Глава 24

Нарешті Діана змогла насолодитися міцним і безтурботним сном без сновидінь. Прокинулася оновленою, на щічках грав легкий рум’янець. Дійсно, на цьому диванчику вона добре відпочила. Кинулася до телефону і помітила там кілька пропущених повідомлень від нареченого, який турбувався за її місцезнаходження. Як вона могла не побачити повідомлень? Та й сама не придумала бодай написати декілька слів. Мабуть, міцно спала. Їй так добре було з Дмитром, що вона не знайшла в собі сили повертатися в будинок Горіних.

Діана швидко надрукувала повідомлення нареченому, що з нею все гаразд, і вона скоро повернеться. Їй дійсно треба було повертатися в маєток, щоб докопатися до правди. Вірила, що рано чи пізно все згадає, а поки що не слід показувати свої підозри. Довго роздумувала, чи брати з собою щоденник, та цікавість взяла гору. Врешті-решт приховає його в маєтку під паркетиною, адже браслет залишився недоторканим, значить і щоденнику нічого не загрожує. Попрощавшись із Дмитром, домовилась бути на зв’язку, і вибігла у вечір.

***

Капітан Середа почувався розчарованим. Він не зміг нічого підслухати чи підгледіти. Опитування сусідів теж нічого не дало. Лише одна бабця із тих, що постійно чатують на лавочках біля під’їздів клялася усіма мучениками і праведниками, що чорнявку і програміста пов’язують аж ніяк не дружні зв’язки, і готова була багато нарозказувати на цю тему, але ніякої конкретики поліціянт не дізнався. Типові гоніння на розбещену молодь та неповагу до старших. Мовляв, вони до мене навіть не вітаються, і не цікавляться моїм здоров’ям.

Справа заходила в тупик, навіть притягнути Діану за виготовлення фальшивих документів не вдалося. Антон Горін виявився дуже впливовою людиною в місті, тому кримінальне провадження швидко закрили за відсутністю складу злочину. Була справа — і немає. Денис лише встиг зробити зі справи копію, тому зі злістю вдарив руками по рулю. Черговий день полетів коту під хвіст, дарма він скільки часу провів біля цього будинку. Що ж він має? Звичайна дівчина з бездоганно чистою репутацією, до якої тепер і не підкопаєшся. Та нюх капітана відчував щось незбагненне, якусь таємницю, яку належало розгадати, нехай навіть у неробочий час. Потрібно діяти так, щоб про це не знало навіть керівництво, інакше — клопоту не оберешся. Навіть колеги по службі умовляли Дениса забути про цю справу, наголошуючи на тому, що тут фігурує родина Горіних, проте для себе він вирішив довести справу до кінця. Капітан відчував, що ця Діана Мірошниченко не така і простенька, як здається, і зберігає якісь таємниці. Середа був упевнений, що варто лише знайти потрібну карту і картковий будиночок розсиплеться, і тоді на його плечі упаде бажана велика майорська зірка.

«Біла і пухнаста кажете? І всі намагаються захистити нещасну дівчинку — наречений, лікар, а тепер ще й тихоня-програміст? Я буду не я, коли не знайду плями на цьому Місяці», — розлючено подумав капітан, намагаючись завести охололий автомобіль, — «Не поспішай, пташко! Знайдеться й на тебе клітка!»

***

Нарешті Діана добралася до маєтку, який знову зустрів її непривітними кам’яними стінами. Тепер вона вирішила діяти набагато обачніше, і помічати навіть дрібниці. Їй здавалося, що пам’ять от-от повернеться, і вона згадає, хто вона, для чого вирішила пробратися в цей дім, і що їй далі робити. Дівчина ступила крок у простору вітальню, де, як на диво, на неї чекала Віолетта Георгіївна. Жінка випромінювала саму привітність і запросила майбутню невістку на вечерю, жалкуючи, що сьогодні Антон затримується у справах. Діана посміхнулася у відповідь, продемонструвавши щиру та радісну усмішку, і повідомила, що з радістю приймає запрошення, лише піде переодягнеться та прийме душ.

Забігши у свою кімнату і забарикадувавши двері, Діана миттю сховала щоденник і браслет під половицю, видихнувши з полегшенням. Усе було на місці, тож сховок поповнився ще однією цінною для неї річчю. Слід було грати за правилами цього дому, тому переодяглася у бузкову сукню і взулася в зручні черевички під колір. Як на диво, всі її речі були ретельно поскладані і розвішані у шафі, яка до цього зяяла пусткою. Глибоко вдихнула, ніби зараз було потрібно виходити на подіум під приціл сотень фотокамер, з високо піднятою головою спустилася широкими лакованими сходами у вітальню, звідки перейшла у величну їдальню. Стіл був сервірований на двох, на неї вже очікувала Віолетта Георгіївна, яка нагадувала королеву величною поставою.

— Будь ласка, сідай, — люб’язно запросила, кивнувши на стілець навпроти.

Діана ніяково примостилася на краєчку стільця. Спочатку розгубилась, побачивши велику кількість приборів, та потім якимось підсвідомим чином зорієнтувалась, і взяла правильні. Майбутня свекруха задоволено підняла брову, а потім всміхнулася одними кутиками вуст:

— От бачиш, Діано, моя наука не минула даремно. Це я тебе навчила користуватися столовими приборами.

— Я майже нічого не пам’ятаю, — гідно промовила дівчина, сміливо подивившись у пронизливі чорні очі.

— Ще згадаєш, юна леді. Я завжди ставилась до тебе, ніби до рідної. Та невдовзі ти увійдеш у нашу славетну родину. Це ж треба подумати – втекти прямісінько перед весіллям. Ти чогось злякалася? — м’яка долоня лягла на руку Діани, намагаючись заспокоїти, — Дівчинко, ти ж могла з усіма своїми тривогами підійти до мене, і ми б разом розібралися з твоїми проблемами. Я думаю, це звичайне передвесільне хвилювання. Ти не тямила себе від радості, що станеш дружиною Антона, а його статусу треба відповідати, — жінка продовжувала торкатися руки дівчини, та вона ніяк не могла струснути її, щоб не здатися невігласкою.

Нарешті, начепивши найлюб’язнішу посмішку, Діана промовила:

— Я така голодна. Давайте повечеряємо.

Віолетта Георгіївна забрала руку, кивнувши на знак згоди:

— Звичайно. Я просто хотіла тебе заспокоїти, що ніхто з нас і словом тебе не дорікне за втечу. Все залишається в силі.