Глава 16

Деякий час Гліб мовчав, втупившись у папери. Не тому мовчав, що зосереджено їх вивчав, а тому, що не міг підібрати слів утіхи для Діани. Вона ж прийшла до нього за допомогою, довірилась йому, тому він вже не мав права залишити її наодинці з проблемами. І тому поклявся собі, що зробить все можливе і неможливе, щоб допомогти їй. Підніме свої зв’язки, якщо потрібно, а то й скористається службовим становищем, але розплутає цей клубок. Фото та вирізки його шокували, а деякі довідки потрібно детальніше перевірити. Тому він прокашлявся і промовив:

— Діано, мені дуже шкода твоєї родини. Така жахлива трагедія будь-кого може зламати. Тримайся, якщо тобі буде потрібна допомога – звертайся у будь-який час. Це я говорю не як лікар, а як людина, яка хоче тобі допомогти. До речі, ти не можеш хоч на деякий час залишити мені папери? Обіцяю, все поверну та нікому їх не показуватиму. Спробую навести довідки про той лікарняний заклад санаторного типу, де ти лікувалася. Щось я про такий не чув. А якщо й колись випадково чув, то не надав цьому значення. Можливо, це багато чого прояснить. Я думаю, як колезі, там мені не відмовлять.

Лікар через стіл простягнув долоню, і на мить затримав її руку у своїй, їх пальці переплелися, а погляди зустрітися. Якою ж чарівною здалася Глібу дівчина, та він неохоче відірвався від милування і продовжив:

— А з рештою документів – не густо. На перший погляд – це звичайні розрахунки з твого магазинчику. Ось це схоже на проєкти ландшафту. Нічого дивного. Ніякого листування. Ніяких підозрілих паперів я тут не побачив. Але, якщо захочеш, я сьогодні детальніше вивчу, і завтра тобі зателефоную.

— Невже це нічим не допоможе? – з гіркотою в голосі прошепотіла вона.

Гліб лише знизав плечима, не уявляючи, чим сьогодні може їй допомогти. Занадто багато інформації звалилось на голову, та й він не фахівець у багатьох питаннях. Наприклад, у банківських розрахунках. Але де ж ти знайдеш такого спеціаліста, якому можна довіряти? Трішки подумавши, дівчина витягнула з сумочки широкий браслет із незрозумілими написами, який миттю нагрівся в руках.

— Ось іще. Я знайшла його під половицею в своїй кімнаті. Схоже, я його ховала від допитливих очей. Може це допоможе дізнатися про мене більше?

— Оце вже якась зачіпка. Таку коштовну річ уже й не прошу мені залишити. А якщо бодай сфотографувати? У мене є знайомий, який цікавиться подібними предметами старовини. Сьогодні ж зателефоную йому. Видно, що браслет виготовлений давно. Проте яким чином він опинився у тебе?

— Не знаю нічого. Мені вдалося частково згадати, що трапилося з моєю родиною, — витерла сльози тильною стороною долоні, — але тільки частково. Ніби маленькі шматочки, що іноді виринають із тенет пам’яті. Яскраві спалахи червоного світла посеред ночі, моторошне гарчання, сопіння страшних звірів. Раптово з’являються і раптово зникають. Коли я хочу зосередитися і викликати ці спогади, з’являється темна завіса. Я бачила в темряві ці обриси. Страховиська зростом під два метри зі страшними кігтями і зубами. Це абсолютно не тварини, це люди в звірячій подобі. Але чому вони напали на наш будинок? Я чомусь впевнена, що так і було насправді. Однак лікарі вирішили, що це витвір хворої уяви. Тому й тривалий час тримали мене в психіатричній лікарні, яка маскується під словом «санаторій».

— Я дізнаюся більше. Повинні ж у цьому лікувальному закладі залишитися якісь записи. Дай мені трішки більше часу.

— І ще мене дуже схвилював дивний сон, якраз пов'язаний із цим браслетом. Після зупинки серця я побачила себе в образі дівчини-мисливиці з луком і стрілами. На мені були два отакі браслети, і обруч на голові з якимись ланцюжками чи стрічками. Не пам’ятаю точно. Так от. Я стрімко бігла по лісу з неймовірною швидкістю. З нелюдською швидкістю, і так, ніби ледь торкалася землі. Також зі мною по лісу бігали два величезні білі вовки, а понад деревами літав сокіл. Вони були ніби частиною мене, мовби доповненнями до мене. Оці тварини і птах якраз перетворилися на мої очі, і вказували, де ліс потребує захисту. Вони привели мене до галявини, де браконьєри вирубували ліс. Може це пов’язано з тим, що навколо маєтку мого нареченого ошиваються якраз білі вовки? Я навіть чула їх моторошне завивання.

— Можливо. Дуже цікаво. І після цього дивного сну твій організм повністю відновився. Я ще не бачив пацієнтів, у яких би так швидко зросталися кістки. Результати досліджень у тебе як у повністю здорової людини, ніяких відхилень я не помітив.

— Я побоююся себе. Антон сказав, що останнім часом я стала зникати ночами, і нічого про це не пам’ятаю. Може й знала, де пропадаю, але нікому не розкрила секрет. Не можу ж я виявитися грабіжницею? От звідки у мене цей старовинний браслет? Навряд це родинна реліквія.

— Діано, не накручуй себе. Я спробую тобі допомогти. Ти вже втомилася, і час повертатися додому. А то знову відправляться на розшуки. Послухай мене – повертайся, тобі зараз нічого не загрожує. Ти дуже перенервувала, тому й чекаєш з усіх сторін підступу. Якби не твій наречений, я б запропонував пожити у мене. Не подумай нічого вульгарного. Просто, як друзі. Без ніяких натяків чи домагань. У мене є вільна гостьова кімната, де б тебе ніхто не турбував. Але ти вже майже заміжня.

— Гаразд, дякую за допомогу. І, будь ласка, телефонуй мені у будь який час дня і ночі, якщо дізнаєшся щось важливе. Буду чекати хоч якої-небудь інформації, нехай і невтішної.

Вони не бажали прощатися, проте час невпинно наближався до десятої години вечора. Діана так спокійно відчувала себе поряд із цим чоловіком, і бачила, що йому теж добре з нею. Незважаючи на те, що він був її лікарем, зараз вони зустрілися, як друзі, що відчувають симпатію один до одного.

Але поки не повернулася пам’ять, дівчина не може нічого йому пообіцяти, адже у неї вже є наречений, який говорить, що у між ними було справжнє кохання. Діані зовсім не хотілося повертатися в похмурий маєток, проте, вже було занадто пізно, щоб знову наражатися на небезпеку. Хоча вона і викликала таксі, що доправило її прямо до будинку, однак диких вовків, які бродять навколо маєтку, ніхто не відміняв.