Глава 49

Щоб не привертати зайвої уваги, друзі вирішили залишити вовків охороняти захоплених охоронців. На цьому настояв капітан, адже для нього найважливіше було доставити у відділок охоронців, які, як усі були майже впевнені, є перевертнями, і невідомо, як і коли вони зможуть трансформуватися. А могутні та величаві вовки зможуть з ними справитися у будь-якій подобі.

Спочатку Лют та Завій здивовано подивилися на Діану розумними очима, мовби не розуміли, чому їх тут залишають. Та дівчина зуміла їх переконати та запевнити, що так буде краще, а якщо знадобиться допомога, то Діана обов’язково покличе когось із них.

Сокіл Хват здійнявся в повітря, щоб патрулювати територію лісопилки згори. До перезмінки залишалося три години, тому потрібно поспішати. Ще невідомо, через який проміжок часу охоронці повинні звітувати. Тому друзі вирішили не гаяти часу. Озираючись навсібіч, змовники короткими перебіжками наблизилися до прохідної, де миттєво обеззброїли та зв’язали останнього охоронця і відтягнули його у підсобне приміщення, де й зачинили та для певності підперли двері шваброю.

Нарешті їм вдалося добратися до цеху переробки. Хоча техніка, що працювала на свіжому повітрі, була вимкнена, але на лісопилці, у великих приміщеннях подовжувала кипіти робота. На диво, підприємство працювало навіть вночі, адже чувся монотонний гул працюючих пристроїв. Капітан Середа тріумфував, був майже упевнений в тому, що вдень виконувались звичайні роботи по розпилу дерева, які слугували лише прикриттям основної діяльності, а з заходом сонця починало коїтися зовсім інше, протизаконне дійство.

Друзі тихенько, навшпиньки просувалися до місця, де гул відчувався найбільше. І ось вони опинилися у величезному приміщенні, де кипіла справжня робота. За конвеєрними стрічками сиділи працівниці і щось пакували у коробки. Запаковані коробки інші працівники складали у кутку, а потім переносили їх у мікроавтобуси. Відчувалося, що робітники не вперше виконують цю роботу, адже була помітна злагодженість дій і зовсім не було простою.

Все проходило чинно-мирно, якби не одне але… зовнішній вигляд тих, хто сидів за конвеєром.

Старанно перебираючи шістьма довгими волохатими кінцівками, щоб нічого не пропустити, замість працівниць тут сиділи істоти, що дуже нагадували мавп. Капітан Середа декілька секунд ошелешено спостерігав за ними, декілька разів протирав очі, та кінцівки істот не бажали зникати. Він швидко взяв себе в руки, негайно підібрався поближче, ховаючись за ящиками, і почав фотографувати. Він намагався не пропустити жодної деталі, тому майже щосекунди лунало тихеньке клацання.

Раптом у приміщенні з’явилося троє охоронців, які почали перевіряти зроблене. Вони обдивлялися чи немає простоїв у роботі, по-діловому заглядали у коробки, куди працівниці щось старанно пакували. Діана вчепилася пальцями у рукав опера і поглядом вказала на охоронців, він згідно кивнув. Так, між рядами проходжувалися страшні вовкулаки у формі захисних кольорів. Здавалось, ніби мало було кігтів і зубів для охорони приміщення, у кожного за спиною додатково теліпалося по автомату.

Денис швидко почав знімати охоронців, і цього разу надточна японська техніка не підвела — у галереї з’явилися фото вовкулак і робітниць-мавп. Тим часом лікар пробрався до одного з ящиків, які стояли на стелажах, і на свій страх і ризик понапихав повні кармани того, що так гарно пакувалося. Капітан показав йому «клас» і знаками попередив, щоб не ризикував і повертався назад. Несподівано один з вовкулак застигнув на місці, витягнув морду і з шумом втягнув повітря.

— Здається, нас засікли, — прошепотів Середа, — тихенько відходимо, але тримаємось гурту.

Та вже виявилось запізно. Охоронці оточили купу ящиків, де сиділи друзі-нишпорки. Один удар міцною передньою лапою, і ящики розкотилися навсібіч. Денис миттю сховав мініатюрний фотоапарат в потаємну кишеню куртки, а натомість витягнув пістолет. По-діловому вийшов наперед Діани та Гліба і, продемонструвавши посвідчення, крикнув:

— Поліція! Капітан Середа! Негайно кидайте зброю, ви заарештовані! Ви обвинувачуєтесь у таємному виготовленні заборонених препаратів. Супротив марний – ви оточені! Всі залишайтеся на місцях і підніміть руки вгору, в кого немає — лапи вгору!

Вовкулаки зареготали, якщо можна назвати сміхом те напівгарчання-напівгавкання. Тим часом, всі присутні працівники і охоронці один за другим потягнулися собі по кишенях, витягнули по пігулці і ковтнули. За якусь мить посеред приміщення замість мавп стояли звичайні жінки, а вовкулаки стали такими собі бодібілдерами з накачаними м’язами. Один з охоронців, спльовуючи, прогарчав:

— У вас тільки починаються проблеми, трійка невдах. Ви не уявляєте, в яку халепу втрапили. Місцева поліція давно наша, і проблем від неї ми не чекаємо. А наш хазяїн наказав кожного зайду прикопувати он там у ліску, щоб далеко не ходити. Незабаром ви поповните кладовище, якщо звісно, буде що хоронити.

У приміщення стало надходити все більше охоронців, які брали в тісне коло тих, хто вирішив спіймати їх на гарячому.

— Я буду стріляти! — гнув свою лінію Середа, який здавалось не побоїться і з чортом зустрітися, — Перший постріл на попередження, далі — стріляю на ураження.

Колишні вовкулаки ще більше загиготіли. Денис вирішив здійснити свою погрозу, вистріливши в повітря, та коло охоронців ставало все тіснішим. Чоловік направив пістолет на ногу одного з нападників, прогримів вистріл. Однак куля замість того, щоб пронизати ногу, відбилася рикошетом.

— Погані справи. Відступаємо! А потім — врозтіч! Хто вибереться, телефонує в поліцію. Там у мене знайомі, а ці пси блефують! Лікарю, рятуйте дівчину!

Денис ухопив один з ящиків, розмахнувся і поцілив прямісінько в першого охоронця, потім вхопив інший, і знову запустив у саму гущу. Капітан прекрасно володів прийомами близького бою, тому пішов урукопашну. Він не відразу зрозумів, чому охоронці знову перетворюються на вовкулак. Десь позаду капітана у них появився гідний супротивник, від якого у тварин шерсть на загривках ставала дибки, а очі засяяли жовтим кольором. Один з чудовиськ, напевно, головний над усім збіговиськом, прогарчав: