Глава 3

Гліб вирішив переночувати в лікарні, так як їхати додому було вже пізно, та й там все одно на нього ніхто не чекав. Навіщо опівночі добиратися в пусту квартиру, щоб на світанку знову повертатися на роботу? Але хіба це для нього дивина? Скільки разів він отак затримувався допізна, розбираючи папери чи піклуючись про тяжких пацієнтів? Та більш за все він залишився на роботі через щойно прооперовану дівчину, якій у будь-який момент могла знадобитися термінова допомога.

Під час операції він неодноразово ловив себе на думці, що рани несумісні з життям, і будь-яке хірургічне втручання їй не допоможе. Однак, він не опускав руки і продовжував свою справу. І пацієнтка вижила, хоча і перебуває в критичному стані. Інтуїція йому підказувала, що це неординарний випадок у його практиці, і потерпіла якимось дивом (по іншому і не скажеш) залишилася жива. Щось було в дівчині таке, що не вкладалося в рамки звичайних ножових ударів. Характер травм? Можливо. Гліб не раз дивувався, яким предметом нанесені ці жахливі поранення. Яку жорстокість мав нападник, щоб залишити такі сліди на тілі симпатичної та тендітної дівчини? Про те, що потерпіла – красуня, він упевнився, незважаючи навіть на її покрите саднами та залите кров’ю обличчя. Якби це був містичний фільм, то він відразу б списав цей випадок на напад якоїсь жахливої істоти з довгими іклами та пазурами. Але це була реальність, і злочин вчинено у їхньому місті.

Хірург віддав необхідні розпорядження черговій медичній сестрі та попередив, щоб у разі необхідності негайно телефонувала йому. Упевнившись, що його присутність тут більше не потрібна, він піднявся до кабінету, де на нього чекав диван, який останнім часом все частіше слугував нічним прихистком.

Через декілька годин тривожного сну його розбудив гучний дзвінок, від якого чоловік ледь не впав з дивану. Знову цей клятий телефон! А бодай його підняло і гепнуло! Гліб миттю прокинувся, сон ніби рукою зняло, і він швидко натиснув на кнопку виклику. Телефонувала чергова медсестра з повідомленням про те, що потерпіла дуже швидко прийшла до тями. Гліб швидко ополоснув водою обличчя та спробував розгладити неслухняне волосся. За декілька хвилин він був у палаті та побачив перелякану дівчину з великими очима. Хоча пацієнтка була дуже слабкою і не могла рухатися, вона заговорила першою:

— Де я? – прошепотіли пошерхлі вуста. Її очі, кольору гарячого шоколаду, злякано подивилися на Гліба. Вона не розуміла, що трапилось, і де вона перебуває в такому стані. Обличчя незнайомки з крейдяно-блідого стало смертельно білим.

— Ви в лікарні, – лікар підсунув ближче стілець і сів навпроти, – Намагайтесь не рухатись і заспокойтесь. Не треба розмовляти. Давайте я все поясню. Не хвилюйтесь, адже тривога та негативні емоції можуть погіршити самопочуття, а це не бажано. Зізнаюсь, ви ледве не померли, але нам вдалось вас урятувати. Вас вчасно помітили та доправили в лікарню. Загрози життю немає. Зараз вам необхідний спокій, намагайтесь заснути. Якщо буде щось потрібно, чи почуватиметеся погано – звертайтесь до медичної сестри. Видужуйте, – хірург вже встиг ознайомитися з показами приладів, тому піднявся зі стільця і хотів покинути палату, проте тихий голос зупинив його.

— Від чого мені загрожувала смерть? – на лобі дівчини з'явилась зморшка занепокоєння.

— Не треба хмуритися, а то шви можуть розійтись. Рани глибокі та рвані, тому ви втратили багато крові. Та й шрам може залишись від повторного втручання, – попередив незнайомку Гліб, – Я точно не впевнений, та й не моя це справа. Поліція ще не з'ясувала, що там насправді сталось. Принаймні, нас не повідомила. Напевно, на вас хтось напав. Місце злочину ретельно опрацьовують. Вам тільки дивом вдалось залишитись живою. Ви не пам'ятаєте нічого?— лікар прискіпливо глянув на пацієнтку.

— Ні, – брюнетка з натугою похитала головою.

— Не хвилюйтесь, спогади ще обов'язково повернуться. Організм намагається захиститися, тому і вимикає певні спогади. Таке буває у стресових ситуаціях, – запевнив чоловік.

— Я не впевнена, що вони повернуться, – її погляд зіткнувся із його очима, – У моїй голові чорна пустка. Я нічого не пам'ятаю, навіть свого імені, – прошепотіла постраждала.

— Можливо, це дія знеболювальних препаратів. Зарано робити невтішні для себе висновки. Час вилікує всі рани, повернеться пам’ять, ще й на весілля мене запросите, – Гліб намагався жартами відвернути увагу дівчини від важких роздумів, проте йому самому вкотре не давала спокою рана на її голові. Занадто сильним і небезпечним для життя був нанесений удар.

— Ви знаєте хоча б моє ім'я? – з надією запитала брюнетка.

— На жаль, ні. Але можемо зараз дізнатись. На місці події біля вас лежала сумочка, яка знаходиться на посту в приймальному відділенні. Можливо, там є документи. Якщо бажаєте, я принесу в палату. Хочете? – поцікавився чоловік. Лікарю й самому цікаво було дізнатись ім'я загадкової панночки.

— Ви ж мене не пограбуєте? – намагалася жартувати дівчина.

— Ні. Мене все місто знає. Розумієте, за такої популярності, мене б кожен свідок після злочину розпізнав би в обличчя. Колеги часто жартують, що мене можна показувати, як пам’ятку міста. Та й без того не став би я обкрадати пацієнтку, за життя якої боровся не одну годину.

— Добре, – погодилась дівчина, – Дякую вам за все.

Головний лікар через декілька хвилин приніс сумочку, та не знімаючи рукавичок, щоб випадково не затерти можливих відбитків, витягнув паспорт.

— Ваше ім'я – Аліна Поліщук, – спостерігаючи за реакцією дівчини, проголосив брюнет, – Вам ні про що це не нагадує? – в нього ще не згасала надія на те, що потерпіла щось згадає.

— Аліна... — сил пацієнтки вистачило тільки для того, щоб прошепотіти своє ім'я.

— Вам потрібно відпочити, – наполегливо промовив Гліб.

Брюнетка також, дивлячись на вираз її обличчя, погоджувалась із вердиктом спеціаліста. Занадто багато сил витратила на прості запитання. Аліна відчула себе ще гірше і сухо закашлялась.