15. На шляху.

   Ясінський їхав попереду. Десь за годину, як оповідав їхній провідник, якщо їхати й нікуди не звертати, буде перехрестя, з яких до сіл вже шапкою докинути. До Нижньої Гадки шлях ліворуч догори, а Верхня Гадка в долині внизу розкинулася.

 - А чому ж Верхня Гадка - верхня?  Якщо вона внизу?  А Нижня навпаки на горі? - зачудовано запитав Шарам в селянина.

 Опецькуватий статечний  Охрім задумливо підкрутив вуса:

 - А хто його знає, пане? Так з діда-прадіда повелося. То й ми так і кажемо.

 Лицар відчув як підіймається при згадці про мага задавлений гнів. Він пришпорив коня і поскакав вперед.

 Всю подорож він тримався попереду. Задля безпеки, як казав, щоб вивідати, чи не зачаїлася де засідка.

 Старий Охрім посміхався собі у вуса, то кладучи до, то виймаючи згаслу люльку з рота.

  Які тут можуть бути засідки?  Кого?  Остання війна відгриміла кілька десятків років назад. Ляси точили в шинку ніби з Дарпати напад потрібно чекати. Але ці п’яні балачки вже не один рік точаться, а віз і нині там.

   Розбійники?  Навіть і не згадає, коли в останній раз вони в їх краях промишляли. А кого їм тут грабувати?  Шлях не торговий. Якщо і проїде який нечастий  купець в їх глушину - то й особо краму чи грошей з собою не візьме. З усіх грабунків: корову яку, чи коня тихцем який зальотний волоцюга відв’яже. От і всі пограбунки…

***
   Злість підіймалася з глибини, тонкими шиплячими гадами, отруюючи серце, затуманюючи розум лицаря.

 «Кляте стерво. Обвела навколо пальця, як того недолітка зеленого. А він і купився.  Не можна жінкам вірити… І без відьмака не обійшлося. Точно злигалися в нього за спиною… Хіба не видко було йому, як те відьмине поріддя пожирає її очима?  А їй то на втіху, хоч і корчила з себе недоторку. Думала, що Ясінський не бачить, як вона хвостом перед магом крутить…»

   Кінь обурено форкнув – жаліючись на шпори, що вп’ялися в боки. Лицар важко видихнув.

 «Досить з нього!  Більше не піддасться на її бісики.  Зроблять справу – і до побачення. Жодна дівка не годна, щоб в душі, як камінець в чоботі муляти… Подумаєш, краля. Таких в кожному місті з десяток… Навіть срібної монети не треба показувати.  Піднявши поділ біжать до нього на коліна, тільки він махне головою.»

  Збоку почувся тупіт. Він оглянувся. Зашарівся. Серце застукотіло. Ясінський прибрав незворушного вигляду. Дістав хустинку. Витер чоло. Зиркнув на блакитне небо без жодної хмаринки й  роблено, байдужим голосом, голосно промовив:

- Як чорти на пательні смажить. 

 - Всюди то ви, пане Ясінський, були, все то ви знаєте! – пролунав поруч дзвінкий дівочий голос. Сандарія приструнила кобилу не даючи їй вирватися вперед.

Лицар недбалим поглядом ковзнув по дівчині та вдав ніби пильнує дорогу попереду. 

Вони так і їхали мовчки разом кілька хвилин, ніби кожен не наважувався заговорити першим.

Нарешті Сандарія не витримала:

- Дивно в пекло не боялися втрапити, але чогось від мого товариства тікаєте, мов зляканий заєць від гончака? – вона граційно схилила голівку, ледь усміхнувшись кутиками губ.- Чи я страшніше чорта, пане Ясінський? 

 Лицар рвучко осадив коня, так що кобила дівчини сполохано сахнулась в сторону, ледь  не скинувши вершницю.

- Заяць – не простий звір. Не одному молодому, дурному гончаку, розпанахав живіт, коли той думав, що то легка здобич. Будьте обережні на полюванні, пані Сандарія. – процідив він крізь зуби, люто блиснувши на дівчину очима. – Бо враз з мисливця можна на здобич перетворитися.

 Він криво посміхнувся.

 - А стосовно чорта…Слизьке то поріддя… Так зразу і не зобачиш.  Глянеш:  наче зовні чарівна панна. А яке насправді всередині? Спаситель його знає. Тому я суджу просто – по ділам… Якщо поночі з чортами на шабашах  - то значить відьма!!! А з відьмами я вчиняю просто –  кілька оберемків дрів, старий добрий смолоскип та кілька дрібних монет інокам, щоб молитов прочитали за упокій душі.

 Сандарія порожевіла, ніздрі її заходили від частого різкого дихання.  Вона хотіла щось сказати, але лицар грубо перебив ту спробу:

 - Тому попереджаю.  Не потерплю, щоб справі моїй завадили. Вистави та кривляння можеш залишити для своїх полюбовників, а станеш на шляху в мене, то не подивлюся, що ти  - дівка.

 Він зле вдарив жеребця і рушив вперед.

 Сандарія з ненавистю дивилася йому вслід. Щоки її палали, вона прикусила губу, ніби щось обмірковуючи. Зачувши тупіт коня ззаду, вона обернулася і роблено посміхнулася Шараму, який під'їжджав ззаду:

 - Шарам, ви теж вважаєте, що для того, щоб обізвати жінку відьмою – достатньо лише її краси, недосяжності та фантазій в дурній голові?  

  Маг, занурений у власні роздуми підняв голову, кілька секунд з нерозумінням дивився на неї та повільно почав:

 - Пан Ясінський допустив класичну логічну помилку. – він потер ліве око, де був, хоч і ледь помітний, оброблений чарами, синець. –  Фізична краса, природня довершеність не може бути ознакою метафізичного зла. Це абсурд. 

 Він розгублено глянув на дівчину, яка розлючено дивилася на нього.

- А його погляди та методи , як і спосіб боротьби з відьомством, хоч і доволі розповсюджені серед простого люду видаються мені надто поверхневими та категоричними. Відьомство – це предмет, який потребує  серйозного дослідження.

  Лицар, який їхав попереду, розвернув коня і розреготався.

  Сандарія заплющила очі й повільно глибоко видихнула:

- Це не помилка лицаря. Це мій промах! Я сподівалася знайти захист лицарів. А знайшла лише книжну черву та брутального ката.- уїдливо шпигонула вона.- Як будете досліджувати у своїх книжках ,то дослідіть:  чого Бог наділяючи чоловіків великою силою чи розумом, позбавляє їх серця.  Де вся їх вдячність для жінки – це  батіг чи оберемок дрів для багаття. 

Шарам, не розуміючи, збентежено кліпав очима, лицар удавано посміхався.
 
Сандарія пришпорила коня: