухала. Знайомий пана Горіна дуже хотів тебе забрати собі, щоб мати перед ним перевагу.

— Хто такий цей знайомий? — спитала Діана, хоча вже знала відповідь.

— Він називає себе Хазяїном, хоча останнім часом відбулися певні зміни. Багато хто починає переходити під керівництво Горіна, це все тільки питання часу. Антон бажає з тобою одружитися, щоб ти під час церемонії передала йому свою силу або принаймні поклялася йому у вірності.

— Цього ніколи не буде!

— Для ритуалу вже підготовлене спеціальне місце в лісовій гущавині, а ти й отямитися не встигнеш, як скажеш усе, що потрібно Горіну. А інакше – тебе чекає жертовний камінь. Будь-хто з переляку згодиться.

— Он як, виявляється!

— А якщо б Хазяїну вдалося тебе викрасти, і змусити добровільно, чи під впливом якихось речовин проказати саме йому слова вірності, то Горін взагалі б залишився при своїх інтересах, і вже б не мав ніякої цінності для найвеличнішого зла, яке вже почало пробуджуватися і випускати з підземелля своїх чудовиськ.

— Стоп! Хазяїн, наскільки мені відомо, одружений?

— Його дружини давно немає. Замість неї в його маєтку живе одне з тих породжень зла, яке вдень приймає подобу Беати. Хоча, це тільки чутки. Достеменно мені цього не відомо. Та хто буде зважати на дружину, коли можна отримати владу над світом?

— Нещасний Гліб, він не знає всієї правди про своїх батьків, — прошепотіла дівчина.

— Що ти говориш, дорогенька? — зиркнула очима колишня Ліза.

— Пффф … Скільки новин, — видихнула Діана, намагаючись сконцентруватися, щоб зараз не думати, як повідомити лікарю шокуючу інформацію, — А як браслет опинився знову у сховку?

— Коли ти втекла з одним браслетом, я злякалась, що утнула дурницю, і поклала інший назад.

— А що сталося з щоденником?

— Горін дізнався, що ти повернула свій щоденник. Оскільки він не хотів, щоб ти щось запідозрила, наказав мені негайно його знайти. Я знайшла щоденник і спочатку віддала мишам на поживу, а потім понесла Антону. Я не хотіла, щоб господар його прочитав, тому сказала, що він зіпсований. Повір, Діанко, я не бажаю тобі зла. Краще вже ніякого щоденника, ніж Горін дізнається твої секрети. Вибач мене, я більше не буду, — заголосила домовичка, б’ючи маленькими рученятами себе в груди.