Глава 50

Діана підстрибнула вгору на ящики, підтягнулася, і вистрибнула ще вище, ухопилась за балки. На хвильку вона відшукала очима Дениса і Гліба та крикнула:

— Шукайте безпечне місце! А ще краще – забирайтеся зі складу до прохідної, я вас прикрию.

— Що вона задумала? — прошепотів лікар.

— Нам залишається тільки сподіватися на її надприродні вміння. Інакше, це буде моя остання справа, — хмикнув капітан, відходячи за найближчий контейнер.

— Офіцере, саме час ще познімати. Можливо, це просто витвір твоєї «хворої» уяви, а ти насправді просто десь засмагаєш на сонечку. І твої рани — це просто тобі так здається, — Гліб не міг не піддіти капітана.

— Не хвилюйся, лікарю. Все буде зафіксовано. І результати передані на експертизу. Якщо виживемо, звичайно.

Тим часом Діана утворила в руках синю кулю, яка потріскувала електричними розрядами. Замість  того, щоб кинути її на зграю вовкулак, одним ривком відкинула вгору до стелі приміщення. Зі страшним гуркотом частина стелі обвалилася, показавши нічне небо. Потім, уже в отвір, з її руки злетіла сліпучо-біла блискавка, яка на мить освітила приміщення. Мисливиця задоволено кивнула, і спустилася вниз, де продовжувала стріляти з лука довгими блискавками, які ніби арканом жалили вовкулак. Навколо погучнішало виття постраждалих і в повітрі розповсюдився запах паленої шерсті.

Капітан із лікарем побачили отвір, що утворився в стіні, і чкурнули туди. Гліб, звичайно, рвався допомогти бідній дівчинці, та Денис його зупинив, мовляв «вона знає, що робить, наша справа – не заважати, а краще все фіксувати». Нарешті лікар здався і попрямував за капітаном. За втікачами падали балки і тріщало дерево, та вони заледве встигли забрати ноги з цього пекла. Вже на безпечній відстані від складського приміщення побачили надзвичайно яскраву зірку, що прорізала небо і впала прямісінько в епіцентр побоїща. Якась мить — пролунав страшний вибух і почалася пожежа, яка перекинулася на всю територію лісопилки.

— Ні! — кричав лікар, — Там же Діана! Вона загинула! Відпустіть мене, думаю, вона тільки поранена і їй потрібна допомога, — однак капітан і програміст міцно тримали його попідруки.

— Глібе, поглянь, — Діма намагався достукатися до затуманеної свідомості лікаря, — Вовки підбігли до нас і поводять себе спокійно, та й сокіл не виявляє тривоги. Невдовзі Діанка до нас приєднається.

Раптом зашаруділи кущі і до них вийшла Діана разом із незнайомцем, від якого так і пашіло жаром. Його яскраво-руде волосся та пронизливі очі видавали в ньому якусь містичну істоту, котра не дарма опинилася саме тут. Оскільки, хлопець йшов поряд з дівчиною, то, звісно ж, воював на їхньому боці:

— Дімо, Глібе, Денисе! Прошу познайомитися з моїм другом Перелесником. Якби не він, мені б довелося нелегко.

Перелесник легенько вклонився, при цьому його шати злегка горіли яскраво-червоним полум’ям:

— Юначе, Перелеснику! — прокашлявся лікар, — На вас тліє одяг.

Перелесник засміявся чистим мелодійним сміхом:

— Я не згорю, бо я сам і є небесний вогонь! А зараз мені слід йти. Діано, завжди до твоїх послуг, — підхопив зап’ясток дівчини і залишив на ньому легенький поцілунок.

— Дякую, друже. Незабаром точно знадобиться твоя допомога!

Враз біля лісопилки завили пожежні автомобілі, під’їхали карети швидкої допомоги, та й поліція вже перебувала на місці події.

— Секундочку, зачекайте-но! У мене є кілька питань до вас, — капітан навіть побувавши на волосину від смерті, не переставав пам’ятати про обов’язки поліціянта.

— Швиденько пару питань, бо мене вже зачекалася чергова красунечка, — мрійливо закотив очі юнак, змахнувши вогняним плащем, від якого сипонули навсібіч іскри.

— Ви щось знаєте про угрупування, яким керує мер Сергій Андрійович Клименко? Чим вони займаються насправді? Чому працівники лісопилки змінюють зовнішній вигляд? Пігулки, препарати? Що їм допомагає в цьому? І чому підлеглі мера на вечірці з нагоди його Дня народження теж перетворилися і поводили себе, як звірі?

— Як багато питань, Денисе, — усміхнувся Перелесник, одночасно чухаючи по загривку Люта і Завія, які мліли від його доторків, — по-перше, знаю про угрупування так званого мера, по-друге, хочуть захопити світ, підкорити його злу, котре вже прокинулось і от-от набере силу. По-третє, зміна зовнішності… Так це і є їхній справжній вигляд, а вигляд людей набувають завдяки пігулкам, які носять у кишенях. По-четверте, підлеглі мера такі ж самі потойбічні сутності, як і працівники лісопилки, тільки вже набагато вищого рівня. І якщо вовкулакам ще можна підпалити шерсть чи вразити сріблом, то з вищими істотами така штука не пройде. Ох, як багато питань, Денисе. Я відповів на всі. Ще побачимось, до зустрічі.

Тільки проторохтів усе скоромовкою, так і злетів угору вогняною кометою. Пару разів перевернувся в повітрі, сипонувши іскрами, і полинув геть, залишаючи за собою яскравий слід.

— Нічого собі, — видихнув капітан, — Гарячий хлопець, цей Перелесник. А знає як багато…

— Отож бо, — кивнула Діана, — Ти вдовольнив свою цікавість, Денисе?

— Більше ніж… Ще дещо підхопив, коли качався по підлозі в обіймах з вовкулакою, — капітан розтиснув кулак, де тримав пластинку з пігулками, — А я то думав, що навпаки пігулки потрібні, щоб людині стати звіром. Не все настільки просто, як здається. А твій татко, Глібе, по вуха у бруді. А як відносно тебе? Не хочеш мені нічого розповісти?

Лікар розчервонівся, плями вкрили його обличчя:

— Нічого не можу додати. Якщо я винен, то можеш одягти мені кайданки прямо зараз.

— Ей, хлопці! — втрутилася Діана, ставши посеред супротивників, котрі буравили один одного поглядами, — Зараз не час обвинувачувати один одного. Гліб не раз доводив, що він людина чесна і принципова. Я не дозволю надягати на нього кайданки. Тим більше, Денисе, у тебе немає доказів. І я бачила, що тобі, Глібе, вдалося забрати одну з пластин, які пакували шестилапі створіння в коробки.