Глава 45

Одноголосним рішенням спочатку вирішили відправитися до будиночка лісника. На відміну від спогадів Діани, де до житла пролягала широка дорога, тепер все навкруг заросло хащами. Дівчина здивовано роззиралася навколо: до будиночка вела заледве видима стежина, та й та незабаром зникне під натиском бур'янів. За словами місцевих, котрих встиг знайти Денис і ненав’язливо розпитати, після кривавої розправи над родиною лісника всі обходили це прокляте місце стороною. Чого тільки не розповідали охочі до пліток місцеві жителі, лиш би більше нагнати жаху на приїжджих.

Денис Середа не вірив у прокляття, був упевнений у якійсь кримінальній розбірці, де бандити зводили рахунки із незговірливими. І хоча в його юрисдикцію не входило розслідування вбивства у чужому районі, та він нюхом відчував, що події у маленькому містечку і великому місті тісно пов’язані. Інтуїція, яка неодноразово витягувала його з-під куль, вперто тягнула його до будинку потерпілої родини і до самої лісопилки. Як часто траплялося в його поліцейській практиці, на таких, віддалених від цивілізації підприємствах, часто зосереджувалась якась прихована протиправна діяльність. Здавалося, ось ця ниточка перед ним, тільки простягни руку і смикни… Інтуїція його точно ні разу не підвела, от і цього разу він, як справжній опер, уперто йшов по сліду.

Десь тут зовсім близько від будиночка хтось заховав Діанин браслет. Чому тут? Хіба варто було їхати аж в таку далечінь для того, щоб просто його сховати? Чи потрібно було його завезти якомога подалі з якоюсь конкретною метою? Невже не вигідніше продати старовинний браслет у місцях збуту нелегально здобутих прикрас, і отримати на руки кругленьку суму? Занадто багато загадок.

Тим часом команда підходила до будиночка. Серце Діани тріпотіло спійманою птахою: ось-ось серед чагарників вона побачить миле серцю житло. Вона вже не могла тихенько прокрадатися, зойкнула, кинулася вперед. Якщо уява малювала міцний дерев’яний будинок із великими вікнами, розмальованими півниками і мальвами віконницями, гарною візерунчатою верандою та шиферною покрівлею, то той краєвид, що відкрився її очам, відізвався в серці гірким розчаруванням та болем. Здавалось, минуло не так багато часу, а відчуття, ніби століття минуло. Міцна будівля ніби змаліла і ввійшла по вікна в землю, покрівля зяяла чималенькими пробоїнами, пошкоджена веранда продовжувала руйнуватись під дією природних стихій, а почорнілі від часу віконниці повідпадали і лежали на землі.

— Не може бути, — підняла очі, повні сліз, — Що сталося з будинком?

— Без людської турботи будинки перетворюються на пустку. Після того жаху сюди не ступала людська нога. Ніхто не намагався щось полагодити. Якби не страшна трагедія, людське тепло наповнювало б кожен закуток хатини. Тепер — це пустка, пам’ятник скорботи твоїм рідним, — лікар обійняв дівчину за плечі, боячись, що вона знову втратить свідомість. Проте вона зціпила руки в кулачки і прошипіла:

– Я знайду вбивцю! І йому мало не здасться, коли я нападу на його слід, — в її темні коси вплелися мідні прядки, а карі очі просяяли зеленими промінчиками. Здавалося, навіть її волосся іскрилося легенькими електричними розрядами.

Раптом вона різко крутнулася на каблуках і рвонула в будинок. Лікар із офіцером побігли слідом, намагаючись її зупинити. Адже житло виглядало занадто аварійним, один невірний крок міг загрожувати життю. Як тільки Діана забігла на веранду, її зовнішня частина обвалилася, обдавши чоловіків стовпом пилу. Не довго думаючи, капітан вихопив телефон і набрав МНС та поліцію, підбадьорливо поклав руку на плече лікаря:

— Вона завжди поводила себе нерозсудливо. Що ж поробиш.

Гліб розвернувся до капітана, скинув його руку і просичав:

— Це все ти, капітане, — мовив з притиском, — Де з’являєшся ти, на Діану чекає загибель. Будемо сподіватися, що з дівчиною все гаразд, інакше я зможу довести, що ти довів нещасну до смерті.

— Хлопці, заспокойтеся, досить чубитися, — позаду почувся спокійний голос програміста, який зручно всівся на траві, на колінах розмістивши ноутбук, — У ній уже бурлило перетворення, розбурхане близькістю другого браслета, який точно схований у будинку. Жива наша Діана. Ось, погляньте на вогник переміщення, який знаходиться в обох браслетах. Нарешті сигнал чіткий. Бачите, один датчик наближається до іншого, потім і той, другий, починає рухатись. Все гаразд, Діана знайшла другу прикрасу.

Лікар присів на траву поряд, роздивляючись екран монітора, до Гліба приєднався і Денис:

— Точно жива наша незрівнянна шукачка пригод. Зараз приїдуть МНС-ники і витягнуть її з-під завалів. Я нікому не хочу загибелі, Глібе. Навіть тобі, хоч ти мене вже дістав до чортиків.

***

Діана встигла різко стрибнути вперед по коридору, коли за нею обвалилася веранда. Закашлялася від пилу, який заклубочився після обвалу. За спиною тепер височіла купа напівзруйнованих балок, однак попереду велика кімната здавалася ще надійною і міцною, хоча покритою брудом і опалим листям. Оглянулася, і пройшлася половицями, які надсадно заскрипіли під її вагою. На мить заплющила очі, голосно вдихнула, намагаючись заспокоїтись, але натомість минуле бурхливою рікою прорвалося в свідомість…

Родина сиділа і мирно вечеряла, коли спочатку замиготіло світло, а потім згасло. Дідусь відразу підійшов до комоду, де зберігалися свічки. Дістав кілька і розставив на столі, потім запалив. Дівчина, ніби наяву, побачила такі рідні зморшки біля його очей, відчула шкарубкі долоні, які так багато переробили у своєму житті. Сльози покотилися обличчям. Батьки… Такий сильний і мужній татко, така ніжна і турботлива матуся. Сердечко заболіло за братом Сашком, який завжди захищав її від хуліганів, навчав любити і відчувати природу, жаліти кожну живу істоту, що потрапила у великий капкан чи саморобну пастку.

Скільки вони разом із братом зробили добра для лісових мешканців, дідусь жартував, що їхній будинок і присадибна ділянка перетворилися на лікарню для поранених тваринок. Саме напередодні вони відшукали капище Дівани — лісової охоронниці, захисниці тварин. Діані так сподобалися знайдені браслети богині, що вона відучора їх не знімала, адже вони так гарно виглядали на зап’ястках, вигравали дорогоцінним камінням. Брат запропонував віддати їх у музей чи на якусь експертизу, та вона вперто говорила, що це подарунок, а подароване вона нікуди здавати не збирається.