Глава 46

Видіння настільки реалістично постало перед очима Діани, що вона ніби в подробицях все чула і бачила, що відбувалося в будинку у той страшний день. Дівчина навіть присіла і обхопила голову руками, щоб не чути жахливих криків, які лунали в її голові. Невідомо скільки часу вона просиділа, та якимось дивним ривком її вихопило із спогадів. Ось вона і згадала майже все. Лише тепер Діана зрозуміла наскільки жахливою була смерть рідних людей, і як її врятував брат ціною власного життя. Та не час зараз поринати в горе з головою, адже потрібно знайти другий браслет, а якщо пощастить, то і ще якусь цінну річ чи просто підказку, яку міг залишити Сашко.

Діана відчувала, що браслет десь близько, недаремно ж рука з прикрасою почала пульсувати, мовби підказувала, що пара поряд. Дівчина вирішила перевірити підвал під лядою, щоб обшукати його на наявність браслета. Однак не встигла навіть підійти до ляди, коли її увагу привернула піч, яка на диво залишилася цілою посеред хаосу і розрухи. Якщо хатина всередині виглядала ветхою і запущеною, зі слідами боротьби і пожежі, то піч була дбайливо побілена і розмальована квітковими візерунками. Підійшла ближче, адже здалося, що щось ворушиться за піччю. Так і є – почулося ледь чутне сопіння та шарудіння, начебто хтось ховався і боявся, щоб не знайшли. Діана навшпиньки підійшла до печі і тихенько погукала:

— Виходь до мене, хазяїне, – ще брат навчав з повагою ставитися до істот, яких може й не бачиш, але ж вони є. Тоді вона скептично до цього віднеслася, навіть посміялася з цього, та зараз шукала допомоги навіть у містичних створінь.

Раптом з-за печі викотився маленький волохатий чоловічок, очі якого зблискували під кошлатими бровами:

— Діанкоооо! Нарешті прийшла! — заохкав, забігав навколо неї.

Раніше дівчина і не здогадувалася, що у них у хатинці є домовик, та після того, як отримала дивні браслети і силу Дівани, уже нічому не дивувалася.

— Як же я чекав на тебе! Ти повернулася по мене! Вже не можу підтримувати порядок без людей, хатина заледве тримається. Піч не топиться, всюди сирість, я вже не говорю про солоденьке молочко, яким мене пригощав господар. Не залишай мене тут, тільки хатина впаде, і я загину, — вдарив рученятами по полах, — Забери мене в новий будинок. А я тобі за те віддячу, слідкуватиму за порядком, давно подаруночок для тебе тримаю! — не встигла Діана отямитись, як тицьнув у руки якийсь згорток.

Домовик відійшов на крок і хитренькими оченятами дивився на дівчину, ніби промовляв, що дивись, який я хороший, і стану в нагоді. Діана повільно розгорнула згорток, сподіваючись, що дбайливий домовик приховав для неї те, що так бажала отримати. Охнула від задоволення, адже в долоні випав старовинний браслет, оздоблений коштовним камінням. Якраз пара до того, що був у неї на руці. Миттю одягнула на вільний зап’ясток, відчуваючи приплив потойбічної сили. Браслети засяяли сріблястими переливами, Древо Життя розрослося новими гілками, які з’єдналися з корінцями. Намилувавшись прикрасами, нахилилася до домовика, який соромливо тулився в куточку:

— Хазяїне, велике дякую, — промовила з усією щирістю, бо ще й досі не могла повірити, що інший браслет може знаходитися у домовичка. Чоловічок низько вклонилася, від чого вона засоромився, — Гарний дар ти мені підніс. Де ж ти його знайшов?

Домовичок округлив очі і швидко зашепотів:

— Після тої страшної ночі, коли загинули твої рідні, я довго оплакував їх смерть. Будинок плакав разом зі мною, а потім почав розвалюватися і ставав все більш ветхим. Приходили якість люди з лісопилки і хотіли купити будинок, та не змогли, бо він належить тобі. Одної страшної ночі в будинок зайшла одна з тих істот зі страшними кігтями і жовтими очима, і почала щось старанно ховати посеред лахміття.

— Вовкулака? — нервово глитнула дівчина.

— Так, Діаночко. Один з них, — перейшов на шепіт, адже до смерті боявся тих істот, – Один з перевертнів, які служать охоронцями на лісопилці. Я багато чого знаю, та мені страшно це розповідати. Як тільки він пішов, я і взяв собі ту річ. Хоча мені було дуже страшно, та я знав, що браслети належать тобі, тому вирішив приберегти до часу. Я дбаю про своїх господарів, адже вони були добрі до мене.

— Нічого собі, — дівчина зрозуміла, що вона підійшла занадто близько до розгадки, — Більше ніхто не приходив?

— Була справа. Та я більше нікого не впустив у будинок. Я так завивав, стогнав і грюкав віконницями, що ті аж повідпадали. От і твоїх супроводжуючих не пустив. Нічого шастати по чужих будинках.

— Це мої друзі, не хвилюйся. Вони нічого поганого не зроблять ні мені, ні будинку. А зараз, певно, хвилюються за мене. Підеш зі мною, хазяїне?

— Я знав, що ти повернешся у рідну оселю і забереш мене з собою. З задоволенням!

— Тільки у мене зараз тимчасове житло, пізніше щось придумаємо.

— Гаразд. Виділи мені десь куточок на кухні, більше мені нічого не потрібно.

Діана кинулася в свою кімнату, де знайшла лаковану червону сумочку на блискавці. Здмухнула пил, відтерла бруд — і знайдена річ знову стала як нова. Повернулася у вітальню, поклала сумочку на стіл і розстебнула блискавку. Ще раз уклонившись, промовила:

— Дідусю домовий, ходімо зі мною.

Відвернулася, щоб хазяїн не відчував себе незручно, а через кілька хвилин підхопила сумочку і закрила блискавку. Позвала:

— Хазяїне!

Але у відповідь тільки тиша. Посміхнулася про себе. Значить, домовий уже вмостився у сумочці і готовий переїхати до нового помешкання. Майже без зусиль підняла ляду і пірнула в підпіл, не забувши перекинути сумочку через плече. Адже знала, що з нього існує запасний вихід прямісінько за кілька метрів від будинку.

Уже спускаючись по драбині у підпіл, ледь не зірвалася з неї від здивування. Якимось дивом її очі бачили обстановку, промацували кожен предмет, хоча у навколо панувала напівтемрява. Пробиралася через павутину, поки не помітила віник, чомусь перевернутий догори, і не змела все, прочистивши собі прохід. Весь простір навколо був списаний різними фігурами, цифрами і знаками, які вона точно пам’ятала, що бачила у себе в ноутбуці. У голові навіть спливали значення деяких з них. Зрозуміло, чому брат скомандував їй рятувати життя саме тут.