Епілог

Епілог

Споглядати, як зірки витягуються в тонкі лінії при вході в гіперпростір, — неймовірне відчуття. Не лише дух перехоплює: тіло завмирає, а потім у ньому ніби вибухають тисячі маленьких зірок, розсипаючись теплом і напругою водночас.

Я ловлю погляд Кара й відповідаю йому своїм — коротким, мовчазним, таким, який зрозуміє лише він. Без слів.

Кіпс гукає до мене з другого крісла пілота:
— Готова дізнатися правду?

Я повільно вдихаю, відчуваючи, як корабель уже тремтить у передчутті стрибка.
— З вами? — кутик губ сіпається. — Хоч у серце чорної діри.

Кара різко випрямляється в кріслі, пальці зависають над важелями.
— Курс на пригоди! — кидає він, перекриваючи шум систем, і в цьому вигуку більше виклику, ніж жарту.

Кіпс пирхає й махає рукою, ніби відганяє сумніви.
— Карамелько, натискай.

Кара навіть не обертається, лише щелепа напружується.
— Я казав не називати мене так, — гарчить він, але без злості. Важіль іде до упору різко, впевнено, ніби він вкладає в цей рух усе своє роздратування й рішучість водночас.

— А чого він його «карамелькою» кличе? — з сусіднього крісла озивається Шаїра, схиливши голову набік. Її вуха ледь сіпаються — цікавість у чистому вигляді.

Я ховаю усмішку, дивлячись на світлові індикатори, що змінюють колір.

— Так ти ще не чула історію про цукерки? — роблю паузу. — Кіпс тобі обов’язково розповість.

— От же ж пощастило, — сухо бурмоче вона, але кутики її губ зрадницьки підіймаються. — З вами, відчуваю, не знудишся.

Яка серйозна кішка… нічого, подивлюся, що вона казатиме за тиждень-другий.

— Вперед, крізь зірки, — кажу я, коли тіло пропускає крізь себе цілі планети, і реальність на мить стає лише світлом, швидкістю та вірою, що ми летимо туди, де нас чекає щось більше, ніж просто правда.

Кінець 1 книги.
Друзі, продовження вже чекає на вас на сайті — переходьте до наступної частини, де ця історія знайде своє завершення. Гарного читання, любі читачі.
До зустрічі в наступній історії,
Белла Ісфрелла.