Глава 39

Денис Середа прокинувся в чужому ліжку від телефонного дзвінка. Голова страшенно боліла, відчувався сильних запах медичних препаратів. Заледве підвів голову від подушки, помаленьку розплющив очі. За звичкою, оглянув себе на предмет кайданків чи мотузок. Порадів, не відчувши їх на руках та ногах, і почав роззиратися навколо. Навіть присвиснув здивовано.

Для нього, як для поліціянта, було б не дивно (та що гріха таїти, таке з ним неодноразово і траплялося) прокинутися десь зв’язаним у темному підвалі. Увесь відділок був у курсі його відмінного нюху на чергову гарячу справу, яка гриміла на все місто. І увесь відділок не дивувався, коли група захоплення витягувала його з якогось підвалу чи сараю в напівпритомному стані. Бувало, загравався капітан, тож іноді потрапляв під гарячу руку злочинцям, які подібним чином хотіли його провчити.

Так, він частенько ризикував головою, та вже натура така була у Середи — не міг зупинитися, поки не розплутає резонансну справу до кінця. І ніякі погрози йому не страшні, ніякі «бесіди по душах» не змогли зламати його характер. Тому й зірочки щедро сипались на його погони, не дивлячись на молодий вік.

Однак, він цього разу прокинувся в гарній, зі смаком обставленій квартирі. Як він тут опинився, і хто його сюди доправив? І щось занадто знайоме обличчя над ним схилилося. Невже це вона, ця таємнича дівчина з уявною амнезією? І вона його навіщось викрала! Раптом все згадав, різко підірвався, та схопився за голову від різкого болю:

— Діано Мірошниченко! Ви заарештовані за викрадення особи при виконанні!

Дівчина засміялася своїм дзвінким сміхом, потім узяла серветку, вмочила в холодну воду і заспокійливо приклала йому до лоба, допомагаючи лягти:

— Капітане, а може мені краще отримати нагороду за врятування життя особи при виконанні? Досить уже погроз.

Голос дівчини здався таким примирливим, що чоловік вирішив скоритися, але тільки на певний час. Тим більше, холодна серветка трішки зняла головний біль. Ось пів годинки полежить, і покаже всім, де раки зимують.

— Де я?

— Ви вдома у лікаря Гліба Сергійовича Клименка. Пам’ятаєте такого?

Звичайно пам’ятав, у капітана була фотографічна пам’ять. Раптом він підвівся і намацав телефон, який уже розривався від дзвінків. Взяв телефон, відрапортував черговому, що все гаразд, він зустрічається з інформаторами, тоді набрав ще один номер і взяв відгул на сьогодні, а вже потім знесилено впав на подушку. Діана турботливо поправила пов’язку на голові, а потім спокійно промовила:

— Я вам курячого бульйону приготувала. Давайте принесу?

— Ви мені зуби не забалакуйте, — ощетинився Денис, — Вам доведеться відповісти на мої питання або проїхати до відділку. І навіть заможний наречений не врятує вас, Діано, від допиту. Та й дорогий адвокат вам не допоможе.

— Денисе, ви нестерпний. Ми з лікарем вчора підібрали вас в уніформі офіціанта у темному провулку, вас так хилитало в різні сторони, що ми грішним ділом подумали, що ви перебрали квасу. А потім ви втратили свідомість, і бухнулись нам під ноги. Звідки ж ми знали, що це «особа при виконанні»? Ви що, підробляєте офіціантом у нічну зміну? Чи це якісь рольові ігри?

Діана зараз зовсім не боялася цього розгубленого поліціянта, який намагався виглядати солідно, навіть лежачи в ліжку, і хотів її залякати. Це її дуже розвеселило, тому вона продовжила:

— До речі, у вас виявився забій потилиці, — хмикнула дівчина, — А якби ваші нападники ховалися неподалік? Чи не захотіли б вони закінчити почате?

— Ну прямісінько ваша історія, Діано. Опинилася в темному провулку з фальшивими документами. Загадковий нападник і втрата пам’яті. Тільки я, на відміну від вас, усе пам’ятаю.

— Ви хочете сказати, що я обманюю?

— Недоговорюєте, ось дивіться, — прогортав галерею в телефоні і тицьнув дівчині під носа, — Що це за костюмована вечірка? Тільки все було справжнє. Мені тепер залишається або вірити своїм очам або техніці, бо те, що бачив я, і що потрапило у фотогалерею, кардинально відрізняється. А я, повірте мені на слово, на роботі не вживаю ніяких підозрілих напоїв чи чогось ще більш серйозного. І досить з мене кепкувати.

Дівчина застогнала від поганого передчуття. Звичайно, вона напевно знала, що побачить кривавий шабаш дивних істот, а поліцейський тепер ще більше упевниться, що вона замішана у темних справах, і має до цього пряме відношення. Тепер її завіряння про втрату пам’яті точно не пройдуть. Хоч сто разів тороч упертому капітану «нічого не знаю, нічого не пам’ятаю», він все одно не повірить.

От же ж поліцейський нишпорка. Лізе туди, куди нормальна людина й не поткнулася б, щось як втовкмачить собі в голову і кайлом не виб’єш. Тепер Діана зрозуміла, чому Середа вирядився в офіціанта. Так же можна шпигувати, не привертаючи до себе зайвої уваги. Вона знала напевно, що побачить на фото, але щось не вписувалося в правильний хід речей. Діана вирішила ще раз глянути галерею, і здивовано відсахнулася: ніяких монстрів на кадрах не було, звичайні представники вищого світу, котрі чинно-мирно походжали по галявині. Далі деякі з них одягли типові гавайські вінки з екзотичних квітів, та танцювали на сцені разом із запрошеними артистами. На сцені вона не побачила ні мавок, ні цапа-музиканта, ні, тим більше, Перелесника чи водяника з русалками.

— Нічого не розумію … — розвела руками. Для неї теж залишалося секретом, чому той містичний жах, що бачила вона, ніяким чином не потрапив у фотогалерею. Якась чудасія! Хоча тепер капітан не зможе їй пред’явити ніяких звинувачень. Таких кадрів вона точно не бачила, тому здивовано перегорнула галерею ще раз.

— Діано, або розповідаєте мені все, або загримите у в’язницю. Я розмотаю цей клубочок, доведу справу до кінця. А за вами у в’язницю вервечкою потягнуться ваш наречений, котрий балотується в депутати міськради, потім «білий і пухнастий» лікар Клименко, а далі — майже вся верхівка нашого міста, включаючи депутатів і мера.