Глава 31

Рівно о двадцятій годині Горіни прибули на розкішне святкування. Дівчина з зачудуванням розглядала величезний маєток, побудований та оздоблений у середземноморському стилі. Як він разюче відрізнявся від непривітної кам’яної темниці Горіних! Навколо все дихало простором і свободою, переносячи присутніх гостей на морське узбережжя. Притягував погляд басейн з кришталевою водою, навколо були розставлені горщики з квітами та кадки з пальмами. Для зручності присутніх навіть оформили тематичну фотозону, де кожен бажаючий міг сфотографуватися з шановним іменинником. На святкування приїхали безліч іменитих гостей, фотокореспондентів відомих друкованих видань, які постійно наводили об’єктиви на присутніх і безперестанку робили знімки.

Аперитив та закуски подавали у саду, де уважні офіціанти нікого не залишили без уваги. Гості вже розміщувалися у плетених кріслах та зручних диванчиках, чекаючи початку святкування. Тихенько награвав приємні мелодії оркестр, розміщений на спеціальній платформі.

Нарешті Діану представили імениннику — сивочолому чоловіку Сергію Андрійовичу та його худорлявій витонченій дружині з високою зачіскою Беаті Віталіївні. Сергій Андрійович був дуже схожий на Гліба, тільки років десь через тридцять. Здавалось, вона давно його знає, він виявився дружелюбним і компанійським. Чоловік постійно сипав компліментами, жартома заздрив Горіну, що тому вдалося знайти такий діамант. Беата, навпаки, була відстороненою і зарозумілою з оточуючими. Вона лише ковзнула байдужим поглядом по Діані, вичавила щось схоже на посмішку та миттю втратила до неї інтерес.

Дівчина вирішила поскаржитись Горіним, що погано себе почуває, тому їй виділили симпатичний дерев’яний столик із кріслом, де вона зручно вмостилася. Незабаром її очі вихопили серед присутніх знайому атлетичну фігуру. Як і обіцяв, Гліб вирвався з лікарні на святкування. Тепер можна трохи видихнути з полегшенням. Нещодавно вона відповіла есемескою Дімі, що все гаразд, він теж завірив, що тримає ситуацію під контролем. Очі Гліба теж відшукали її в юрбі, хоча він підійшов спершу привітатися з батьками. Видно було, що Сергій Андрійович пишається сином, його самостійністю і успіхами в кар’єрі. Очі старшого Клименка світилися від задоволення. Не дивлячись на суперечки між батьком і сином, між ними виявилось дуже багато спільного. Беата Віталіївна теж була рада бачити сина, вона заледве стримувала емоції, хоч і здавалася присутнім надмірно пихатою і відстороненою. Нарешті Гліб підійшов до Діани, яка нетерпляче совалася на кріслі, очікуючи на нього. Нахилився, легенько торкнувся плеча:

— Вітаю, Ді. Гарно виглядаєш. Як себе почуваєш? — прошепотів на вушко.

— Привіт, Глібе. Дякую. Поки що все нормально. Не відчуваю в собі ніяких змін, хоча й боюсь їх. Браслет трішки нагрівся, а в решті все добре.

— Я вже переговорив з Дімою, він абсолютно адекватний хлопець, і знає, що говорить. Він мені теж багато чого про тебе розповів.

— І що ти тепер про мене думаєш? — опустила очі.

— Твій дар унікальний. І мені дуже шкода, що зник щоденник. Його забрав хтось з твого оточення, хтось, у кого є ключі від кожної кімнати будинку. Як би мені хотілося дослідити твій випадок, однак це залежить тільки від твоєї згоди. Обіцяю, що не для широкого загалу.

— Я подумаю, — кивнула дівчина, — Якщо без розголосу і під вигаданим ім’ям …

— По суті, Діано, ти вже раз намагалася втекти від долі під вигаданим ім’ям, і заледве не загинула.

— Я й зараз боюся. Боюся невідомості. Ти впевнений, що в маєтку твоїх батьків я перебуваю в безпеці?

— Цілком. І миша не проскочить на цю закриту вечірку. Та й ти під моїм надійним захистом, а твій наречений так і пасе тебе очима. Я спитав про тебе у батьків, адже вони, як виявилось, давно дружать з Горіними. Так от, про ніяку наречену Антона вони нічого не чули, як і не знали, що він виказує підтримку сироті під час навчання. Або він тебе дуже переховував від суспільства, або тут замішана таємниця. Тим більше, за твоїми словами, кімната у маєтку була повністю необжитою, одяг принесли пізніше, а документи знаходились у сейфі Горіна. Дмитро повідомив, що ти переїхала до нареченого буквально за десять днів до втечі, але програміст у маєтку раніше тебе не відвідував. Сказав, що ти часто міняла зйомні квартири, і частенько проживала в нього, особливо після важких протистоянь. Для відновлення теж потрібен час, а Діма просто допомагав, не питаючи нічого.

— Хоча я майже нічого не пам’ятаю, та Діма мені нагадує загиблого брата. Сашко теж був такий допитливий, намагався багатьом допомагати, та його життя так швидко обірвалося. Все це через мене …

Гліб умостився у кріслі поряд, і тихенько прошепотів:

— Ді, не картай себе. Вже ж так сталося і зараз ти змінити нічого не можеш. У нас, твоїх вірних друзів, інша задача — щоб ти не постраждала. Знаєш, найкраще було б звернутися в поліцію, у них там більші можливості для стеження.

— Мені там ніхто не повірить, — гнівно насупила брівки дівчина, — Скоріше пригадають фальсифікацію документів і впаяють за це штраф або громадські роботи. А ще на додачу запитають про перебування у спеціальному санаторії. Не здивуюся, Глібе, що цей закритий пансіон виявиться насправді лікарнею для психічнохворих пацієнтів.

— Звідки ти здогадалася? Я ж тобі нічого подібного не розповідав? — здивувався лікар, заодно підзиваючи офіціанта з підносом, — Будь ласка, нам щось безалкогольне.

Пригостивши Діану коктейлем, продовжив, спокійно дивлячись у вічі:

— Якщо в тебе трапляються просвітлення в пам’яті, це дуже добре. Якщо тобі вдасться щось згадати, то ми принаймні дізнаємося, хто на тебе полює.

— Я навіть не знаю, чи це просвітлення, чи щось на рівні інтуїції. Але ж ти можеш подумати, якщо я побувала в такому закладі, то можливо причетна до загибелі моєї сім’ї, — підняла на Гліба згорьовані очі, наповнені сльозами.

— Тоді слід звернутися до твого лікуючого лікаря в цьому закладі та попросити історію хвороби.