Глава 36

Під світлом місяця Діана поповзла за Глібом. Її вірні пухнасті помічники, притиснувшись до землі, слідували за ними на незначній відстані, прикриваючи тил. Якби вовки уміли розмовляти то, можливо, вони б спитали, чому їх володарка не кидається в бій. Та подивившись в їх розумні очі, Діана упевнилася, що вони підтримують її рішення, і розуміють, що сили занадто нерівні, і ще не час фінальної битви. Сокіл продовжував чатувати на найвищій точці маєтку, виконуючи роль відеокамери. Хоча вона невдовзі зрозуміла, що біле хутро вовків рано чи пізно приверне багато уваги, тому дала усний наказ друзям повертатися звідки прийшли. Знехотя Лют і Завій розвернулися і невдовзі розчинилися в темряві.

Діана переймалася, що їх викриють, проте сьогодні удача виявилась на її боці. Перед гостями з’явився оновлений величезний стіл з їжею, і вони заходилися біля нього, не забуваючи вхопити пащею з гострими зубами бік сусіда. Якщо раніше вишукані аристократи поважно смакували морепродуктами, фуа-гра та шампанським, то тепер розривали та поглинали сирі кавалки м’яса і риби, навіть не викидаючи кістки, які розмелювали міцними іклами. Поряд зі столом офіціанти (які, певно, звикли до такого видовища) вивезли на візках кілька чавунів з пійлом. На диво, монстри не займали офіціантів, які снували поміж гостями, ніби під впливом якогось препарату.

Дівчина прагнула не дивитися на дикий бенкет, та постійно оглядалася, очікуючи нападу. Тим часом лікар вів їх до паркану, тільки з іншого боку — стежкою, що заросла бур’яном і кропивою. Хоча рослинність боляче впивалася в тіло, та краще залишатися живими, а опіки та порізи пізніше можна обробити і полікувати. Як же Діані хотілося піддатися зову місяця і використати силу блискавки та грому, та розуміла, що проти такої кровожерливої армії самотужки не вистоїть. Голову буравила думка: що ж це за дрібниця, яка заважає батьку Гліба? От би дізнатися його секрети.

Лікар начебто й прийшов до тями, та не дуже розумів, що коїться навколо. Діана намагалася не думати, в яку істоту він може перетворитися і зжерти її на місці або видати імениннику. Зараз перед нею була одна місія — забрати звідси ноги і найскоріше. Цікаво, навіщо Горіни запросили її на святкування, щось не вірилося, що Антон загорівся коханням до своєї протеже і запропонував одружитися. Щось частинки пазлів не бажають складатися у суцільну картинку. Несподівано вона дізналася відповідь, і від цього на мить зупинилася у плазуванні до паркану, кров похолола в жилах. Саме в цей момент іменинник, із задоволенням оглянувши хаос, що творився у нього на подвір’ї, вигукнув:

— Віолетто! Бажаю негайно тебе бачити!

Всі метаморфи, як за командою, підняли голови, з цікавістю розглядаючи гостя, котрого викликав до себе сам Хазяїн. І ось на поміст здирається гігантська фіолетово-синя ігуана. Вона мала величезну страхітливу голову з маленькими злими очицями, горловий мішок під підборіддям, чіпкі лапи з довгими загнутими кігтями, гребінь на спині, покритий хижими шипами, що тягнулися від голови до кінчика хвоста. «Нічого собі, Віолетта. Ось яка в мене гарна майбутня свекрушенька», — пробурмотіла про себе Діана.

Тим часом жахлива двохметрова ігуана стала на задні лапи і почала роззиратися по сторонах. Раптом істота заговорила, горловий мішок надувався і здувався, а горло видавало свистячі і шиплячі звуки:

— Хазяїне! Для Горіних велика честь бути запрошеними на святкування. Присягаюся вірності Раді Шести!

Всі присутні схвально заревли, завили, захрипіли. Діану обдало холодом від поганого передчуття. Куди ж вона ув’язалася, скочила сама в дім монстрів, які найімовірніше пов’язані з нападом на неї. Адже у Горіних існувало мільйон можливостей покінчити з нею ще раніше, то чому вони цього не зробили?

Тим часом старший Клименко продовжував:

— Тепер про дрібничку, яка постала перед нами. Сподіваюся, більше не повториться непорозуміння, і ритуал буде проведений точно за планом? Чи мені нагадати перед шановним товариством, що ти накоїла? Думаєш, зможеш уникнути покари?

Віолетта Георгіївна Горіна (а це виявилася саме вона) нервово затремтіла і в покорі схилила голову:

— Все готово. Діана ні про що не здогадується і готується до весілля. Зараз вона під наглядом вашого сина відпочиває у кімнаті для гостей і міцно спить.

— Тільки не вплутуй сюди мого сина! — рявкнув Сергій Андрійович, його очі аж випромінювали червоне сяйво, що пропікало наскрізь, — Забуваєшся, з ким маєш справу.

— Вибачте, я обмовилась, з усією повагою до вашої родини, — ігуана схилилася в поважному поклоні.

— Шкода, що зараз кожен із вас на особливому рахунку. Інакше б не уникнути тобі покари, Віолетто. Хоча настав час розповісти поважному товариству наші плани, як вважаєш? Адже Горіни останніми роками дуже високо піднялися, і їм не хотілося б перетворитися на безхатьків через черговий промах. Я буду розказувати чи ти, Віолетто?

Ніби у химерної ігуани був якийсь вибір. Від слів Хазяїна істота зіщулилась, ніби від ударів батога, деякий час мовчала, мовби збираючись з думками, та потім згідно кивнула. Діані так хотілося дізнатися, що повідає майбутня свекруха, та вибиратися слід негайно. Гліб теж застиг в нерішучості посеред бур’янів, піднісши палець до вуст: «Тшш, Ді, ми ж можемо дізнатися правду прямо зараз». На що дівчина нахилилась до його вуха і прошепотіла: «А заодно можемо перетворитися на вечерю, якщо нас помітять». Однак лікар махнув їй рукою, вказавши на зовсім непомітну нішу в землі під парканом: «Повзи сюди. Он уже й отвір у паркані, добре, що ніхто його за ці роки не помітив і не забив дошками. Давай послухаємо, а потім заберемо звідси ноги».