Глава 51

Діана заледве вмовила сама себе повернутися в маєток майбутнього чоловіка. Хоча вона була майже впевнена, що ніколи не вийде за нього заміж, однак справу потрібно завершити до кінця. Дівчина здогадувалася, що Горіни по вуха в багні разом зі старшими Клименками, та це ще потрібно довести. Хмикнула про себе «ще трохи, і стану такою ж як капітан Середа, залишиться відкрити власне детективне агентство замість архітектурного бюро».

У маєтку все було, як і раніше, можливо, туди ще не докотилися новини про лісопилку. Майбутня свекруха була повністю заклопотана підготовкою до весілля, і намагалася залучити Діану до цього дійства. На що дівчина послалася, що зараз повно роботи в квітковому магазинчику, потрібно попрацювати з документацією, та й самопочуття якесь нестабільне — то голова крутиться, то рани хоч і позаживали, та продовжують турбувати. Віолетта Георгіївна кивнула з розумінням, і порекомендувала берегти себе. Діана заледве себе стримувала, щоб не обвинувачувати жінку в наказі вбивства всієї своєї родини, та ще потрібно було зібрати докази, щоб Віолетта опинилася за ґратами всерйоз і надовго.

Вже пізно вечері пролунав дзвінок від нареченого, який вирвав її з роздумів. Довелося брати слухавку, адже потрібно продовжувати виставу, де їй відведена роль нареченої. Діана натиснула на виклик, награно позіхнула, прикинувшись, що тільки-но спала, і він її розбудив.

— Привіт, кохана, — промуркотів у відповідь Горін, — Всі справи вирішила?

— Добрий вечір, Антоне, — солодко позіхнула, — Так, майже всі. Я вже спала, твій дзвінок мене розбудив.

— Вибач, Ді. Я б так хотів бути зараз поруч з тобою. Мені аж соромно, що не приділяю уваги своїй чарівній нареченій. Я б обсипав тебе поцілунками …

Діана скривилася від відрази, її заледве не знудило. Вона не могла уявити, в яку ж істоту трансформується Горін, але, наприклад, з величезною ігуаною їй аж ніяк не хотілося обмінюватися поцілунками.

— Я дуже хочу спати …

— Гаразд, на добраніч. Здається, до весілля ми не побачимося. Все справи. Але обіцяю тобі, що після весілля все зміниться.

— На добраніч, Антоне. Я теж на це сподіваюся.

Із полегшенням відкинула слухавку. Сьогодні опівночі, коли всі слуги в маєтку уляжуться спати, в неї і так є справа, яка потребує негайного здійснення.

***

Нарешті маєток заспокоївся. Діана вимкнула світло, адже з вулиці й так було видно — місяць і зірки сяяли, ніби вдень. Під вікнами бігали її надійні охоронці вовки, а Хват вже звично умостився на бильці ліжка. Вона витягнула червону лаковану сумочку, і розкрила блискавку. Попередньо дівчина налила у блюдце молока і насипала поряд шоколадних цукерок. Нахилилася до сумочки і тихенько погукала:

— Хазяїне, прошу в новий будинок.

Залишалося відвернутися, щоб не бентежити домовика, і чекати на результат. Нарешті почулося метушіння і підкахикування. Діана почекала ще пару секунд, а потім обернулася і побачила маленького чоловічка, який примостився біля блюдечка з молоком:

— Ох, і солодке, хазяєчко! Давно не куштував нічого подібного.

Мило посміхнулася, подумки похвалила себе за те, що хоча б щось зробила хорошого в цьому новому для неї житті, де пам’ять повертається уривками:

— Дідусю, це тільки тимчасове житло. Незабаром ми переїдемо, як я розберуся з однією справою. А поки-що, будь-ласка, наглядай за моїм сховком, — присіла і відідвинула дощечку на підлозі.

У сховку зараз нічого не було, але не факт, що колись ним схочеться скористатися знову. Дівчині дуже хотілося впіймати на гарячому того, хто в неї викрав щоденник.

Домовичок підсунувся ближче і заглянув усередину:

— Щось пропало?

— Після лікарні я знайшла тут свій браслет. Виходить, він чекав свого часу цілий і неушкоджений. Нещодавно я його забрала, а натомість поклала щоденник, та він невідомим чином зник.

— Розберемося, красуне. Тепер я тобі буду допомагати, навколо лад наведу і пропажу знайду. Лягай спати, а завтра видно буде.

Раптом Діана відчула страшну втому. Тільки зараз помітила, наскільки насиченим був день. Тіло страшенно боліло, вимагаючи негайного відпочинку. Остання поїздка додому, в напівзруйнований будинок, відібрала всі сили, як фізичні, так і моральні. А битва на лісопилці теж страшенно виснажила. Якби не її надприродні здібності та допомога Перелесника, навряд чи вибралися б вони живими.

Діана посміхнулася про себе, коли згадала, як капітан Середа разом із лікарем, можна сказати, впихали двохметрових охоронців у тісний автомобільчик Дмитра. Як вони не намагалися, тільки перелаялися, але не зуміли утрамбувати затриманих. Довелося нагодувати їх пігулками, бо вони весь час намагалися перетворитися на вовкулак і періодично зло зиркали жовтими очиськами і обростали шерстю на загривку. Лікар запропонував вколоти їм снодійного, щоб вони трохи заспокоїлись, бо інакше навряд чи можна їх транспортувати. Крім мотузок, на них одягнули кайданки та ще раз обмотали залізним ланцюгом, який позичив у небайдужих односельців капітан, переконавши, що їм необхідно перевезти великих собак.

Чомусь у голові Діани сплило якесь закляття, яке, як вона вважала, їй допоможе, і вона його прошепотіла. В результаті вовкулак обволокло тонкою срібною сіткою, яка тримала затриманих краще за залізний ланцюг і снодійне. Капітан Середа тріумфував – нарешті він доставить у відділок справжні докази, хоча заодно встигнув сфотографувати охоронців своєю надчутливою японською технікою і не забув взяти кров на аналіз у своєї команди та й у вовкулак заодно.

Діана дуже прагнула ще попрацювати з ноутбуком, з яким вона останнім часом не розлучалася. Їй так хотілося порівняти дивні знаки з тими захисними символами, які вона бачила в тунелі під будинком дідуся. Цього разу пам’ять працювала безвідмовно, і ці обереги горіли в мозку яскравими образами. Однак солодкий сон зморив її, щойно торкнулася подушки, подарувавши відпочинок змученому останніми подіями організму.