Глава 20

Діана хотіла переглянути і фотографії, однак її сполохав різкий стукіт у двері. Невже повернулася майбутня свекруха, і Ліза хоче її попередити? Діана різко підстрибнула, швидко закрила папку і витягла флешку. Після чого, вже трохи заспокоївшись, промовила:

— Так, заходьте.

На порозі з’явилася служниця, яка нервово м’яла руками фартушок, та повідомила, що сніданок готовий. На запитання, чи повернулися господарі, Ліза запевнила, що пані Віолетта зазвичай повертається не раніше обіду.

— Гаразд, Лізо. Я вже йду. Можливо, зіставиш мені компанію, якщо господарів немає вдома? Я ж така сама, як і ти. Напевно, ми ровесниці.

Діана хотіла наблизити до себе служницю, тому і зважилася на такий дивний у цьому будинку крок. Посмішка осяяла личко блондинки, вона нервово хіхікнула в кулачок. Досі їй ніхто тут не пропонував чаювання.

— Якщо не розповіси про спільний сніданок господарям, то я завжди «за», – Ліза вже трішки освоїлась, а оскільки втомилася від хатніх справ, була не проти потеревенити з нареченою господаря.

Дівчата розмістилися на просторій кухні, яка так і віяла сучасним комфортом, на відміну від усього готичного будинку. Ліза виявилась компанійською дівчиною, тільки дізнатися вдалося від неї зовсім небагато. Вона поступила на службу всього місяць тому, і не могла багато розповісти про минуле Діани. Єдине, в чому була впевнена, що господар обожнював свою наречену і все робив для неї.

Це виявилося наскільки дивно в порівнянні з теперішньою його холодністю. Несподівано у кишені Діани завібрував мобільний телефон. Побачивши номер абонента, вона вибачилась перед Лізою і вийшла в іншу кімнату, щоб спокійно поговорити. Серце завмерло в очікуванні, чомусь воно реагувало незрозумілою ніжністю на дзвінки Гліба Сергійовича. Цей брюнет пов’язував її з новим теперішнім життям, давав надію, що все рано чи пізно влаштується:

— Привіт, Діано, — голос чоловіка змушував тремтіти пальці, – це Гліб тебе турбує.

Від хвилювання дівчина заледве не випустила телефон. Чому на неї так впливає голос лікаря? Та швидко відкинула цю думку, адже їй здалося, що він телефонує не просто так, і у нього є для неї важливі новини.

— Так, Глібе, доброго ранку, – посмішка мимоволі торкнулася вуст.

— У мене є для тебе важлива інформація. Зустрінемось у лікарні? Чи мені під’їхати до тебе? Сподіваюся, твій наречений не буде проти? Горін сьогодні зранку телефонував до мене, і домовився про огляд. Що скажеш?

Дівчина охнула від несподіванки. Вона не могла повірити в слова Гліба. Хоча Антон здавався дуже строгим і холодним, але без скандалів і погроз згодився на її умови. Отже, вона може продовжувати огляди у лікаря, який двічі врятував її життя. Це трохи не вкладалося в концепцію, яку вона вже складала для себе. То, можливо, Горін не такий вже й поганий?

— Антон домовився з тобою? Я не в курсі справи, він мені нічого не говорив. Я відчуваю себе нормально, і сама під’їду прямісінько в лікарню. О котрій годині ти вільний?

— За годину. Якщо тебе влаштує цей час. Та якщо ти не встигнеш, тоді давай пізніше. Хоча, ти мені вчора говорила…

— Ні, ні. Все гаразд. Я вже лечу.

— Тоді я прямо зараз випишу тобі направлення на відповідні аналізи та діагностику. Чекаю.

— Добре, чекаю зустрічі. До побачення.

У телефоні залунали звуки відбою. Діана швидко допила каву, повідомила Лізі, що їде в лікарню, і щаслива поквапилася в кімнату, щоб захопити сумочку та телефон Діми. Після цього викликала таксі та вибігла назустріч вранішньому сонцю. Їй так хотілося побачити Гліба, що вона летіла, ніби на романтичне побачення з коханим чоловіком. Усмішка не сходила з її обличчя.

Під’їхавши до клініки, закрокувала до вже знайомого кабінету головного лікаря. Серце тріпотіло від передчуття якихось новин, недарма ж Гліб наполіг на невідкладній зустрічі. Ну не на огляд же він її запросив? Схоже, йому вдалося щось знайти. Хоча серденько могло калатати просто від швидкого побачення з симпатичним лікарем. «Чи не закохалася я в нього?» – подумала, кокетливо поправляючи зачіску, – «Цього ще зараз бракувало. Не слід навіть про таке й думати, в нас відносини, як у лікаря з пацієнткою. І крапка».

Гліб Сергійович відразу посміхнувся, як тільки її побачив. Швидко піднявся із-за столу і мимоволі замилувався нею. Дівчина, не дивлячись на серйозні травми, виглядала прекрасно — чорне волосся розліталося по плечах, очі сяяли медовим блиском, на щічках грав рум’янець. Із одного квітучого вигляду було зрозуміло, що ніяких додаткових аналізів не потрібно. Та все ж краще перестрахуватися. Та це буде потім, зараз слід розповісти їй, що дізнався.

— Привіт ще раз, Діано, — простягнув руку для привітання. Дівчина розцвіла щасливою посмішкою. Чоловік розумів, що пацієнтка з амнезією просто довіряє йому, а насправді, коли згадає все, почне нове життя вже без нього. Та він не будував повітряних замків, просто хотів щиро допомогти. Однак все це буде пізніше, а зараз він повинен поділитися з нею цікавою інформацією.

— Привіт, Глібе. Я скучила, — осіклася на пів слові. «Що ти в біса верзеш! Прикуси язика», – зло подумала про себе.

— Вибач… Я не те хотіла сказати… Мені так незручно в кам’яниці мого нареченого. Вважаю щастям вирватися хоч на годину в місто, — чомусь вирішила висповідатися новому другу.

— Я відносно інформації для тебе. Я дещо дізнався. Мій знайомий упізнав твій браслет, тобто розказав про його походження. Він учора допізна мені розповідав багато цікавого.

— Он як, — дівчина сіла на стілець, щоб уважно вислухати співрозмовника.

Лікар увімкнув ноутбук, набрав потрібну комбінацію клавіш, і розвернув до дівчини екран.

— Дивись, що мій друг знайшов. За легендою, цей браслет пов’язують зі слов’янською богинею мисливства Діваною. Про його давність судять по зображенні на ньому Древа Життя, яке символізує силу Роду, взаємозв’язок народження, життя і смерті. Дивись, крона дерева і коріння за величиною майже однакові, тобто це символ об’єднує людську і божественну сутність.