Глава 29

Випивши пару ковтків води, Діана продовжила:

— Глібе, я перебуваю у дивному маєтку, де під моїми вікнами виють білі вовки, а до мене у кімнату вночі залітає сокіл і спить до світанку на бильці ліжка. Антон після того, як розповів про моє трагічне минуле, не показує й очі додому, а його матуся щось занадто м’яко стелить. Нещодавно до мене у вікно заліз мій університетський друг — програміст Дмитро, який показав мені багато фото і відео про моє минуле, яке я не пам’ятаю.

— Ану давай детальніше з цього моменту, — лікар перетворився на саму увагу, хоча заодно встиг замовити обом обід, — Вибач, зголоднів за чергування, а зранку не встиг і поснідати. Пробачиш голодному лікарю його нестримне бажання поїсти?

Діана посміхнулася з розумінням. Їй все більше подобався Гліб, і вона більше не вагалася в його щирості, тому нічого не приховувала про Дмитра. Поки вони обідали, Діана увімкнула відео, щоб лікар пересвідчився, що це не витвір хворої уяви. Коли вгамувалася перша хвиля голоду, чорнявка продовжила:

— Я чомусь повністю довіряю Дмитру, як і тобі. Хотілося, щоб інтуїція мене не підвела.

— Ну після того, як я врятував тобі життя, можна почати довіряти… — очі лікаря пускали бісики.

— Так от. Дмитро запросив мене до себе додому. Я, недовго думаючи, згодилась, а що мені іще було робити? Як виявилося, у нього вдома навіть кімната призначена для мене. Він знає мої смаки і вподобання, однак ми не зустрічалися. Ми разом боролися з незрозумілими містичними істотами, що заполонили місто. Коли я побачила отих монстрів, з якими вступала в нерівну битву, мені справді стало страшно. Може, якраз один з них на мене напав у безлюдному провулку? Тепер я уже нічому не здивуюся.

— Оце справи, Ді. Це якось пов’язано з браслетом?

— Так. Я навіть знайшла свій щоденник, тільки ще небагато прочитала. Ми з братом відшукали у лісі древнє капище богині-мисливиці Дівани, і вона передала мені свою силу, як тільки я знайшла та одягла браслети на руки.

— Їх таки два? Де ж інший?

— Я не пам’ятаю. Однак, саме в браслетах були датчики стеження, які прилаштував Дмитро. Я можу перетворюватися у діву мисливицю за власним бажанням, але тоді мене виявлять містичні істоти, а я не готова зараз з ними битися. Де ж я, і де оте жахіття? А Дівана попередила, що зло предковічне прокинулось, і хоче захопити світ, а я зараз зовсім недоречно втратила пам’ять, — сумно опустила очі, прикривши їх пухнастими віями, — Глібе, я дуже боюсь.

— Значить так, не розкисати. Щось придумаємо. По-перше, старайся не перетворюватись, по-друге, намагайся, щоб біля тебе хтось постійно був поруч і контролював тебе. Я думаю, що навчившись, перетворення можна стримувати.

— Але ж під час повного місяця я себе точно не зможу контролювати. Саме тоді я отримую ще більше сили від природи і стаю сильнішою. А хто захоче бути поряд, бо як тільки почну перетворюватися, до мене прибіжать вовки і прилетить сокіл. «Мої милі домашні тваринки», — показала пальцями лапки.

— Я можу бути поруч або Дмитро. Та й наречений повинен знати.

— Він мені здається слизьким типом, усе всередині стискається, коли дивлюся на нього.

— Гаразд. Тоді залишається ще одне — придумати, яким чином зупинити перетворення, поки ти нічого не згадаєш.

— І потрібно це зробити якомога швидше. Горіних запросили на вечірку, присвячену Дню народження якогось дуже впливового чоловіка. Такого важливого для Горіних, що Віолетту Георгіївну прямо розпирало від гордості, що їх запросили. Подія відбудеться у суботу ввечері і затягнеться далеко за північ. І саме в цю ніч на небі з’явиться повний місяць, а відмовитися я ніяк не можу. Гості будуть в захваті від подібного видовища. Прямо, цирк на дроті.

— Цікаво, до кого ж ви запрошені? — Гліб звів брови на переніссі, передчуваючи щось недобре.

— Ось дивись, нам слід приїхати на цю адресу, а ось який величний їхній будинок, — показала телефон, куди майбутня свекруха скинула дані, — Я навіть не знаю, хто господарі цього вишуканого маєтку.

Лікар відсахнувся ніби від електричного розряду:

— Зате я прекрасно знаю, кому належить цей будинок. Саме в суботу батько святкує День народження, куди запрошено й мене. До речі, ми з ним три роки не спілкувалися, і моєї появи дуже чекають. А до того я ще після школи з’їхав з дому, щоб мене не пов’язували з батьком. Тому, які в нього нові знайомства, мені невідомо. Прізвище Горіни якось смутно випливає з пам’яті, проте особисто з цією родиною я не знайомий. Мені зовсім не хотілося йти на оце пафосне святкування, та якщо там будеш ти, з радістю приєднаюся. Вірніше, підстрахую тебе. Тобі так буде спокійніше, Ді?

Дівчина нарешті з полегшенням видихнула. Хоча й дивний збіг, але зараз вона цьому відверто раділа. Якщо поруч буде лікар, то він щось зможе придумати:

— Так, мені хотілося б, щоб ти був на святкуванні. Розумієш, я не пам’ятаю жодного свого перетворення, і не знаю, чи зможу контролювати свій стан. Єдине, коли я була в лікарні, уві сні я бігала лісом разом із своїми підопічними, однак це ж не могла бути реальність, адже я лежала прикута до ліжка. Саме після цього сну моє тіло почало відновлюватися.

— Значить так, Діано. На святкуванні поруч буду я, а твій друг Дмитро нехай відслідковує тебе по браслету, який ти точно повинна одягнути, і весь вечір не знімати. Мені треба познайомитися з цим програмістом, щоб в разі чого відстежити твоє місцеперебування. Все це заради тебе. Якщо не захочеш стеження, чи тобі некомфортно, все відміняється.

— Глібе, я налаштована йти до кінця. Мені набридло боятися чергового нападу. Якщо це випадковий нападник, то найімовірніше більше наші дороги не перетнуться. А якщо якась істота, яка прагне мого знищення, то вона буде полювати за мною до останнього.

— Гаразд, Діано. На жаль, мені потрібно вже йти на роботу. Будь дуже обережною, і не бійся йти на святкування. Я тепер точно відвідаю День народження мого батька і захищу тебе, щоб мені це не коштувало.