72 Розділ

— Якби я знала, що це була ти, я б заплатила всю суму, яку запросив Хижень за той таємничий артефакт, — мовила Кім без вступу.
Її погляд був настільки відвертий, що мені захотілося сховатися.

— Про що ви? — запитала я. — Хижень пропонував мене як товар?

— Гірше, — відрізала вона. — Він намагався грати в темну. Але тепер, дивлячись на тебе, я бачу всі його карти.

— Ви розповісте нам усе, що знаєте? — Кара зробив крок у її бік, і лише тоді вона перестала дивитися на мене так відкрито.

— Хм. Усе має свою ціну, — її голос став нейтральнішим.

— Так-так, ясно. Скільки?

Кіпс, здавалося, взагалі не переймався тим, хто стоїть перед ним. У його голосі дзвеніла звична зухвалість.

— Для тебе, друже, ціна одна, — Кім ледь усміхнулася кутиком губ. — Більше жодних контактів із Шаїрою.

Кіпс закотив очі так сильно, що здавалося, вони не повернуться назад.

— Серйозно, Кім! Змусьте її!

Він не встиг договорити. З глибокої ніші за монументом вискочило «щось». Швидке, нетерпляче.

— Мамо, ну реально! Ти що твориш? Кіпсік — мій друг!

Я ледь стримала посмішку. Перед нами стояла кіберверсія дикої кішки. Вона рухалася як хижак, але мордочка була зовсім дитячою, ображеною. А це її «Кіпсік» взагалі збивало з пантелику. Вуха-антени, сегментований хвіст, грація — вона була дивною сумішшю біології та металу.

Але Кіпс навіть вухом не повів. Так ось вона — «донька» Кім. Тепер я розуміла, чому він говорив про неї з такою теплотою. Вони були як два різні модулі однієї системи.

— Шаїро, тебе сюди не запрошували, — спокійно мовила Кім.

— І що, думаєш, мене це хвилює?! — Шаїра різко повернулася до неї. — Це я організувала цю зустріч. І, між іншим, ти чекала їхнього візиту навіть більше за мене!

Я заслухалася. Шаїра була прямою до різкості, без жодних фільтрів. У її словах легко могли ховатися підказки, але зараз мені хотілося не здогадів — правди.

— Ваша мета і ціна за допомогу, — раптом звернулася Шаїра до нас, склавши руки на грудях, — покласти на лопатки цього вискочку.

— Вона про Хижня, — швидко пояснив Кіпс, кинувши на нас короткий погляд.

— Для початку нам треба знати, у яку історію ми влипли, — серйозно сказав Кара. — І що вам відомо про Іриску.

— Іриску? — Кім наморщила чоло, а тоді її губи ледь торкнула усмішка. — Можна поглянути на твій ідентифікатор?

Я зупинилася, не розуміючи.

— Голограму на твоєму тілі, — уточнила вона, зробивши кілька кроків до мене.

— Ага, цікаво, чи Хижень це все не сфальсифікував, — зухвало додала Шаїра й теж наблизилася.

Я підняла долоню й показала зап’ясток.

— І справді… схоже на квітку, — голос Кім прозвучав майже зачаровано, а погляд прилип до татуювання. — Ірис.

Кара різко опустив мою руку.

— Розповідайте

— Схоже, в мене немає вибору, — мовила Кім після короткої паузи.
Її голос став рівнішим, твердішим.

— Тепер, коли я певна, що перед нами ймовірний нащадок перших цивілізацій я вірю, що ситуація справді серйозна. До межі можливого.

Вона випросталась, ніби скинула з себе зайве.

— Я змінюю умови. Все, що буде сказано далі, має одну ціну. Шаїра піде з вами. Я не хочу, щоб ви зробили помилку — таку, що коштуватиме долі цілої галактики. Якщо Іриска та, за кого я її прийняла, я б з вами цілий флот відправила б, але це ще більше привертатиме уваги. Ви повинні захистити Ірис. Ціною власного життя.

У залі стало тихо. Не напружено — важко.

Я намагалась не впускати кожне її слово в саме серце, але це було найтяжче.

— Я не сумніваюся, що знищити її буде складно, — продовжила Кім спокійно. — Та й живою вона значно цінніша. Але, якщо вона постраждає, це буде найбільша помилка людства. Запам’ятайте: її життя — це доля галактики. Вона важливіша за всіх нас. За тисячі життів. Сотні тисяч. Вона єдина у своєму роді. Міф, що ожив. Вона…

Кім замовкла.
Її погляд був не просто уважний — благоговійний. Вона дивилася на мене так, ніби перед нею стояло те саме божество-монумент, але ще живе. Ще вразливе.

— Вона була раніше за Всесвіт, — раптом сказав Кіпс.

Спокійно. Майже буденно. Так, ніби це не відкриття, а давно відомий факт.

— Кіпсе?.. — тільки й змогла мовити я.

— Він має рацію, — Кім кивнула, не відводячи від мене погляду. — Я не знаю, де твій дім. Не уявляю, як Хижень зумів тебе знайти. Знаю лише, що він намагався продати мені саркофаг. Дуже древній. І ти з ним напряму пов’язана.

— У це важко повірити, — видихнула я.

— Справді? — Кім ледь примружила очі, так, що зіниць майже не стало видно. — Тоді піднеси долоню до Кари. Торкнись його. І подивися, як воно відреагує.

Я вагалася лише мить. Кара сам узяв мою руку, впевнено притиснув до своїх грудей, а тоді, не дивлячись на неї, лише мені в очі, відвів її й повернув мою долоню до мене.

Ірис почав розкриватися.
Не різко — ні. Повільно, ніби придивлявся. Він уже майже не нагадував квітку, форма ламалася, але не завершувалась. І раптом — завмер. Стиснувся. Повернувся до початкового стану.

Таким я його ще не бачила. Лише легке хвилювання під шкірою — без явного руху, без такого світла.

— Я помітив це ще раніше, — сказав Кара тихо. — Просто не знав, що це означає.

У голосі прозвучала дивна, майже непомітна провина.

— Це лише один з доказів, — мовила Кім, — що ми маємо справу з чимось надто давнім. І настільки технологічно розвиненим, що втратили про це все — не знання, навіть не легенди. Лишилися лише примарні відбитки.

Вона знову глянула на мій зап’ясток.

— Це не татуювання. І навіть називати це голограмою — блюзнірство. Це забута технологія на генному рівні. Про це вам дуже детально може розповісти Кіпс. Його творець хотів перепрограмувати генетичний код під свої забаганки, відчути себе богом. Тому ти в небезпеці!

— Розкажіть! — попросила я нетерпляче.