Глава 10

Аліна рвучко піднялася на лікарняному ліжку, відчуваючи, як бісеринки поту огорнули тіло. Це ж треба такому приверзтися. Більше схоже на кадри якогось фентезі фільму. Мабуть, вона голосно зойкнула уві сні, чи просто хтось проходив поруч із палатою, адже двері миттєво відчинилися. В кімнату стрімко зайшов Гліб Сергійович та підійшов до пацієнтки. Як помітила дівчина, лікар мав сумний та винний вигляд, мабуть картав себе за те, що дозволив той клятий допит. Чоловік намагався бути веселим, жартома поскаржився, що так багато пацієнтів, і поки закінчить обов’язковий ранковий обхід, то й собі хочеться відпочити. При цьому ніжно заглядав в очі, сподівався дізнатися, як Аліна відноситься до нього, і чи змінилося це відношення після прикрого інциденту, до якого він був причетний.   

— Як ви себе почуваєте? Вибачте, не догледів. Це моя провина – впустити того опера. Обіцяю, поки ви під моїм наглядом – ніхто вас не потурбує. Хоча, капітан уже й сам зрозумів поспішність своїх дій. Тому швидко втік із лікарні, підібгавши хвіст. Але він, мабуть, повернеться. А якщо і не він, то інший поліціянт обов’язково скоро завітає вивертати душу.

Дівчина посміхнулася своєму рятівнику. Ось який він мужній, задля неї іде наперекір грізній поліції! А якби він не був лікарем, чи також захищав би її спокій?

— Глібе Сергійовичу, дякую за врятування мого життя. Вже вдруге. Скоро це стане для вас звичкою. Сестрички розповіли, що сталося. З гордістю говорили, який у них хороший хірург. При цьому так гірко зітхали та сором’язливо ховали очі. Тому, ще раз дякую. Якби не ви були поряд, то хто знає, чим би все закінчилось. Не знаю, чому так відреагувала. Я ще не зовсім володію своїм організмом.

Вона була наскільки прекрасна в цей момент, не дивлячись на те, що пережила. Нічого, скоро на цих блідих щічках з’явиться рум’янець, і вона поверне свою красу. Чоловік мимоволі замилувався пацієнткою, але відкинув подібні думки. Не вистачало ще й любовного роману на роботі. Справжнісінькі тобі «бос та підлегла в лікарняній палаті». Потім не обереться пліток та пересудів.

— Сьогодні ще раз зробимо рентген і необхідні аналізи. Хочу детальніше вивчити вашу історію хвороби, щоб попередити подібні напади. Я не менше, ніж ви, хочу точно з’ясувати причину такої поведінки. Тому, якщо щось згадаєте, обов’язково мені розкажіть. Будь-що. Навіть, якщо вважатимете, що це не суттєво, і не варте уваги. Зараз будь-яка дрібниця може прискорити повернення пам’яті. А поки що спіть, я не буду заважати.

Дівчина опустила погляд, але змусила себе підняти очі і тихенько запитала:

— Глібе, ви вже обдумали мою пропозицію? Тобто, моє прохання. Крім вас мені нікому допомогти. Я хочу дізнатися правду, якою б вона не була. Не як лікар, а як безкорисний друг, що готовий підтримати, навіть якщо дізнається щось таке… Нехороше чи непривабливе… Мене шокувало, що насправді я інша людина. Виходить, я від когось ховалася? Або я якась злочинниця, — чомусь згадався сон, де вона бігала по лісу з луком і стрілами.

Лікар задумався і відповів:

— Допоможу, чим можу. Проте в цьому випадку більшу б користь вам приніс капітан Середа. Він хоч і дуже настирливий, але так само прискіпливо  докопується до правди. Наскільки я його вивчив за ці дні, то він не зрадить. От хто більше вам потрібен. Рано чи пізно, ви ще зустрінетесь, тому розкажіть йому, що пам’ятаєте. Можливо, якась маленька деталь чи ниточка, якій ви не надали уваги, у його руках перетвориться у зачіпку, котра й приведе до нападника.

— Так, але я боюся виявитися якось злочинницею. І тоді капітан мене прямо на лікарняному ліжку візьме в кайданки і відправить у в’язницю.

— Облиште, Аліно. Щоб виправдати ваше чесне, я впевнений у цьому, ім'я, я сам займуся розслідуванням. А зараз відпочивайте. Спокій піде вам на користь. Мені ще ні разу не траплялося у практиці, щоб пацієнт на наступний ранок після зупинки серця прийшов до тями і говорив зі мною. Набирайтеся сил, до побачення.

***

Через деякий час Глібу принесли аналізи та результати досліджень пацієнтки з амнезією. Медсестра, що занесла папери, мала ошелешений вигляд. Вона мовчки вручила лікарю папери, з широко відкритими очима спостерігаючи за його реакцією. Гліб здивувався такій поведінці підлеглої, але коли оглянув результати, його очі стали ще більшими, ніж в медсестри. Лікар здивовано перепитав у медсестри, чи ті результати вона принесла? Дівчина лише кивала, мовляв, я і сама про це запитувала в лабораторії. Однак там запевнили, що нічого не переплутали.

Дивно, але організм потерпілої за ніч майже відновився після зупинки серця. Травмовані тканини теж швидко регенерували, кістки зрослися за рекордні терміни. Якби Гліб не робив власноруч операцію, він би в жодному разі не повірив, що це результати досліджень пацієнтки. Що за чудасія? З такою здатністю організму до самовідновлення йому не доводилось зіштовхуватися. Та він і сумнівався, що людське тіло здатне на подібні дива. Але ж, хіба він може сумніватися рентгеноплівці та іншим результатам, що оброблялися високоточними апаратами?

— На диво живучий організм, – подумав шокований лікар, і дав вказівки відносно подальшого лікування. «А завтра зробимо повторні аналізи. Якщо знову повториться така чудасія, то звичайна медична допомога їй не потрібна». Хоча його вразили подібні результати, однак думки були зайняті іншим – як допомогти  загадковій брюнетці повернути спогади. Схоже, що амнезія була єдиною проблемою, з якою самотужки не зміг впоратися організм дівчини.

Раптом тишу кабінету розірвав телефонний дзвінок.

— Глібе Сергійовичу, знайшлися родичі отієї дивної пацієнтки з амнезією, — відрапортувала секретарка, – Вони вже в приймальні. Документи, які підтверджують їхню особу і особу нашої пацієнтки вони надали. З ними капітан Середа.

«Без опера не обходиться, звичайно. Заледве не довів дівчину до смерті, а тепер знову з’явився. Хоча може поява рідні допоможе їй повернути пам'ять. І це вже добре».