Глава 53

Нарешті Діана розклепила повіки, післяобіднє сонце боляче різонуло очі. Ох, вона проспала майже півдня, що й не дивно після таких пригод. Та дівчина відчувала себе бадьорою і добре відпочила, тому не дуже шкодувала за втраченим часом. Солодко потягнулась, та раптом різко кинулася на ліжку, адже краєм ока помітила на стільчику якусь кудлату істоту. Серце від переляку сильно забилося, пальцями потягнулася до браслетів, та вони на диво були приємно прохолодні, тобто не сигналізували про небезпеку. І тут нарешті зрозуміла — це ж домовичок з лісового будиночку! З полегшенням знову впала в подушки, прошепотівши:

— Доброго ранку, дідусю. Я так налякалася.

Домовик нечутною тінню зісковзнув на підлогу, маленькі ніжки затупотіли, потім затихли. Він щось приволік і плюхнув прямісінько під носом дівчини:

— Бажаю здоров’я, сплюшко. Це шукала?

Заледве підібравши сплутане волосся від очей, зиркнула одним оком на пошарпану книжечку з напівзгризеною палітуркою і охнула:

— Мій щоденник! — різко сіла, — Де ти його знайшов? — сон миттю полетів у невідомому напрямку.

— Місця потрібно правильні знати! У цьому будинку взагалі якась чортівня коїться! Невже не помічала?

— Та якось… одного разу тікала звідси, а чому – точно не пам’ятаю.

— Дочекайся пізнього вечора, і от опівночі я дещо цікаве тобі покажу.

Тим часом Діана розкрила щоденник, та майже всі сторінки були безповоротно втрачені. Деякі погризені мишами, на інших помітила розводи від води, тому нічого не вдалося прочитати. Видихнула розчаровано:

— На жаль, щоденник неможливо прочитати.

— Згадала б про мене раніше, все було б під наглядом.

— Гаразд, гаразд, — що вже сумувати за щоденником, якщо він перетворився на ганчірку, — А тепер можна мені поспати?

Та подрімати дівчині не вдалося. Пролунав дзвінок від Гліба Сергійовича, якого вона аж ніяк не могла ігнорувати:

— Вітаю, Ді. Не хотів тебе турбувати, та я хвилююся за твоє здоров’я.

— Ох, Глібе, привіт. Відчуваю себе, ніби по мені проїхав самоскид.

— Це й не дивно. Після вчорашніх подій і я ледве переставляю ноги. Але я не тому зателефонував – скажи, як тебе зустріли в маєтку? Чи не посадили під домашній арешт?

— Та нібито все нормально. Віолетта готується до весілля, а нареченого, як завжди, немає вдома. Лише увечері зателефонував.

— Може не варто тобі брати участь у розслідуванні? Он же є капітан Середа, це його безпосередня робота. Він побачив усе на власні очі і нам повірив, до того ж зібрав багато інформації. Тепер нехай працює, і доводить, який він чесний і неупереджений поліціянт. Бережи здоров’я, відновлюйся. Якщо щось трапиться – негайно дай знати.

— Я б і хотіла тебе послухати, та не можу все отак залишити. Хотілось би дізнатися, що нарив наш невгамовний капітан, однак у нього зараз телефон постійно зайнятий.

— Та він і не буде тобі звітувати. Увесь в роботі, увесь у справах. Однак, щось мені підказує, що це не кінець. Якщо і накриє ланцюжок виготовлення та збуту наркотиків, та оці дивні містичні перетворення як пояснить? Та й замовник твого нападу невідомий. Та й навіщо йому на тебе нападати?

— Знаєш що, Глібе? В мене є деякі думки відносно цього. У мене в ноутбуці наступним пунктом розслідування вказаний психоневрологічний санаторій. Там практикує така собі пані Курсай, яка попрацювала над моїми спогадами і підсвідомістю. І ще невідомо, якими методами. Як виявилося, я кілька разів тікала з санаторію, а Горін мене постійно повертав, — дівчина вирішила поки що змовчати, що вірогідним замовником нападу на неї є старший Клименко, адже не хотіла, щоб лікар засмутився і пішов з’ясовувати відносини з батьком. Тим більше, Гліб майже нічого не пам’ятав з батькової промови на святкуванні. Хтозна, може Сергій Андрійович теж перебував під впливом якихось наркотичних речовин і уявив себе містичним Хазяїном, який керує світом разом із таємничою Радою Шести?

— Діано, я саме це і хотів запропонувати. У мене з голови не йде думка, що той, так званий санаторій, приховує багато таємниць. І треба туди навідатись. Зараз я спробую зв’язатись із пані Курсай і домовлюсь про зустріч. Буду посилатися на те, що ти зараз проходиш у мене курс лікування, і мені потрібна твоя медична картка. Якщо вона згодиться, поїдемо разом, а ні — значить у них точно кояться неймовірні речі, і нам є далі куди копати.

— Гарний план, – згодилася дівчина, – Рано чи пізно, але слід відвідати цей заклад. Дійсно, якщо тобі відмовлять, там теж можуть бути приховані таємниці. Тільки мені так не хочеться повідомляти про наші дії капітану Середі, адже це все пов’язано з моїм минулим. А він відразу мене віднесе до душевнохворих і прикріпить документ про це до справи. Якщо я буду проходити свідком по справі, а найімовірніше так і буде, він так виполоще моє ім’я, що мені ніколи не відмитися.

— Діано, капітан безпідставно тебе ні в чому не обвинувачуватиме. Однак дійсно, витяг із твоєї медичної картки може використати, хоча це протизаконно, — згодився лікар, — І невідомо, до яких наслідків це призведе.

— А я вже не можу зволікати з розслідуванням. Глібе, наступним пунктом після психлікарні у моєму ноутбуці йде жертовник і весілля. І мені це не подобається.

— Значить, так. Я домовляюся про зустріч, і якщо все піде за планом, поїдемо разом у цей, так званий, санаторій. Якщо мені відмовлять, тоді повідомляємо оперу, і вже йдемо офіційним шляхом. Як тобі варіант?

Дівчина згодилась і вони розпрощались до вечора, адже операції і лікування хворих ніхто не відміняв. Сон як рукою зняло, та ще й Діма Швець теж вирішив дізнатися про її здоров’я. Програміст дуже хвилювався, що вона наражає життя на небезпеку у маєтку Горіних, і пропонував пожити у нього, поки вона не знайде собі житло. Вона пообіцяла подумати, адже хмари над її головою все більше згущалися, а до весілля залишалося все менше і менше часу.