54 Розділ

Кара швидко глянув на мене й… неочікувано, підморгнув.
Чудово. Як же я ненавиджу, коли він так робить. І як це розуміти?

— То чого ти чекаєш? — різанув він у бік Хижня.

— Чекаю, — спокійно відповів той, — коли твого друга скрутить магнітна пастка. Налаштована чітко під його електромагнітні хвилі. Особливо в серверному відсіку. Хоча не лише там. Він у вас ще той нишпорка. І цього разу ви не втечете.

Командир контрабандистів знову вмостився у своє трон-крісло й натиснув кнопку на панелі.
Я напружилася. Нічого.

Він натиснув ще раз. Уже не так упевнено.
Потім ще. І ще.

— Бісова панель не працює! — гаркнув він.

Кара так щиро розтягнувся в усмішці й схрестив руки на грудях, що я остаточно втратила нитку того, хто тут кого переграє. Я відчувала себе туристом у їхній старій, добре відрепетируваній грі.

— Що, кораблик зламався? — єхидно поцікавився Кара.

— Ви в моїй владі, — відрізав Хижень. — Нікуди не дінетесь.

Він різко схопив комунікатор і перемкнувся на закритий канал. Пальці рухалися швидко, злісно. Кара й бровою не повів — просто стежив, як за поганим спектаклем, який уже бачив.

Я нахилилася до нього боком.

— А нам зараз не варто тікати? — прошепотіла.

— А навіщо? — так само тихо відповів він. — Ми ще не зробили те, за чим прийшли.

Голос Хижня рявкнув у комунікаторі:

— Ей, ви там! Ану швидко сюди. І лиса тягніть із собою!

Тиша.

Він повторив. Гучніше. Різкіше. Потім ще раз, уже майже кричав.
Відповіді не було.

І тоді всі монітори за його спиною загорілися одночасно.

На екранах, розвалившись у кріслі, красувався Кіпс. Ноги недбало схрещені на панелі. За його спиною в серверному відсіку можна було нарахувати щонайменше чотирьох приспішників Хижня. Вони лежали без свідомості, акуратно розкиданих по підлозі.

— Ти не цей непотріб викликаєш? — з ледачою впевненістю поцікавився Кіпс.

Я все ще не могла збагнути, як така дрібна істота щоразу примудряється укладати в нокаут тих, хто більший за нього в рази.
Схоже, я починала розуміти, чому та загадкова донька-кіборг Матінки Кім щось до нього має.

— Ви не втечете з корабля! — заревів Хижень. — Вся команда вже оточила його! Вас чекали!

Його голос тріснув.
А от упевненість — ні.

— Ну так хай чекають черги! — зареготав Кіпс, навіть не намагаючись приховати задоволення. — Я заблокував усі системи входу й виходу з корабля. Повністю.
Він постукав лапою по панелі, ніби по живому організму.
— Як же приємно мати найновішу прошивку. На її тлі ваше корито це доісторична бляшанка. Іржава. З характером, але без шансів.

Кара вже не приховував усмішки. Не переможної — робочої. Такої, яка з’являється, коли план сходиться по швах і стає цілісним.
Я ж не чекала. Рвонула до бокового арсеналу, відкриваючи секції одну за одною, ковзаючи поглядом по полицях. Плазмові магазини, імпульсні заряди, модульні кайданки… Є. Магнітні. Те, що треба.

За спиною вже чулося: тупіт, глухі удари, металевий брязкіт, хтось крикнув, хтось вилаявся. Десь різонув звук пульсатора — короткий, злий.
Я схопила кайданки й обернулася. Кара вже притис Хижня обличчям до панелі керування. Жорстко. Без театру. Його передпліччя було втиснуте Хижневі в бік — точно в ту зону, де навіть після модернізацій лишається вразлива точка.
Я це впізнала миттєво. Мій прийом.

Хижень сичав, але не здавався. Очі ще працювали. І тіло теж.

Я не бігла, просто перелетіла відстань кількома широкими стрибками, заскочила на місток саме в той момент, коли Кара, на мить відволікшись на мене, послабив тиск.
Цієї миті Хижню вистачило.

Він вивернувся різко, з хижою пластикою, повалив Кару на підлогу й сів зверху, втискаючи його в метал. Пальці зімкнулися на шиї — швидко, точно, без вагань.

Я не думала.

Кайданки лягли на його зап’ястя, я різко клацнула замком і ткнула пальцем на сенсор.

Паралітичний режим.

Хижень сіпнувся — один раз. І звалився набік, важко, мов відключений механізм.
Кара кашлянув, перевернувся на бік, потім на спину і всміхнувся.

— Дякую, зірочко, — сказав він так легко, ніби його щойно не намагалися задушити.

— Потім подякуєш, — буркнула я, озираючись. — Часу обмаль.

Я простягла йому руку, щоб допомогти підвестися.

— Молодці, — пролунало з моніторів голос Кіпса. — А тепер до справи.

Кіпс уже зручніше вмостився в кріслі, підібгавши лапи, як у себе вдома. Його зображення кілька разів пішло перешкодами, але швидко стабілізувалося.

— Треба протоколи доступу. Бо я ні чорта не можу розібрати з тим цирком, що вони називають системою. Доступ до даних є, а інформації нуль. Все заховано, перекручено й нашпиговано пастками.
Він клацнув по панелі.
— І якщо Хижень думав, що це мене зупинить — він переоцінив і себе, і свою бляшанку.

Хижень лежав нерухомо.
А корабель більше не був його.