Глава 25

Діана мило посміхнулася і міцніше стиснула в руках виделку та ніж. У цьому будинку вона почувалася себе, ніби в пастці. Невже Горіни ведуть якусь свою гру, а їй відведена заздалегідь вирішена доля кролика, який у потрібний момент опиниться в пащі удава? Їй аж ніяк не хотілося одружуватися з цим відстороненим чоловіком, якого вона зовсім не пам’ятала. За останні декілька днів вона не змогла для себе скласти характеристику на нього. Яка ж інформація у неї з’явилась, що вона стрімголов кинулася, як говорив Діма «у лігво до тигра»?

Та вона пообіцяла колись собі розібратися з секретами цієї дивної сім’ї, тому повинна триматися, постійно бути насторожі. Багато чого може статися за цей час, а втекти вона завжди встигне. Тепер вона завжди може попрохати допомоги у Дмитра або Гліба. Так що, союзники у неї є. Та чи встигнуть вони їй допомогти, якщо в цьому виникне потреба? А це вже як картка ляже. В першу чергу слід сподіватися на себе. Отже, залишається з поганим розкладом грати свою роль до кінця, і грати блискуче, адже на кону — її життя.

Нарешті вечеря добігла кінця. Віолетта Георгіївна махнула слугам, щоб несли десерт. Мило посміхнувшись, продовжила:

— До речі, мила Діано. У суботу нас запрошено на святкування Дня народження давнього друга сім’ї. Це велика честь для нас. Будуть присутні тільки вершки суспільства. Підбери відповідну коктейльну сукню до цього заходу. Початок о двадцятій годині, прошу не планувати нічого на вечір. Відмови не приймаються, твоя присутність обов’язкова. Наречена Антона Горіна має бути на висоті. Наші друзі не знають нічого про твою втечу, тому поводь себе невимушено.

Слова майбутньої свекрухи застрягли у горлі, але дівчина намагалася не показувати хвилювання, що тремтінням охопило все тіло. Відмовитися немає ніякої можливості, доведеться грати роль нареченої солідного бізнесмена. Ну що ж, я зіграю його наречену! Однак, саме у суботу повний місяць, і вона повинна відчути прилив сил. Про це натякав їй Діма. Чи хтось іще? Та це неважливо. Невже вона перетвориться у мисливицю Дівану прямісінько перед гостями? Вихід точно знайдеться, слід переговорити з Дмитром або Глібом. Вони точно порадять щось толкове або придумають, як їй забратися з прийому до опівночі.

Піднявши очі від шоколадного мусу з ягідним джемом, мовби невимушено запитала:

— Віолетто Георгіївно, а о котрій завершиться святкування? Ми ж приїдемо додому до опівночі? І чи далеко знаходиться маєток вашого друга?

Обережно промокнувши серветкою куточки вуст, господиня маєтку відповіла:

— Юна леді, це грандіозний захід, і він не може тривати пару годин. Якраз після опівночі і розпочнеться справжнє святкування. Спочатку на гостей чекає вишуканий фуршет, а потім феєрверк і святкова вистава. Говорять, що артисти неперевершені, і їхній виступ коштує чималих грошей. Та й потрапити на святкування до такої великої людини, як іменинник, вже чимала відзнака. Досить відчувати навколо неприємності. Завтра скину тобі адресу маєтку і ти переконаєшся, що на цьому місці не дике поле, а проживає поважна родина. Я розумію, що після нападу тобі кругом ввижаються маніяки та вбивці, та повір, будинок надійно охороняється, а вхід на свято тільки по запрошеннях.

— Я не те мала на увазі. Просто… просто лікар мені рекомендував пити пігулки і неодмінно лягати спати до опівночі, щоб швидше прийти в норму.

Господиня поблажливо посміхнулася:

— Нічого страшного не станеться, коли трішки порушиш режим. Правда ж, золотко?

Діана стримано кивнула у відповідь. Може дійсно досить боятися? Якщо її запрошено на свято, слід зіграти блискуче свою роль, щоб ніхто нічого не запідозрив.

Заледве закінчивши вечерю, Діана піднялася до себе у препаскудному настрої. Як же можна вислизнути з закритої вечірки, щоб ніхто нічого не запідозрив? Хіба що роздвоїтися чи ховатися за кущами, щоб запрошені не помітили за нею нічого дивного. Нервово посміхнулася, ну хіба, якщо хтось з гостей побачить її у дивному вигляді, то залишається тільки вдавати, що вона одна з артисток того славетного театру.

Впала на ліжко, не забувши за інерцією підтягнути шафку під двері. В цьому маєтку вона не почувалася в безпеці, проте й покинути його не могла, допоки не розгадає всіх таємниць і не згадає минулого. Тихо пікнув телефон черговим повідомленням. Вхопила трубку із завмиранням серця. Затамувавши подих, прочитала повідомлення від Гліба:

«Привіт, Діано. Як справи? Весь день був заклопотаний, заледве вибрався написати тобі. Я хвилююся за тебе. З тобою все гаразд? Прошу, дай мені знати».

Легенько пробіглася пальцями по клавіатурі:

«Вітаю! Дізналася багато нового, та таємниць не поменшало. Колишня «я» та ще штучка! А мені тепер оце все розгрібати. Голова скоро лусне від інформації».

Майже відразу висвітилась відповідь:

«У тебе ж тепер є безвідмовний помічник і союзник».

Тихенько засміялася та надрукувала:

«Ти хоча б натякнув, хто це?»

Миттєво висвітилось:                                                                 

«А хіба я не підхожу на цю роль?». За секунду добавився засмучений смайлик.

«Чому ж? Більше ніж! Давай завтра зустрінемось і дещо обговоримо. Якщо тобі зручно».

«Гаразд, Ді. Після другої години по обіді тебе влаштує?»

«Отже, домовились».

Діана відклала телефон і задумалась. Настав час розкрити щоденник, щоб більше дізнатися про себе. Руки тремтіли від хвилювання, та все ж таки вона відкрила першу сторінку.