Глава 1

У напівтемній кімнаті, що освітлювалася лише невеликими настінними світильниками, височіло масивне крісло, що скоріше нагадувало королівський трон, дбайливо вирізьблений найкращими майстрами. Господар розкішного маєтку оточив своє помешкання величною обстановкою, яка підкреслювала статус, перетворив кабінет на зал прийому, установив на невеликому підвищенні крісло-трон, щоб підлеглі знизу вгору улесливо дивилися на нього, ловили кожне слово, та встигали вчасно понурити голову у покірному та німому каятті.

Та сьогодні відвідувач навіть не мав спроби подивитися в очі господаря – якась невидима сила відкинула його в куток та продовжувала терзати тіло так, ніби це була дія якогось потужного прокльону. Як він міг не виконати наказ, та ще й мав нахабство припхатися сюди?

Чоловік, котрий нещодавно величаво сидів у кріслі та відпочивав, рвучко піднявся, отримавши невтішні вісті. Чого-чого, а не виконання наказів він не любив. І не міг терпіти, коли щось ішло не за планом. За його хитромудрим планом, який ніхто не мав права обговорювати, тим більше, порушувати. Та зараз було не до аристократичної величавості, тому господар, намагаючись переварити отриману інформацію та зупинити себе від спокуси відразу знищити цю потвору, обіперся руками об підлокітники крісла у вигляді химерних монстрів, та лише зловісно дивився у бік відвідувача. Яке покарання придумати для цього недолугого слуги? Темна фігура в довгому плащі з каптуром відкидала чорні зловісні тіні, які заполонили більшу частину кімнати, поступово підповзаючи до зіщуленої в кутку фігури.

Останні погані новини вивели господаря з рівноваги, очі метали блискавиці, а мозок придумував різноманітні варіанти найсуворішого покарання за провину. І ось перед масивною фігурою розпластався монстр, котрий не встиг набути людської подоби – збурені м'язами плечі вовкулаки здригалися, тіло корчилося від болю. Недавно блискуча шерсть звисала пацьорками, а холодні очі по-собачому сумовито позирали повз господаря. Безжалісний убивця, перед яким тріпотіли вороги, зараз перетворився в зіщулене вовченя, яке зі скавулінням чекало вироку. Де й поділася та показна бравада та хижа лють, чудовисько розуміло, що зараз його життя не варте і ламаного гроша. Його майбутнє залежало від настрою господаря, від переконань, що не все втрачено і можна все переграти. Та це буде ох як нелегко!

— Хазяїне, я не виконав ваш наказ. Але я все виправлю, обіцяю! Прошу, не карайте, мене! Дайте ще один шанс!

Фігура вовкулаки з оскаленою пащею вигнулася дугою, підкоряючись невидимій владі темної постаті. Через гарчання хазяїна заледве можна було розібрати слова:

— Ти ослухався мене і все занапастив. Я спланував пастку для Дівани, а ти все зіпсував! Що я від тебе хотів? Чи ти погано слухав мій наказ? Дочекатися, коли вона тікатиме з міста в людській подобі, і показати, хто хазяїн міста і всіх околиць. А потім, що? Відповідай!

Чудовисько підняло в повітря і різко кинуло на землю. Пересилюючи біль, монстр продовжив:

— А потім непритомну принести до вас. З однією умовою – щоб ніхто нас не бачив. Однак вона постійно озиралася, і в ній ще вирували залишки останнього перетворення, тому битися з нею, навіть у людській подобі, було нереально важко.

Чорна фігура зайнялася каркаючим сміхом:

— Що ти таке кажеш? А от мені неважко розібратися з тобою. Ти повинен був заманити її подалі від людських жител. Хай би куди вона не втікала, але можна ж використати чари навіювання. Охоронницю справедливості мисливицю Дівану ми здолати не можемо, принаймні поки що, а просту дівчину Діану – запросто. Ти ж мене у цьому запевняв, і клявся, що зробиш все якнайкраще.

— Це більше не повториться. Я виправлю свою помилку.

— Запізно, юначе. Хоча зараз я не можу залишатися без своєї армії. Мені потрібні бійці для втілення більш грандіозного плану. А в якості покарання відправлю тебе на мою лісопилку, де ти зачаїшся, і чекатимеш розвитку наступних подій. Так-так, саме на ту лісопилку, де ти раніше і перебував. От витягни з болота вовкулаку, а він все-одно туди повернеться. Корчить із себе казна-що, а як дійде до справи – наламає дров. А зараз – зникни. З тобою зв’яжуться, якщо будеш сумлінно працювати. На перший раз я тебе прощаю, але знай, тупа собача мордо, що це востаннє. Дякуй долі, що я сьогодні добрий. Тебе варто посадити на ланцюг перед ворітьми лісопилки, щоб ти, як облізла дворняжка, гавкав на котів та голубів. Втратити такий шанс – це ще потрібно постаратися.

М’язиста фігура вовкулаки в поклоні поплазувала назад, ховаючи в рукаві якусь блискучу річ. Однак його хазяїн був наскільки обурений тим, що не вдалося довести справу до кінця, тому нічого не помітив:

— Більше у тебе шансів не буде. Ще раз оступишся — і готуйся до найгіршого!

— Дякую, повелителю, я виправлюсь.

— Зникни! – рявкнув чоловік під каптуром, котрий повністю ховав його обличчя. З темряви тільки зблиснули кривавим світлом очі з хижими зіницями.

«Мої плани зненацька порушено. Коли потрібно щось правильно зробити, бери справу у свої руки. Понадіявся та повірив запевнянням. Що за помічники пішли – нічого не можна довірити! Більше не можна так робити. Варто все контролювати і нікому не довіряти. Хоч як це важко, але так потрібно для справи. Слід подумати, як пояснити невдачу Раді Шести. Списати на недосвідченість виконавця та запевнити, що все під контролем? Мабуть, так і треба говорити. Загарбання світу не за горами, і мені ніхто не стане на заваді, навіть ця відважна мисливиця. Діано, ти все одно будеш мені служити. А інакше — тебе чекає смерть.»