Глава 33

Зненацька, прямісінько з нічного неба, у золотистому вихорі перед Діаною опустився хлопець — високий красень із пишною рудою чуприною, ніби з глянцевої картини. Неймовірно гарне обличчя з пронизливими волошковими очима, пухнастими віями та пухкими вигнутими губами, ідеальна атлетична фігура, рівні стрункі ноги та міцні руки. Дівчина оніміла від здивування, коли він одним помахом руки створив над нею і собою прозорий купол, щоб відгородитися від усіх присутніх, і в цей час краєм ока помітила, що час зупинився, а гості застигли з відкритими ротами, вдивляючись у нічне небо. Незвичайний хлопець обійняв її за талію і прошепотів на вухо:

— Божественна Дівано! Я готовий принести саме тобі клятву щирої поваги, відданості та безмежної радості! Я готовий служити тобі вірою і правдою! — після чого впав перед нею на коліна і захоплено подивився в очі. Дівчина закашлялась, і заледве прошепотіла:

— Я вперше тебе бачу. І я не Дівана, і служити мені не потрібно. Якщо це жарт, то невдалий. Повертайся на сцену, тебе вже зачекались.

— Мені говорили, що ти втратила пам’ять, та я не вірив. Мене кличуть Перелесником, і ми з тобою добре знайомі, — легенько торкнувся рукою її чола, і раптом вона побачила себе в компанії цього дивного хлопця. Побачила, як вони спина до спини протистоять якійсь темній силі, як вона сама кидає в зловісну темряву блискавки, а Перелесник — вогняні кулі.

— Я тебе згадала… Ти мій друг, і я тобі довіряю. Але чому ти опинився тут і говориш зі мною? Це ж може бути небезпечно. Не наражай себе даремно, це може загрожувати життю нам обом. Я згадала тебе, а тепер зникни.

— Отож-бо. Ми всі лісові мешканці, люди та добрі божества жили в мирі, хоча й траплялися дрібні негаразди та непорозуміння. Дівана завжди була гарантом безпеки, а ти отримала її силу. А зараз у мене небагато часу. Я тут не просто так, і нізащо не допущу, щоб з тобою щось сталось. Послухай мене і повір моїм словам. Ти в небезпеці! Будь обережна! На цьому святкуванні не тільки добрі, але й злі створіння, які прагнуть тебе знищити. Остерігайся метаморфів! Це справжнє зло!

— Дякую за попередження. Спочатку я боялася своєї сили, та зараз готова поборотися за своє життя. Не буду ж я завжди втікати? Проте мені потрібно більше інформації. Розкажи мені все, що знаєш. Ти ж знаєш багато, чи не так?

Перелесник ще раз поклонився:

— Мені треба йти. Інакше мене запідозрять… Гаразд, знаю дещо. Мавки нашепотіли мені, що на цьому святі знаходиться Хазяїн, який служить Раді Шести. Це він нацькував на тебе свого підопічного монстра, який підстеріг тебе у темному провулку. Проте зараз монстр покараний за те, що не довів справу до кінця, і перебуває в людській подобі на лісопилці близько твого рідного містечка. Саме він поцупив твій другий браслет, і заховав його посеред лісових нетрів, адже марно сподівався, що ця прикраса дасть йому силу Дівани.

— Ну і як? Він отримав силу?

— Сила призначена тільки тобі, так судилося. Ніякі монстри не зможуть нею скористатися.

— Перелеснику, а хто це — Рада Шести? І хто такі метаморфи?

Вогняний хлопець зблід, та продовжував говорити:

— Ніхто цього достеменно не знає. Ніхто з наших із ними лице в лице не зустрічався, бо зустріч з ними несе тільки смерть та забуття. Здається, Рада Шести — це відьмаки, що отримали частину темної сили, магія в них чорна, а наміри — змусити весь світ їм покоритися. Останнім часом говорять, що вони хочуть підняти зі сну всесвітнє зло, яке покоїться в наших лісах. От саме оце зло і плодить метаморфів, котрі підселяються в людські тіла, пожираючи їх зсередини. Останнім часом у людському середовищі стає все більше цих чудовисьок метаморфів, які щось вживають, щоб прибрати подобу людини. Метаморфом може виявитися будь-хто з присутніх. Мета їхня одна — пожирати все навколо, виїдаючи душі до денця. А зупинити їх зможеш тільки ти, тому на тебе оголошено полювання. А зараз, мені дійсно пора, час повертати все на місце. Я й так сказав багато зайвого.

Перелесник крутнувся на місці, знявши прозорий купол. Рудоволосий хлопець вибіг на центр галявини, розбігся, і стрілою полетів у нічне небо, залишаючи за собою яскравий вогняний слід, що розсипався гарячими іскрами. Глядачі знову аплодували, голосно кричали, підбадьорювали виступаючих. Хвилювання бродило в крові, змушувало серце активніше перекачувати кров жилами. Діана хотіла щось сказати Глібу, та за шумом він нічого не почув. Чоловік намагався її відтягнути від сцени, щоб вона не наражала себе на небезпеку, та вона хотіла дізнатися, що буде далі.

Знову розпорядник свята взявся виконувати свою роботу, ще раз вітаючи іменинника, який справді почувався щасливим. Ще б пак, такого святкування точно ні в кого з запрошених не могло бути. А що це за дивні актори, які виконують такі небезпечні трюки, краще не задумуватися, а насолоджуватися вечором, який повільно перетікав у ніч.

Тепер попросили звільнити величеньку площадку навколо басейну. Очі Діани зблиснули цікавістю, що ж тепер очікувати? Зненацька водна поверхня вкрилася лататтям і, ніби за командою, з води з’явилися тугі бутони білих лілей, тріснули і розкрилися назустріч місяцю. Дівчина закричала від здивування. Басейн поступово перетворювався на лісове озеро, по периметру обростаючи аїром, осокою та рогозом. Як можна створити таке видовище? Не інакше, діяли професіонали.

Раптом з імпровізованого озера почали випливати прекрасні діви з зеленим волоссям, які вмощувалися на краєчок басейна. В руках у кожної виявився оберемок лілій та різної водної рослинності. Як тільки дівчата умостилися на камінні, що незрозуміло звідки з’явилося, розпочали плести вінки і співати дивні пісні. Сумні мелодії віддавалися щемом у серці, хотілося плакати і сміятися водночас. Щойно вінки були сплетені, кожна красуня одягнула їх на голову, і взявшись за руки, дівчата почали плавати посеред басейну.

Несподівано озеро забурлило в центрі, випускаючи на волю величезний валун, на якому сиділо якесь лускате чудовисько. Придивившись уважніше, Діана охнула. Вона бачила подібне створіння в якійсь книзі з міфології. Якраз перед нею, відкашлюючись та відфиркуючись від води, постав справжній тобі водяник — тлусте тіло вкривала луска, замість ніг він мав риб’ячий хвіст, на голові роздивилася скуйовджене волосся і зелену бороду. Поряд з Діаною невідривно стояв Гліб, який почергово мацав її чоло і свій лоб. Він сам не вірив у те, що робиться перед очима.