Глава 34

Несподівано на сцені з’явилася темна фігура, загорнута у чорний плащ з каптуром. Гості, ніби за командою, перестали споглядати водяника з його русалками, а ринулись, збиваючи один одного, до сцени. Чим темніше ставало навкруг, тим все більше незрозуміле божевілля грало в жилах, кров струменіла швидше, а закони моралі покидали цих зніжених аристократів, котрі зібралися на святкування. Присутні почали скандувати:

— Хазяїне! Хазяїне! Яви нам себе!

Постать у чорному вбранні враз підняла руки і скинула каптур. Діана відсахнулася від жаху. Перед нею стояв сьогоднішній іменинник — Сергій Андрійович Клименко. Проте його обличчя було якесь не таке, від нього віяло могильним холодом. Шкіра обличчя посіріла, запалені очі відсвічували червоним кривавим сяйвом, а рот розривали довгі хижі зуби, ніби у хижака. Дівчина закам’яніла від жаху, нервово озиралася по сторонах, намагаючись знайти шлях до відступу. Марно! Гості обступили тісним колом, і попадали ниць перед своїм повелителем. Вона потягнула за рукав Гліба, та з ним теж щось коїлося, його очі закотилися і вкрилися мутною білою плівкою. Чоловік нагадував маріонетку — його кидало в різні боки, рухи стали хаотичними. Він зовсім не володів своїм тілом. Здавалося, він намагається не підкорятися чужому впливу, та дарма, адже чиясь воля, а точніше, воля його батька виявилась потужнішою. Бажання Хазяїна було сильнішим, він повністю контролював розумами присутніх.  Діана хотіла набрати есемеску для Діми, та потім покинула марну затію — зараз потрібно було витягнути звідси відважного лікаря.

Перетворення вже бурлило в крові Діани, та вона впиралася, як могла. Якщо вона зараз видасть себе, то загине ні за цапову душу і нічого не дізнається про справи, які кояться в місті. Тим часом страшний Хазяїн підняв руки догори, закликаючи до тиші:

— Дякую, що прийшли, мої прихильники. Рада Шести уповноважила мене стати посередником між вами і всесвітнім злом. Я набираю армію, що сколихне світ, історія робиться тут і зараз. Довго, занадто довго зло спало в лісових нетрях, та Рада Шести проводить ряд ритуалів, щоб його підняти, а всіх нас наділити справжньою силою. Перед тим, як я оголошу свій вердикт на сьогодні, наказую всім метаморфам — набувайте істинної подоби під світлом Місяця! Настав час справжнього святкування!

Діана перелякано роззирнулась. Яка ще істинна подоба? Що взагалі коїться? Невже зараз вона побачить тих чудовисьок, про яких попереджав Перелесник? Та за пару хвилин вона від жаху стискала рота, щоб не закричати. Та хоча б і закричала, ніхто б її не почув. Гості почали скидати не тільки одяг, а разом з ним і шкіру, являючи світу жахливих потвор — метаморфів.

Ось, зовсім поряд, жахливо захрюкала істота, схожа на лісового кабана з страхітливими іклами, на її загривку проросла темно-руда шерсть, а в маленьких очицях захлюпотіла злість. Ще одна вишукана дама, закутана в хутро, незважаючи на літо, перетворилася на драглисту сутність із купою щупалець і, видаючи шиплячі звуки, поповзла до басейну та плюхнулась у воду, піднявши купу бризок. Двоє милих дівчаток-підлітків прямо на очах почали розростатися, розбухати до розмірів ваговозів коней, їхня нова шкіра набувала бурувато-зеленого відтінку і покрилася наростами. Діана ахнула – так це ж дві величезні ропухи. А й не скажеш, що такі створіння заховалися в образі старшокласниць. Ще мить, і ропухи, роззявивши величезні роти, вчепилися в глотки одна одній та покотилися по траві.

Однак на них ніхто не звертав уваги. Адже більша частина гостей, що перетворилися на дивних твариноподібних істот, кинулась до столів, згрібаючи до пащек, ротів все їстівне, потім вони почали кусати і гризти один одного, вириваючи з м’ясом криваві шматки. Перед очима змішалися щупальці, копита, три-, чотирьох- і п’ятипалі лапи, які загрібали все, що бачили.

Куди тікати? Що робити? І чому Горін притягнув її на це зборище? Що тут відбувається? Хотілося думати, що це сон, але ж ні — Діана боляче вщипнула себе за руку, та жахливе святкування ніде не поділося. В голові билася думка — тікати подалі, заховатися десь у кущах і почекати ранку. А може перелізти через паркан? Оглянулася в пошуку відступу, хотіла бігти до охоронців, яких раніше помітила. Ринулася в тому напрямку, проте охоронців ніби корова язиком злизала. Однак це виявилося правдою. Створіння, схоже на корову з шістьма рогами дійсно з шумом дожовувало щось схоже на … дівчина закрила рота, намагаючись не закричати. Та корова, незважаючи ні на що, виплюнула на траву рацію і поліцейський картуз, сито зригнувши.

Діана заметушилася, очима відшукуючи місце, вільне від чудовисьок. Заодно вона чомусь тягла таки за собою Гліба, який уже не міг себе контролювати, хоча, хто знає, в яку істоту він би міг перетворитися. Не хотілося навіть припускати, що буде, якщо лікар стане кимось іншим. Вона могла б його тут покинути, та, пам’ятаючи його доброту до неї, не могла кинути його на поталу. Ось вона впала на траву, і закотилася під один з масивних диванчиків, намагаючись пересидіти і придумати вихід з ситуації. Заледве повалила на траву і Гліба, потім теж заштовхала його під диван, затулила долоньками йому рота і тихенько позвала:

— Глібе. Глібе, отямся, я тебе благаю. Ми вдвох тут загинемо, потрібно рятуватися.

Чоловік щось бурмотів і намагався вирватися, та дівчина прийняла єдине правильне рішення — впустити в себе силу, бо розуміла, що вже не може бути гірше. Боялася тільки, щоб Діма не подумав, що з нею щось сталося, і примчав на допомогу. А що він може зробити проти зграї метаморфів? Зголоднілі монстри тільки перекусять програмістом, і навіть не помітять.

Проте, якщо вона не відпише йому, він точно незабаром буде тут. Заледве вивернулася під диванчиком і дістала з сумочки, що якимось чином не загубилася в метушні, вцілілий мобільний телефон. Не довго думаючи, набрала: «Діма, все гаразд, я в порядку. Я потрапила на нудне зборище аристократів. Гліб відвів мене в гостьову кімнату, де я просплю до ранку. На добраніч». Для вірності рішення додала кілька смайликів. Після чого вкинула мобілку до сумочки і розпочала втілення плану.