46 Розділ

Другий нападник був гіршим варіантом. Ні, серйозно, значно гіршим. Якщо перший виглядав як типовий погано вихований громила, то цей, як інструкція з експлуатації моєї майбутньої кремації.

Замість передпліччя в нього стирчав сегментований маніпулятор від сервісного дроїда, холодний, надто швидкий і моторошно точний. Такими руками не б’ють навмання. Такими розбирають. А судячи з того, як він на мене дивився, я вже проходила в нього під пунктом планове техобслуговування.

Я ледь встигла відскочити, коли механізована кінцівка рвонула мені просто в обличчя. Метал просвистів за сантиметри від щоки, і серце сіпнулося кудись під горло, ніби теж вирішило: «Я пас, далі без мене».
Ще трохи і я б милувалася внутрішнім устроєм його маніпулятора з дуже близької відстані. Зсередини.

У його комунікаторі хтось верещав накази, сипав координатами, зганяючи всіх до нас. Голос був істеричний і дуже мотивований.

— Кара! — крикнула я, ухиляючись від чергового випаду. — Часу все менше! Вони знають, де ми!

Маніпулятор знову блиснув у повітрі. Він бив часто й безжально, методично зменшуючи радіус мого особистого простору. А я лише ухилялася, зчитуючи траєкторії ударів. Рахувала ритм. Вловлювала мікрозатримки в сервоприводах.

Коли він подався вперед, нарешті світ сповільнився.

Не зупинився. Саме сповільнився, ніби хтось різко зменшив оберти галактики. Я бачила кожен рух: як маніпулятор йде на замах, як вага корпусу зміщується на праву ногу, як захисна біоплоть на мить відкриває слабке місце під ребрами. Там, де синтетика лише вдавала живу тканину.

Я не думала. Я знала.

Впала на одне коліно, ковзнула вбік, пропускаючи удар над плечем, і вклала ліву руку туди, де м’яка шкіра ледь помітно пульсувала. Синтетика тріснула під пальцями, як перезрілий фрукт. Під нею нейронний блок, теплий і вразливий.
Один ривок і я вирвала його разом із пучком дротів.

Він здригнувся. Імпульси пробігли тілом, як погано налаштований феєрверк, але вже без господаря. Нейроімпульси йшли його тілом, як хвилі океаном. Нападник завалився набік, борсаючись, поки систему остаточно не закоротило.

Я дивилась на нього й ловила дивне відчуття.

Це було… легко.

Надто легко.

І від цієї думки стало холодніше, ніж від його металевої руки.

Коридор відповів гуркотом кроків. Багато кроків. Контрабандисти сунули стіною, важко й гучно.

— Кара… — почала я, але не встигла договорити.

Він уже був поруч. Схопив мене за руку та без зайвих слів, без героїки та пафосу. Просто рвонув уперед. І я навіть не сперечалася. Мені подобається жити.

Ми буквально влетіли на зореліт, майже не торкаючись підлоги. Шлюз проковтнув нас із металевим ляском. Я на швидкості ледь не протаранила перебірку, ще трохи і довелося б знайомитися з нею ближче.

— Ти розблокував головний люк? — прохрипіла я, намагаючись одночасно дихати, бігти й не померти.

— Майже! — відгукнувся Кара, не збавляючи темпу. Його важкі черевики гупали по металу, як відбійний молоток, коли ми увірвались до кабіни. — Кіпсе! Чуєш, залізяко? Зможеш висадити браму до біса? Нам треба такий розгін, щоб у переслідувачів навігатори повикручувало!

— Я тут, не глухий! — озвався Кіпс із крісла попереду. — Як два пальці! Все продумано, Карамелько, — додав він із задоволеним хихотом. — Я відключив ту хитромудру пастку, якою вони нас прижали. Ми тепер вільні, як пташки. І, до речі, наш плазмовий кулемет теж.

— Коли ти встиг?! — не стрималась я, застібаючи паски так швидко, що мало не пристебнула собі рукав.

— Ха! Я навіть до їх камери не дійшов, — гордо відповів він. — Це Кара любить ризикувати обличчям та прикрашати його синцями. А я своїм дорожу. Кілька розрядів у тисячу вольт і вони вже грильовані контрабандисти. З хрусткою скоринкою. А далі дістався блоку управління в техвідділі.

Корабель здригнувся. Десь позаду щось гупнуло, або ворота, або чиясь самооцінка.

— Стартуємо! — гаркнув Кара. — Досить рецептами ділитися!

Двигуни заревли. Метал завібрував під ногами, а в ілюмінаторах миготіли спалахи пострілів. Кіпс засміявся так, ніби ми не тікали з-під шквального вогню, а виграли безкоштовний тур галактикою.

І галактика знову набрала швидкість.

А разом із нею і ми.