Глава 18

Від цих слів хлопець не знав, як і діяти: намагався засміятися, але на нього напала гикавка, що аж підкидала його на ліжку. Нарешті він заспокоївся і здивовано промовив:

— Я? Нападу? Ну, Діанко, ти й вигадниця! — зайшовся сміхом, — Тоді давай знайомитися, — кумедно розшаркався, як французький мушкетер, — Мене звати Діма Швець, я програміст. Ми з тобою настільки давно знайомі, що я навіть і не пригадую. Напевно, ще з універу.

— Діана, приємно познайомитися, — дівчина тихенько хіхікнула в кулачок. – І ти в курсі що зі мною сталося? І як ти обійшов вовків?

— Отих милих пухнастиків? Так вони ж мене прекрасно знають. Ось і Хват прилетів до тебе, поглянь, як жалібно дивиться, ласощів просить. І не розуміє, чому ти сьогодні така дика.

— Хват? Сокіл? Я точно сходжу з розуму.

— Якраз і ні. Ти що, зовсім нічого не пам’ятаєш?

Дівчина лише здвигнула плечима, і похитала головою.

— Якщо ти нічого не пам’ятаєш, доведеться розповідати спочатку. Діанко, ти нащадок древньої сили богині-мисливиці Дівани. Як це сталося, я до пуття і не знаю, ти щось мені розповідала, але я не уважно слухав. Не особливо вникав у це. Так сталося після одного випадку у лісі близько твого рідного містечка, — промовив Дмитро, гладячи сокола по спинці, – А сьогодні увечері я тебе відшукав по датчику браслета. Я вже й не сподівався, думав, мої «жучки» знищені, аж тут, раптом, ти з’явилась в «мережі». І ось, я тут… Так, що там далі? Ми разом спеціально придумали вмонтувати маячок стеження у твоє обмундирування, щоб я завжди міг відслідкувати тебе і не згубити з поля зору. Щоправда, останні два тижні я йшов по зовсім іншому сліду, і заледве не проґавив тебе. Сигнал був слабкий, мовби від одного браслета, та й той щось блокувало. Ми з тобою стільки пережили пригод, і скільки людей врятували. Невже ти могла це все забути?

Дівчина зблідла і впала на ліжко.

— Ти мовби схожий на нормального. Що ти верзеш? Яка ще богиня-мисливиця? На мене напали просто на вулиці і жорстоко побили, після чого я нічого не пам’ятаю. Дімо, як я можу тобі повірити?

— Я зовсім не розуміюся на жіночій логіці. Тобто, тебе більше турбує, що до тебе в кімнату вночі заліз якийсь тип, який мовбито хоче тебе вбити. Однак не вбиває, а розповідає нісенітниці. Так? А про те, що перед цим сюди ж залетів дивний птах, і поводить себе, ніби прилетів додому – то це тебе не хвилює? Діано, це ж твій птах, і він добрі пів години чекає від тебе своїх ласощів. Та якби він умів говорити, і не був таким гордим, то він би тебе добряче вилаяв. Принаймні, на його місці я б вчинив саме так.

— І чим я його пригощала? Я ж зовсім нічого не пам’ятаю.

— Не знаю. Я в це не вникав. Проте ще одне – якби сокіл вважав мене ворогом, чи сидів чи він отак тихенько, коли б тобі загрожувала небезпека?

Діана не змогла нічого відповісти, лише жалісливо подивилася на сокола, не знаючи, чим його пригостити. Та Діма не зважав на її стан, порився в рюкзаку, і дістав мобільний телефон та флешку.

— Подруго, я ж нічого не знав, і дуже хвилювався за тебе. Тепер зрозуміло, чому тобі складно мені повірити. Однак, у мене є докази! Діанко, ми ж домовилися все фіксувати. Все, що можна зняти на камеру, яка теж вмонтована у твоє спорядження. Хоча зображення і виходять розмитими, але це дозволяє зняти саме місце злочину. Розумієш, мало попередити злочини і віддухопелити зловмисників. Цього замало! Слід вчасно зафіксувати склад злочину, викликати поліцію і передати дані. Багато хто з правопорушників має впливових покровителів, які мають кошти найняти дорогих адвокатів, і вже через тиждень знову беруться за нові злочини.

Хлопець намагався говорити стишеним голосом, щоб їх ніхто не підслухав. Тим часом він включив телефон і показав фото. Вона бачила себе, це безсумнівно, проте трохи іншу, не ту, яка відображалася в дзеркалі. Перед нею стояла дівчина з того дивного сну – зі спортивною фігурою, рудуватими косами та в старовинному одязі. Біля ніг вляглися два білі вовки, а на витягнутій руці сидів сокіл.

— Це я? Чи якась акторка, схожа на мене? Я марю.

— Подумай, Діанко. Я не наполягаю. Але найстрашніший ворог йде по твоєму сліду, він дихає тобі у потилицю. Він оголосив полювання на тебе. Якщо на тебе вже було вчинено напад прямо на вулиці, і ти не змогла скористатися силою, тоді ти в небезпеці. А ти ж знала, що тобі загрожують неприємності, тому і попросила мене зробити тобі фальшиві документи! Ти підготувала втечу від свого так званого нареченого!

Дівчина різко встала, масажуючи вилиці. Слова Дмитра не вкладалися у неї в голові. Невже те, що він розповідає, правда? То ось звідки фальшивий паспорт! Вона не могла згадати, що сталося, і чому треба було втікати, та ще й отак, інкогніто. Як же вона могла втекти від нареченого, якщо прислуга шепочеться про ніжні відносини між ними? Чи все це було тільки на людях, щоб запудрити їй мізки? А що ж тоді відбувалося за стінами маєтку насправді? Гліб її врятував, чи просто хотів закрити у «золотій клітці»? Чи правильно вона зробила, що довірилася йому, ще й віддала документи? І чи варто вірити Дімі? А якщо його послав Антон, щоб той спровокував нервовий зрив, і її знову можна було запроторити в лікарню? Скільки запитань, та жодної відповіді. За останній день уже скільки потрясінь, мозок відмовлявся сприймати інформацію.

— Дімо, гаразд. Припустимо, я тобі вірю. Я все обдумаю, — заледве вичавила з себе, — А зараз мені потрібно відпочити. Я зовсім нічого не можу пригадати. Так, на фото безсумнівно я, але чому в такому одязі та з дикими тваринами?

Програміст став збирати рюкзак. Він трохи заспокоївся, що подруга жива, і її можна знайти будь-коли.

— Діано, будь дуже обережна. Просто обдумай все це, і прийми свою місію. Ти скоро все згадаєш. Нічого, ми разом щось придумаємо. Я й сам багато-чого не знаю. Ти сама не все мені розповідала, про багато чого я міг тільки здогадуватися. Вовки стережуть твій спокій, а сокіл тепер теж буде поряд. І, як ти напевно здогадалася, повний місяць завжди мав найбільшу силу над тобою. Хоча ти завжди можеш перетворитися і відбити атаку ворогів, однак зараз ти, як ніколи, безпорадна, бо забула про все. Запам’ятай, в людському звичайному вигляді ти беззахисна перед кулями, ударами, будь-якими ранами. Я не міг тебе знайти, бо ти, напевно, перебувала в лікарні під вигаданим ім’ям і без браслета. Нападник дочекався, коли ти йтимеш нічною вулицею, і заледве тебе не вбив, але якщо в тебе немає якогось з двох браслетів, то він знаходиться саме в нього. Хто він – я не знаю. Тебе хтось застав у людській подобі, і заледве не вбив. Ти комусь дуже заважаєш, ніби кістка в горлі. Хтось, крім мене, дізнався твою таємницю, і не зупиниться, поки не знищить тебе.