Глава 30

Попрощавшись із Глібом, Діана повторно замовила каву, і вирішила посидіти на самотині, намагаючись звести думки до купи, та з тривогою думала про суботню ніч, яка може багато чого пояснити. Добре звичайно, що Гліб буде поряд, але чи знайдеться у нього час постійно тримати її в полі зору, коли іменинник його батько. Він хоч і говорив, що з батьками давно не підтримує стосунків, але ж на Дні народження може статися все, що завгодно. Це ж, напевно, збереться вся його рідня, і він просто забуде про неї.

Зателефонувала до Діми, і в подробицях переповіла йому розмову з Глібом, та в черговий раз запевнила програміста, що йому варто зустрітися з лікарем, і що тому можна довіряти. Обговоривши деталі, місце та час майбутньої зустрічі, відкинулася на стільці, ще зробила ковток кави і відчула на язиці терпкий присмак. Скільки ж чашок вона встигла випити?

Додому не хотілося повертатися, тому Діана знову пішла у свій квітковий магазинчик, щоб відволіктися, а заодно, вникнути в справи. На всі незрозумілі запитання дівчат, відповідала, що страшенно болить голова, і її думки повністю зайняті приготуванням до весілля. Працівниці кивали з розумінням, лише запитували, що буде з магазинчиком після весілля. Та Діана їх запевнила, що їм не варто турбуватися, і магазинчик продовжуватиме працювати.

Вже було доволі пізно, коли знесилена Діана добралася до маєтку. Віолетта Георгіївна запрошувала її на вечерю, та дівчина, пославшись на головний біль, пішла до себе в кімнату відпочивати. Із задоволенням прийнявши душ, відчула полегшення хоч на коротку мить, думки просвітліли, і вона нарешті могла придумати, як діяти далі. Субота невмолимо наближалася, а серце відчувало щось потаємне, що ось-ось з’явиться і вимагатиме плату. Добре, якщо не життям.

Ще раз витягнула з сумочки браслет і наділа на зап’ясток. Мимоволі залюбувалась його красою, він гарно поблискував камінцями під промінням нічного світила. Улаштувавшись до сну, вирішила прочитати ще декілька сторінок щоденника. Тихо сковзнула до сховку, відкрила його, та її очікувало неймовірне розчарування — схрон виявився порожнім. Діана знесилено опустилася на підлогу і гірко заридала. Добре, що телефон Діми залишився у її сумочці. Схоже, не так безпечно в цьому будинку, як вона раніше уявляла. Хтось таки обшукав її кімнату, і забрав найцінніше. Але хто?

***

Субота захопила передсвятковими клопотами. Навіть у повітрі відчувалося якесь збудження, трепіт, ніби підготовка до чогось таємничого, до якоїсь події, що карколомно змінить життя. Родина Горіних нарешті змогла зібратися разом за обідом. Антон хоч і поводив себе відсторонено, однак був надзвичайно ввічливим і серйозним — справжній англійський аристократ. Чоловік не забував виявляти знаки уваги до нареченої, хоча вона вже не знала куди подіти очі. Не могла вона ще звикнути до надмірної уваги Антона, не відчувала жодної іскорки симпатії до нього.  Та й у душі підозрювала, що він причетний до обшуку та зникнення важливих для неї речей.

Зранку її кімната утопала в квітах, перетворилася на мініатюрний квітковий магазинчик. За словами Антона, вона кохається у білих орхідеях, тому і хотів зробити їй приємне. Після того, як вона привела себе до ладу, прийшов сам Горін, щоб запитати про її самопочуття. Дівчина відкрила двері на тихенький стукіт, і побачила нареченого:

— Вітаю, Ді. Тобі сподобались квіти? Якщо твої смаки змінилися – я надішлю інші.

Дівчина зам’ялася на порозі, не знаючи чи впускати для неї чужого чоловіка в спальню. Нарешті зробила запрошувальний жест рукою:

— Доброго дня, Антоне. Проходь, ти ж у своєму домі. А квіти чудові, хоча я дійсно не пам’ятаю, які полюбляла раніше.

— Облиш, Ді. Ніхто не відміняв правила пристойності. Я винен перед тобою, вибач. Замість того, щоб бути поруч з тобою і допомогти все згадати, якось довго вирішував питання бізнесу, — нарешті зайшов у кімнату, причинивши за собою двері, — І ще раз вибач за те, що в пориві емоцій продемонстрував тобі оті жахливі фото. Я повів себе не стримано, і причинив тобі душевні страждання.

Дівчина отетеріло дивилася на нареченого. Спочатку він їй здався неотесаним чурбаном, та зараз побачила в його очах співчуття. Дивно бачити його таким. Чи це була лише майстерна акторська гра? Невже щось сталося таке, про що вона не знає?

— Сподіваюся, ти виявиш мені честь супроводжувати тебе на святкування до друга нашої родини? Тобі необхідно з’явитися в суспільстві в якості моєї нареченої.

Звичайно, він знав, що Діана вже придбала сукню та черевички, і не зможе відмовитися. Але, можливо, у аристократів так заведено робити вигляд, що можна відмовитися від світського рауту? Поборовши в собі здивування, видихнула:

— Так, звичайно, — мило посміхнулася, – Із задоволенням супроводжуватиму тебе. Мені самій цікаво, як святкують вершки суспільства.

Рано чи пізно вона дізнається таємниці Горіних, а заодно вирахує крадія щоденника, який весь цей час нібито не звертав уваги на набагато цінніший браслет.

Антон тим часом продовжував:

— Будь готова на дев’ятнадцяту годину. Не люблю запізнюватися. До речі, одягни будь ласка на свято мій подарунок. Моя наречена повинна виглядати приголомшливо…

Невідомо яким чином у нього в руках опинився довгий футляр, обтягнутий червоним оксамитом. Мимоволі простягнула руки, щоб взяти подарунок. Звісно, це якась дорога прикраса, яка насамперед вкаже гостям на щедрість Горіна. Діані хотілося відмовитися і бігти світ за очі від нареченого та його подарунків, однак зобразила посмішку і витиснула:

— Дякую, Антоне. Ти неймовірно щедрий.

— Але ти ж іще не подивилася на те, що знаходиться у футлярі.

— Не маю сумнівів у твоєму бездоганному смаку, — говорила хоч щось приємне, щоб приспати його підозріливість. Прийом спрацював:

— Ох, Ді! У майбутньому я осиплю тебе коштовностями, ти мій найбільший скарб, і мені для тебе нічого не шкода. Ти будеш купатися в розкошах, і купувати все, що забажаєш. А зараз відпочивай, чекаю тебе за вечерею.