Глава 40

Денис Середа видихнув із полегшенням. Один свідок є, залишається схилити на свою сторону лікаря. Тим більше, рано чи пізно він повернеться додому.

— Знайдемо, Діано. Всіх знайдемо і винних покараємо. До речі, де зараз знаходиться Гліб Клименко — ваш захисник і співучасник?

— Вийшов у магазин за продуктами, — і, попереджуючи решту питань, промовила, — Капітане, ви тут відпочивайте скільки хочете. Лікар, на щастя, зовсім не така людина як ви, тому він не тільки мене захищає, а й решту пацієнтів.

— Зараз ви не його пацієнтка.

— Я досі регулярно обстежуюся в лікарні. Можете зателефонувати і з’ясувати. Хоча ніхто не зобов’язаний надавати навіть вам конфіденційну інформацію про пацієнтів. Якщо ви так мені не довіряєте, як я можу проходити свідком у вашій справі?

— Я нікому не довіряю, — хмикнув, — І всю інформацію пропускаю через дрібне сито. Якщо виявиться, що ви Діано, тільки жертва обставин, я чесно вибачуся перед вами. І ви зрозумієте, що не такий я монстр, як вам здається.

Тим часом рипнули вхідні двері і в квартиру зайшов власник — Гліб Клименко.

Він помітив, що капітан уже прийшов до тями, тому доброзичливо привітався:

— Доброго ранку, Денисе. Як ваше самопочуття?

Після короткого огляду постраждалого та зміни пов’язки, змучений капітан провалився у неспокійний сон. Він ще намагався переговорити з Глібом, однак той порадив Денису спочатку відпочити та не дуже напружуватися. Як завжди, поліціянт уві сні когось переслідував, тому часто кидався і крутився на ліжку. Діана з Глібом вийшли у вітальню, пошепки перемовляючись:

— Глібе, мені аж шкода його. З одного боку, почав мене пресувати та погрожувати, вимагаючи свідчень про всю оту чортівню, що коїться в місті, а з іншого — через свою нерозсудливість міг би загинути. Він не розуміє, з чим зв’язався, і вважає, що може посадити усіх причетних до в’язниці.

— Діано, це справжній опер, він хворий своєю роботою, нічого його жалкувати. Він без жалю кине тебе за грати, якщо знайде хоч якусь зачіпку. Пам’ятаєш історію в лікарні? Він хотів допитати тебе за будь-яку ціну, навіть якщо ти після цього помреш.

— Він хоче щоб я проходила свідком у справі по наркотиках, — прошепотіла дівчина, роблячи великі очі, — Уявляєш, що він придумав? Ти тільки подумай, у яку сторону його занесло!

— Що ж це за справа така, що я не знаю?

— Виявляється, він проник на закриту вечірку твого батька під виглядом офіціанта, і все бачив. І не тільки бачив, а й фотографував. Щоправда, можливо не все, ще невідомо, коли його викинули з території маєтку. І хто це так жорстко з ним вчинив?

— Навіть не уявляю. Напевно хтось побачив у його руках телефон, і вирішив за краще просто стукнути по голові. І ти думаєш, він заспокоїться? Звісно, ні. Такі люди не довіряють навіть власним очам, — хмикнув лікар.

— Так от, він дуже здивувався, що на фото не відобразились монстри, лише звичайні люди. Хоча я також у це не повірила, але це виявилось правдою. Уяви, в якому він стані, коли бачив одне, а на фото – зовсім інше. Тобто, перетворені в казна-що гості на фото просто пили шампанське і заїдали ікоркою, а не шматками сирого м’яса. Тому капітан і вирішив, що випадково наковтався чи нанюхався якоїсь гидоти, яка виготовлялась і розповсюджувалась на вечірці.

— От у чому справа! Ні, мушу його розчарувати, все побачене ним — правда. Та навряд чи він у це повірить, — лікар стиснувши руки в замок перед собою, повільно опустився на диван, — Мені так соромно за свою сім’ю. Я ж не думав, що все зайшло аж так далеко. Повір мені, але я забув, точніше, хтось зробив, щоб я забув про те, ким насправді є мої батьки. А коли батько вийшов на сцену – я все згадав. Знаєш, мені начебто вживили інші спогади, нібито я посварився з батьком через лікарню.

— Тому ти й розірвав відносини з батьками і уникав з ними спілкування?

— Так. Все почалося з того, як мій батько почав балотуватися у мери міста. Я чув якісь дивні уривки розмов, постійні засідання в кабінеті, та не надавав цьому особливого значення. Велика політика не для мене. Мама колись говорила, що у мене занадто добре серце, і я не можу бути батьковим наступником. Тепер я зрозумів справжнє значення цієї фрази. Але батько не втрачав надії відносно мене. Мовляв, нічого, підросту, зрозумію. Я знаходився у невіданні деякий час, поки одного разу не став свідком його так званої трансформації. Я вжахнувся, і намагався йому перешкодити, та не тут то було. На святі він вже загорнув своє змінене тіло в каптур, тому що неможливо дивитися на те страховисько, що заполонило його тіло і пожирає зсередини. Вже мало у ньому залишилося від тієї рідної для мене людини, тепер ця істота бажає тільки пожирати і панувати над усіма. Він залучив до поклоніння злу і матір, і багато кого зі знайомих, які привели за собою своїх рідних і знайомих. Така собі підпільна організація зла, яка прагне заполонити собою світ.

— Нічого собі! А що з тобою відбувалося на святкуванні? Ти нагадував мені маріонетку, яку смикають за ниточки. Глібе, ти теж один з них?

— Батьки намагаються мене скорити кровною магією, тобто магією, основаною на зову крові і родинних зв’язках. Чим далі я від них знаходжусь, тим менше вони можуть мене собі підкоряти. Однак я був упевнений, що зможу себе контролювати, адже кілька років спілкувався з ними виключно по телефону. Та й чи досі це мої батьки? Я не знаю, — з шумом видихнув, — На майбутнє, Ді, якщо потрапимо разом у таку саму ситуацію, тримайся від мене подалі, не намагайся привести до тями, чи вивести з території. Я можу стати для тебе небезпечним.

Дівчина присіла поряд, обійняла лікаря за плечі:

— Ти справився з собою і не причинив мені шкоди. Завдяки тобі я залишилася живою і неушкодженою. Дизайнерська сукня, заляпана брудом і порвана колючками — це мізерна плата за життя.

— Напевно, що так, — нарешті посміхнувся лікар, — Крім продуктів, я придбав тобі спортивний костюм. Ти ж не проти?