Глава 12

Розкішний автомобіль плавно під’їхав гравійною доріжкою до старовинного триповерхового маєтку за містом. Він більше скидався на середньовічний замок, ніж на сучасний будинок. Темні вежі зі старого каменю на своєму віку бачили немало, хоча помітно було і роботу модних дизайнерів, які вдихнули свіжість кам’яниці, намагаючись поєднати старовину з сучасністю. Чомусь від споглядання цього кам’яного будинку серце дівчини тривожно стиснулося. Хоча замок і набув деякого пом’якшення зовнішнього вигляду, але продовжував дихати готичною похмурістю.

Високі та вузькі вікна, більше схожі на бійниці, хоча і були прикрашені мозаїчними вітражами, проте не додавали витонченості та легкості, а навпаки, відбивали сонячні промені, утворювали химерні візерунки, додаючи замку ще більшої загадковості. Що її чекало за цими вікнами? Будинок нагадував їй фортецю, де тримали незговірливих наречених, чи просто полонянок для утіх чи містичних ритуалів. Ким же вона була тут – коханою дівчиною, чи лялькою для мільйонера? Чи може, вона згодилася зіграти його наречену? «Щось у тебе, Діанко, розігралася фантазія, – подумала дівчина, – Мабуть, раніше читала забагато любовних романів. Ще скажи, що у тебе був коханий хлопець, і він тебе програв. І ти тепер власність цього Антона Горіна. Так, досить смішок. Щось дуже таємниче місце, і замок якийсь моторошний. Добре підходить для різних темних ритуалів. Із цим якраз і варто розібратися в першу чергу».

Антон поводив себе ввічливо, проте відсторонено. Він знав собі ціну, тому і виглядав, ніби холодний аристократ, для якого витівка нареченої була лише дівочою примхою. Він ніби не помічав цю нову Діану з втраченою пам’яттю, яка намагалася втекти від його багатства і влади. Для нього нічого не змінилося, він продовжував пронизувати простір холодним поглядом, так, ніби нічого і не сталося. Майбутня свекруха, Віолетта Георгіївна, вела себе запобігливо, все розпитувала і розпитувала, намагалася догодити, але більше контролювала, намагалася вивідати, чи дійсно дівчина нічого не пам’ятає. Однак Діані не було чого їй розповісти.

У цьому замку було небагато слуг, але всі вони чітко виконували вказівки, так, ніби були вишколеними бійцями без емоцій та зайвих слів. До Діани приставили особисту доглядальницю і покоївку. Однак їй захотілося побути наодинці, щоб обшукати кімнату і знайти хоч якісь зачіпки з колишнього життя. Вона дочекалася, поки наречений поїде в офіс, перед цим поцілувавши її в щоку крижаними губами, а Віолетта відправилася в місто, поділитися гарними новинами з подругами.

Нарешті Діана переконалася, що їй ніхто не завадить, і розпочала пошуки. Вона не могла повірити, що не відчуває болі від отриманих травм, які були майже несумісні з життям. Тим більше, Гліб Сергійович говорив, що таке швидке відновлення більше схоже на диво. Чи може бути таке, що перебування протягом двох тижнів у штучній комі повернуло здоров’я?

Щось навкруг коїться дуже дивне. І цей терміновий від’їзд з лікарні? Навіщо було її забирати відразу, коли її знайшли родичі? Вона що, якийсь мутант, у якого так швидко відновлюється організм? Слід пошукати записну книжку або щоденник. Щось, що допоможе дізнатися про себе більше. Могла ж вона вести якісь записи. Не може бути, щоб у неї не було подруг чим знайомих. Гм, невже у неї є тільки наречений, суворий, як сич, і дбайлива свекруха, більше схожа на наглядачку? Ох, а оцей останній дивний сон? Якщо зараз вона була ніби скованою ланцюгами в золотій клітці, то у сні відчувала свободу і волю.

Спочатку дівчина закрила двері своєї кімнати на ключ. Потім для підстановки підтягла невеличку шафку під двері для надійного фіксування, і переконавшись, що ніхто не може застати її зненацька, почала пошук. У спальні було небагато меблів, відсутні фотографії, чи інші дрібниці, якими так люблять прикрашати житла дівчата. Куди все зникло? Чи вона тут поселилася нещодавно, і не встигла обжити кімнату?

Спершу Діана обмацала матрац, зазирнула під ліжко, потім ретельно його дослідила під рамою, перемацала подушки, навіть обстежила гардини — нічого. Далі переключилася на підлогу, де навпочіпки обстукала кожну паркетину на предмет сховку. Але знову безрезультатно. Перерила всю білизну, та всюди панував ідеальний порядок. Здається, тут взагалі ніхто не жив. Це був ніби готельний номер, який щоденно змінював відвідувачів, і постійно та ретельно прибирався. Всюди стерильність і чистота. Вона підійшла до узголів’я ліжка, ухопилася за чудернацькі фігурки та гірко зітхнула. З роздратування добряче тупнула ногою, і раптом під ступнею захиталася дощечка з паркету. «Теж мені, розвідниця, – зло подумала про себе, – я ж прорачкувала усю кімнату, проте ніякої підозрілої паркетини не знайшла».

Ніби спраглий до води, впала на коліна, і стала обережно руками віддирати пластинку. Деякий час повозилася, аж зіпріла, та нагородою за працю став дивовижної краси браслет. Той самий, зі сну — помережаний древніми рунами, обсипаний дорогоцінними камінчиками. Вона охнула і опустилася на підлогу. Браслет засвітився, зігріваючи руки, вона приміряла його, відчуваючи неабияку міць та силу. Почула тихе шелестіння вітру в голові, і враз, вдалині посеред далекого лісу завили вовки. Так завили, мовби зверталися виключно до неї, радісно сповіщаючи про себе. Протяжне виття пролунало коридорами, наближаючись все ближче.

Дівчина зірвалася на ноги і наблизилась до вікна, виглядаючи вниз. Десь там, неподалік, промайнули дві білі тіні, які звали її за собою. Це тільки уві сні вона була така смілива у одязі мисливиці і розсікала лісові хащі з луком і стрілами. Зараз же все нагадувало якусь хвору маячню. Вирішивши, що досі перебуває під впливом пігулок, повільно відійшла від вікна, заледве стримуючи шалене калатання серця.

Несподівано у двері постукали:

— Пані, з вами все гаразд? — занепокоєна покоївка посмикала ручку, та безрезультатно, – Відчиніть, будь ласка, двері.

Діана вирішила, що не варто шукати неприємностей, адже невідомо, на чиїй та стороні, і з якими повноваженнями примчала занадто дбайлива прислуга.