1. Таверна

В таверні пахло свіжим хлібом, в’яленою рибою та кислим пивом. А ще — смаженим м’ясом, витриманим пряним сиром та тушкованими овочами. А можливо, навіть ячмінною кашею з реберцями, сирною юшкою з духмяними травами та пухкими пампушками, натертими часником та сіллю.

 Але то пахніло в тій стороні — біля міцних дубових столів, освітлених широкими решітчастими вікнами, з грубими восковими свічками в бронзових свічниках для нічних посиденьок, ближче до стійки, де хазяйнував корчмар.

  В тому ж дальньому, темному, вогкому закутку, що був призначений для менш грошовитих клієнтів, пахло інакше. Там, де сидів маг — серед столів, недбало збитих із сучкуватої потемнілої соснової дошки, — скоріше відгонило. Пітними онучами, вогкими, затхлими плащами та свитами, часто просто недбало кинутими поруч на лаву чи взагалі на підлогу. Та й просто смородом немитого тіла.

   Кендюх мага забурчав, протестуючи супроти такого наглого знущання — проти розмочених сухарів та старих горіхів, якими Шарам обідав та вечеряв уже третій день.

  Люди думають, що якщо ти чарівник, то проблем із їдлом у тебе немає — можеш враз вичарувати собі якогось каплуна чи шмат сиру. Чи хоча б миску пшона зі шкварками.

  Шарам тяжко зітхнув. Ні, він знав, що така магія можлива — магія Трансмутації. Та не чув про магів, на це здатних, у Меровії. Інше діло — діставати щось здалеку. Навчитель Вежен колись показував — діставав солодкі червонясті яблука Залісся та соковитий рожевий, що пах ще свіжим зеленим листям, виноград Аравії. Ніби з повітря. Пояснював, що це не магія Метаморфози чи Трансмутації, як думають неуки, а магія Переміщення. Просто забираєш предмет з іншого, віддаленого місця. Та навіть ця здатність рідко траплялась серед магів. Сам Шарам нікого ще не зустрічав, хто, крім Майстра, володів би нею.

  Та зиску з тої магії Переміщення?  Якщо Навчитель нею не користувався. І Шараму разом з іншими учнями доводилося носити воду, місити тісто, пекти хліб та по черзі готувати нехитрі страви, як ті прислужки в корчмі чи на замковій кухні. Ніяких тобі магічних пасів із літанням посуду та ножів, вогняних куль чи інших чудасій. Якими так люблять забавляти  простий люд на торговищах мандрівні актори та фіґлярі.

 Навчитель за цим пильно наглядав — не один раз стусана давав чи палкою періщив недбалого учня, що через лінощі вирішував собі долю полегшити.

— Як з криниці діва воду відром вибирає, так і добрий маг Силу може з Вічного Джерела почерпнути. — Суворо вичитував учня, який, кривлячись, тер забите місце.- Воля та намір, то цеберко наше. А вправляння щоденні та терпіння   — як обручі ті металеві, що відерко дерев’яне докупи  міцно тримають.

— Сила та, як мостник за проїзд, кожен раз плату з нас бере. І якщо на забаганки дрібні будеш Силу свою витрачати — цеберком старим розлізешся, обруч якого заіржавів та купи не тримає. І вже туди ні води не набрати, ні молока не налити. Хіба на розпал у піч дерев’яччя те згодиться.

   Можна було, звичайно, створити ілюзію, — далі собі міркував маг, щоб від голодних думок відвернутися, — миску галушок, гарячих, щоб аж парували, сиром политих чи шкварками засмачених. І кухоль пінного пива, що у роті гіркотою терпне.

Зітхнув. Маревом гарним шлунок не обдуриш — в рот його не покладеш.

Маг невесело витягнув свої не нові, заляпані багном чоботи в сторону багаття, гріючи змокрілі ноги. Вогонь весело гудів, потріскуючи, час від часу поліном, кидався в мага  пекучими іскрами, сльозив очі чорним димом.

  Ще одною байкою була та, що маги можуть собі начарувати золото. А на край — хоч срібняків кілька. Та це та ж сама магія Трансмутації, яка недоступна простим магам.

 Плітки ці з’явилися через те, що шахрайствами цими добуткували відьмаки-самоуки чи авантурники, що десь у старих книгах знайшли та докумекали, як магію Ілюзії творити, щоб людей у корчмах чи на ринках дурити.

 Та ці шахрайства вже з давніх-давен відомі. І потрібно було якогось зовсім молодого чи п’яного, як чіп шукати, щоб те вичворити. Бо кожен порядний господар або до заліза монету прикладає, або на зуб пробує.

 Ні грошей, ні особливо їдла у Шарама не було. І найближчими днями не передбачалося. І це мага не дуже радувало.

— Що пан чаровнику буде? — старий корчмар люб’язно виріс перед ним.

— Води поки, — буркнув Шарам, опускаючи очі.

 Не вдасться йому підсохнути. Люднішає на вечір, вільних місць стає все менше. А корчмар метким оком зразу бачить — хто клієнт вигідний, а хто волоцюга без мідяка в кишені лише місце займає. Може хоч хвилин ще десять вдасться посидіти.

— Не личить пану воду пити в такий холодний день. Дозволю собі пригостити. Принесіть нам, господарю, гарячого узвару, доки пан маг надумає, що їсти він зволить.

  Шарам підняв очі — невисокий чорнявий чоловік у сірому непримітному плащі поплескав корчмаря по спині.

— Чи може пан магік пива, чи медовухи зволить? — він уважно, ніби вивчаючи, глянув на Шарама.

Шарам уважно глянув навколо.

— Ні. Не п’ю хмільних напоїв наразі, — заперечив Шарам. — Узвару достатньо.

   Не варто було погоджуватися на пригощання незнайомців. Знав то Шарам. Бо невідомо, який рахунок пізніше принесе доля. Та наразі вирішив, що за узвар не візьме дорого.

— Два кухлі узвару. І ще знайдіть нам окрему кімнату. Нам із паном Шарамом поговорити потрібно, — чоловік непомітно сунув у руку корчмаря монету. Та не для чарівного позіру мага. Золото.

  Корчмар запопадливо закивав. Не просто угідливо, відмітив Шарам. Видать, не тільки в грошах справа. Злякано. Боявся цього чоловіка.

— Все зробимо. Є в мене одна кімната, де ніхто вас не потривожить, — і прожогом чуркнув до прилавка.

— І чого ж пан магік не п’є хмільного? Віра не дозволяє? Чи обітницю якусь взяли? Чи, мо, інші причини? Чув, серед вашої братії різні думки з цього приводу є.

— Різні, — ухильно відповів Шарама. — Для простих людей то забавка чи розрада. А ми бачимо, що в хмільних напоях Сила вельми небезпечна. І хто не може ту Силу впорати — хай краще тримається подаль. Є ті, хто користуються з неї вельми вправно… Та не в нашому братстві — наша сила магії іншу природу має. І поки маг майстром не став — на зле вона йому. Зруйнувати може.