Глава 44

Тривожні думи оповили Діану, їй так моторошно повертатися у колись рідну домівку. Однак їй було тепліше на серці, бо поруч перебували люди, які бажали допомогти, хоч і кожен переслідував свою мету. Якщо Дмитро та Гліб вважали себе її щирими друзями, то Денис був націлений на розкриття «справи десятиліття», як він сказав. Також вона на підсвідомому рівні відчувала, що з кожним днем стає все сильнішою — от би дістати другий браслет, щоб набути більшої впевненості, та щоб сила не розпорошувалась, а знаходилась цілком під її контролем. Також її цікавило питання, чому вона, коли втікала, один браслет залишила в будинку Горіних, а інший одягла. Чому хтось не витягнув із сховку оцей цінний браслет, натомість вдовольнившись щоденником? Якби це був Антон, то вже б зачинив її вдома до весілля, але Горіни продовжували мовчати про інцидент.

А якщо це не вони, тоді кому потрібний її особистий щоденник? Хтось сторонній в дім просто так не проникне, та це ж точно потрібно знати, де і що шукати. Добре, що ноутбук залишила у квітковому магазині, але таку техніку ще якось можна відшукати, а от щоденник… цінний тільки для неї. А якщо це шантажист, котрий незабаром з’явиться і почне вимагати кругленьку суму? Діана вирішила поки що не думати про щоденник, а сконцентруватися на поїздці, тим більше дорога вже добігала до її рідного містечка.

Тим часом авто пролетіло центральною вулицею міста, оточеною з обох боків добротними будинками. Голова дівчини запаморочилася, і вона на мить втратила свідомість. Отямилася уже на м’якій травичці, дбайливо застеленій пледом, коли Гліб підносив до носа ватку з нашатирем:

— Ді, з тобою все гаразд?

— Так, — заледве простогнала, — Щось така слабкість огорнула, дуже важко поворухнути руками чи ногами.

— Тобі ще не можна було пересуватися на такі великі відстані, це я розслабився. Думав, якщо ти так швидко відновилася, то і дорогу перенесеш без проблем.

— А де ж Діма та капітан? — намагалася припіднятися на ліктях.

— Лежи, відпочивай. Діма побіг у магазин за продуктами, а капітан відправився у місцевий готель, зняти нам зручний номер.

— Я готова прямо зараз відвідати будинок дідуся, а не відлежуватися посеред подушок.

— Поки що я займаюся твоїм лікуванням, Діано. І я зараз відповідальний за твоє здоров’я. Як тільки хлопці повернуться, так і рушимо потихеньку. Встигнеш усе, час ще є.

— Але час стрімко стікає. У моєму особистому ноутбуці навіть вказана дата до години «ікс». Якраз коли буде наступна повня, щось трапиться. Гм, взагалі то відбудеться весілля, яке я аж ніяк не хочу.

Тим часом спочатку повернувся Діма з продуктами, і відразу після нього Денис, який встиг не тільки замовити номер люкс з двома спальнями, а й порозпитувати працівників готелю і сусідів. Капітан в подібних ситуаціях почувався, наче риба у воді, тому не міг стрімголов кидатися на дослідження невідомого об’єкту, тим більше, на невідомій йому території. Всю дорогу він не випускав з рук телефон, постійно з кимось говорив, паралельно щось перевіряв на ноутбукові. Він хотів зібрати якнайбільше інформації про власників цього бізнесу, і взагалі, про життя містечка. Програміст також всю дорогу мовчав, втупився в свій ноутбук, одночасно поклав на коліна смартфон та планшет і щось шукав, переводячи погляд з одного пристрою на інший.

Трішки відпочивши, посідали в автомобіль і поїхали до готелю під пафосною назвою «Лісова перлина». Діана розширила очі від здивування «де ж це цікаво у лісі могли з’явитися перли, щоб так назвати розкішну новобудову»? Проте працівники розводили руками у відповідь — для них більш важливим стало питання, що їхнє рідне містечко за останні роки почало стрімко розвиватися, з’являється і швидко розвивається інфраструктура, розбиваються парки, відкриваються невеликі переробні підприємства, а людям в результаті є робота.

На вечір компанія розмістилася у розкішному номері люкс, який оплатив лікар, щоб гарно відпочити перед наступним днем, котрий обіцяв бути дуже насиченим. Як виявилося, у нього була майже недоторкана картка, куди батьки переводили гроші. Він, нарешті, вирішив скористатися коштами, що тривалий час просто накопичувалися на рахунку. Коли він про це сказав на одній із зустрічей, Денис порадив зняти готівку ще в місті, щоб не залишити сліду від безготівкових розрахунків у дорозі. Гліб так і зробив, тому зняв чималеньку суму готівкою, і вони розраховувалися виключно нею. Як тільки подорожуючі прийняли душ, відразу завалилися по ліжках, навіть не повечерявши. Настільки всі перебували в нервовій напрузі, що сили піднятися і опуститися в кав’ярню при готелі вже не вистачило.

Коли Діана прокинулася, сонце тільки виглядало з-за обрію. З’явилося відчуття, що вона занадто близько підібралася до розгадки страшної таємниці. Від розуміння цього тіло почало тремтіти від передчуття, що вже сьогодні вона повернеться в рідний будиночок, де сталося вбивство її рідних. Дівчина майже фізично відчувала поблизу своїх вовків Люта і Завія, а у вікні промайнула тінь сокола Хвата. З вірними друзями вона теж відчувала впевненість, що зможе пройти цей шлях до кінця, а капітан поліції буде поряд, щоб все зафіксувати і кинути винних за грати.

Дмитро уже працював за ноутбуком, Гліб з Денисом схилилися разом над картою. Як тільки дівчина увійшла до них у кімнату, відразу приєдналася до обговорення, щоб якнайкраще підготуватися до сьогоднішньої вилазки.

— Діано, — звернувся офіцер, — я вже уточнив координати будиночку, якщо ти не пам’ятаєш адреси.

— Я… пам’ятаю, — враз перед очима спливли картини, як вона бігала лісовими стежками, побачила рідну домівку, ніби наяву, — Я справді пам’ятаю!

Лікар із гордістю глянув на дівчину:

— Невдовзі пам’ять повернеться повністю. Потрібен час, а ви капітане, постійно підганяєте пацієнтку. В лікарській практиці слід діяти обережно, щоб не нашкодити.

— Глібе, строки не чекають. Та й у Діани у ноутбуці чомусь вказані терміни до наступного повного місяця. Краще ми розплутаємо справу якнайскоріше, ніж будемо чогось там чекати!