Глава 21

Діана раптом пригадала, як вона тільки хотіла одягнути браслет на зап’ясток, відразу на неї налетіла чорна тінь, збила з ніг, придавила вагою, намагаючись вирвати прикрасу із пальців. Проте, чому один з браслетів вона взяла з собою, а інший приховала у маєтку? А чи були в неї обидва браслети? У сні були, але чи насправді? І якщо вони були в неї, то як вона втратила інший?

Однак Діана вирішила поки що не озвучувати своїх спогадів, тому перевела розмову на дивну дівчину зі сновидінь, з якою чомусь себе асоціювала:

— Мене уві сні кличуть Діваною, і я в дивному одязі бігаю по лісу з двома вовками і соколом.

— Оце й розгадка. Напевно, ти до втрати пам’яті займалась міфологією і знайшла цей браслет.

— Я вивчилась на ландшафтного дизайнера. Але ж щоб міфологія? Тим більше, браслет коштує шалених грошей. Не могла ж я придбати його за копійки на блошиному ринку? — дівчина підперла голову руками, — ну не знайшла ж я його, в кінці-кінців? Гаразд, перейдемо до суті. Хто ж така ця богиня?

Гліб зручніше облаштувався в кріслі і пару разів клацнув мишкою. Перед Діаною відкрилося інше зображення. Вона заледве не звалилася з стільця, коли побачила знайомий одяг на войовничій дівчині — ті ж самі вузькі штани і кожушок, шкіряні черевички та дорогоцінні браслети на зап’ястках. За спиною у неї знаходився лук, сагайдак зі стрілами, а за поясом – великий ніж. Діана підсунула ближче до себе екран, адже не могла повірити своїм очам. Як таке може бути? Марення? Виплід хворої уяви? Вплив медичних препаратів? Чи, можливо, хтось їй розповідав про диво-мисливицю, а мозок тепер постійно підкидає подібні картинки. Вона вхопила стакан зі столу лікаря, наповнила водою та пожадливо випила.

— Діано, все гаразд? — в очах лікаря з’явилося хвилювання.

— Так, продовжуй, будь ласка. Щось у горлі пересохло.

— За легендою, мисливиця — це донька повелителя грому і блискавок Перуна і богині небесної вологи Діви-Додоли. Дівана пішла силою і войовничістю у свого батька, а неперевершеною красою — у матір. Вона не тільки вирізнялася неймовірною витривалістю і швидкістю, а й уміла перетворюватися на будь-якого звіра, птаха чи рибу. Дівана носила найчастіше шубу з куниці, а замість шапки — ведмежу голову і накидку. За спиною носила лук, який завжди вціляв у ціль. Також майстерно володіла рогатиною і кинджалом. Найчастіше вона виходила стерегти лісові угіддя від надмірно кровожерливих мисливців вночі, вдень відпочивала у капищах, схованих посеред нетрів. Якщо хтось без міри нищив звірів, Дівана насилала на нього отруйних змій. Їй завжди допомагали два білосніжні вовки та сокіл.

— Нічого собі! А яке відношення вона має до мене у двадцять першому столітті?

— Це й слід з’ясувати. До речі, той санаторій, де ти перебувала, належить до закритих закладів. Недавно побудований, і його немає в жодних переліках лікарських закладів. Будь-хто з вулиці туди не може потрапили. Не знаю, як туди записатися на лікування, але простому смертному дороги туди немає. Схоже, Горін дуже постарався, щоб помістити тебе туди. Вся інформація про пацієнтів строго засекречена.

— Чим далі, тим більше таємниць, — дівчина склала руки на грудях, — Однак, мені від того не легше. Почуваюся дійсно пацієнткою якоїсь закритої клініки, коли всі навколо говорять пошепки і ходять навшпиньки, щоб мені не повідомити чогось зайвого.

Лікар глибоко вдихнув і піднявся з стільця:

— Хоча ти вже не моя пацієнтка, я турбуюся за твоє здоров’я. Тим більше, у мене викликає занепокоєння, як ти швидко відновилася. Та й травми у тебе були несумісні з життям, численні переломи та крововиливи. Довелося ввести тебе у штучну кому, і це виявилось єдиним правильним рішенням. Хоча мені капітан за це і дорікав. Можливо, твоя амнезія вибіркова, і ти пам’ятаєш себе в дитинстві? Вибач, та я подав запит на твою медкартку уже ось нещодавно, однак, не став чекати офіційної відповіді. Ти ж розумієш, як працюють лікарні в невеликих містечках? Так от, я скористався службовим становищем, подзвонив куди потрібно, і врешті-решт поговорив по телефону з головним лікарем. І я дізнався, що нещодавно в лікарні трапилася пожежа, найбільше постраждали реєстратура та архів. Одним словом, всі медичні картки пацієнтів згоріли вщент. А уже в новій картці нічого такого не значиться.

Дівчина на мить задумалася, намагаючись бодай щось згадати. Пам’ять відновлювалась якимись рваними шматками, які годі було звести докупи. Розболілась голова, вона заперечливо розвела руками:

— Спогади вислизають від мене. Вони, ніби спалахи: ось, здається, спогад, я чіпляюся за нього, а насправді – нічого немає. Єдине, що згадала, це обличчя моїх рідних, — по щічках потекли гіркі сльози, — Але й то після того, як побачила оці страшні фото. Самої розправи не пам’ятаю. Я все бігла лісом, перечіпалась. Вставала і знову бігла. Ніби швидко тікала від когось, хто за мною гнався.

Гліб простягнув дівчині серветку, легенько обійняв за плечі:

— Гаразд, не хвилюйся, потроху спогади повернуться. Пам’ять сама блокує страшні речі. Головне, що ти жива і здорова, а з розслідуванням я тобі допоможу. Я розмовляв зі своїми впливовими друзями, і вони запевнили, що дізнаються більше про цей заклад. Я буду тримати тебе в курсі.

Діана підняла до лікаря заплакані очі:

— Чому ти мені допомагаєш? Чим я така особлива?

Він щиро посміхнувся і примружив очі:

— По-перше, я ж можу докторську дисертацію захистити на твоїй історії хвороби, а по-друге, з дитинства обожнюю розслідування та таємниці. Не хвилюйся, я з тобою.