Глава 2

Талановитий хірург, а за сумісництвом головний лікар, Гліб Сергійович Клименко утомлено умостився в кріслі та простягнув ноги, які нестерпно гуділи від постійного напруження. Зміна видалася напрочуд насиченою на події. Постраждалі з різними видами ушкоджень надходили постійно, часто він доручав медперсоналу закінчувати із перев’язками, а сам швидко приймав чергового хворого. Тому і вирішив виділити собі бодай пару хвилин для відпочинку, коли побачив, що нарешті черга під приймальним відділенням відсутня.

Відкинувши голову, заплющив очі та почав масажувати кінчиками пальців вилиці. Чергування добігало кінця, сил затрачено немало, і він подумав, що заслужив невеличкий перепочинок. Тим більше, завбачливі медсестри швидко поставили перед ним на стіл філіжанку міцної та до біса духмяної кави. Очі самовільно заплющилися від збуджуючого напою, думки про роботу швидко помандрували геть із голови.

Після пари ковтків смачної кави та хвилини імпровізованого масажу скронь відчув, як втома поступово зникає, думки чіткішають та набувають завершених рис. Подібна процедура допомагала розслабитися, відтворити у пам’яті події сьогоднішнього дня. Останнім часом він все більше цікавився східними вченнями медитації та психопрактики, проте часу вистачало лише на швидкий масаж та декілька вправ дихальної гімнастики.

Але ще ж залишалася купа непрочитаних паперів, які він, як керівник закладу, повинен був переглянути і накласти резолюцію. І навіщо він упрігся в це ярмо? Все це через клятий упертий характер, що не давав йому пройти повз несправедливість та неефективне управління з боку керівництва. І нераціональне використання коштів, і «кумівство» та підлабузництво у вирішенні різних питань часто були причиною невдоволення молодого талановитого хірурга. Скільки разів він сперечався з тим самим керівництвом, підсвідомо знаючи, що його не можуть просто так вигнати не тільки через високий професіоналізм, а й через впливові зв’язки.

Поступово він здобував авторитет серед колег, і коли трапилася можливість, його ледь не одноголосно обрали керівником закладу. Він з радістю згодився, щоправда з однією умовою – поєднання керівних обов’язків з улюбленою справою, тобто хірургічною практикою. Ось так він і кидався між операціями та адміністративною роботою. Хоча щоденні організаційні питання з радістю виконували заступники, які турбували його лише тоді, коли потрібно було вирішити якесь екстрене питання.

Чоловік завжди намагався ретельно спланувати наступний день, тримаючи в пам’яті імена та діагнози своїх пацієнтів. Змалечку навчений до дисципліни, приділяв багато уваги деталям, адже в роботі хірурга будь-яка необережність та забудькуватість могла коштувати дуже дорого. Маючи добру пам’ять, часто не звертався навіть до записника, а коли щось вилітало з голови, на допомогу приходили медсестри. Всі в лікарні були задоволені тим, що в них з’явився такий керівник, тому кожний працівник чим міг, допомагав йому. А особливо, коли керівник був молодий, гарний та неодружений, медсестри із шкіри вилазили, щоб догодити та отримати у відповідь схвальну посмішку чи щиру подяку за сумлінну роботу. Закінчивши з нагальними питаннями, Гліб Сергійович вирішив подумати про приємне, а саме про те, як проведе з користю вільний час.

Роздуми перервала різка музика телефону. Він неодноразово проклинав себе за те, що встановив занадто гучну мелодію. З жалем подивився на перекинуту ненароком чашку, на рівчачок недопитої кави, що підступно підбирався до паперів. Тихо вилаявся та вкотре пообіцяв змінити мелодію, хоча наперед знав, що нічого змінювати не буде. Від несподіванки рвучко піднявся з крісла так, ніби це був стукіт у двері і потрібно було негайно відчиняти. Від швидкої зміни положення в голові застукали молоточки. Гліб однією рукою доторкнувся до скроні, іншою — швидко схопив телефон та натиснув на виклик, навіть помітивши ім’я абонента. «Трапилось щось термінове», – встиг подумати перед тим, як прикласти телефон до вуха.

— Так, я вас уважно слухаю, – ледве встиг договорити чоловік, як його перервав дзвінкий та занадто стурбований дівочий голос.

Говорила медична сестра Єлизавета, завжди весела та дзвінкоголоса, але на себе звичайну вона аж ніяк не була схожа. Тепер її голос забринів схвильованими нотками, ніби доводив, що вона недаремно потурбувала хірурга.

— Глібе Сергійовичу, у нас екстрена ситуація. У приймальне відділення поступила дівчина у важкому стані. Глибокі рани. Ймовірно від холодної зброї. Швидка на під’їзді, але вони попередили, що травми тяжкі. Терміново потрібна ваша присутність, потребується оперативне втручання, – медсестру огорнув відчай і вона перебувала на межі паніки. В нотках її голосу відчувалось щире хвилювання.

— Невже ніхто їй не зможе допомогти?— ще молода і недосвідчена, дівчина боялась, що наступна пацієнтка зможе померти через її або чиюсь помилку.

— Лізо, не нервуйте, – спробував заспокоїти її головний лікар, – заспокойтесь та опишіть пошкодження постраждалої, – діловито запитав він. Підлегла швидко окреслила ситуацію.

— Підготуйте операційну. Негайно біжу, – Гліб на ходу роздавав чіткі вказівки, потім вимкнув телефон. Через надзвичайні ситуації хірург занадто довго затримувався на роботі. Чоловік уже подумки викреслив перегляд футбольного матчу з келихом пива, проте заради такої справи Гліб залишиться в клініці хоч до ранку. Врятувати чуже життя – це його прямий обов'язок. Він ще не зачерствів душею, і кожна вдала операція, кожне врятоване життя наповнювало його серце неабиякою радістю.

Чоловік широким кроком підійшов до дзеркала і різко розчинив дверцята, де на внутрішній стороні було прилаштоване велике дзеркало. На Гліба із скляних просторів дивився високий синьоокий брюнет із правильними рисами обличчя. Легка щетина додавала йому мужності, а тонкі та стиснуті губи зводили з розуму не одну дівчину. Його можна було б хоч зараз знімати для рекламних плакатів, попередньо загримувавши набряки під втомленими очима. Але лікарю зараз було не до самомилування, втім, як і завжди. Чоловіка зовсім не хвилювала власна зовнішність, чого не скажеш про роботу. Його не можна було назвати кар’єристом, однак професіоналізм, порядність та самовідданість сприяли швидкому просуванню службовою драбиною. Недарма в свої тридцять з хвостиком він займав посаду головного лікаря, і в глибині душі плекав надію придбати клініку.