41 Розділ

У крісло я стрибнув уже на ходу. Кіпс був на секунду швидший.

— Він взявся нізвідки, буквально за мить! — Іриска говорила швидко, вже пристібаючись на всі ремені одразу, ніби це могло врятувати нас від дурості всесвіту.

Попереду, заповнюючи собою весь ілюмінатор, повільно насувалася туша вантажного крейсера. Освітлені палуби виглядали як ціле місто, з вулицями й рівнями, а на фоні цієї махіни наш Квазар здавався випадковим уламком космічного сміття, що заблукав не там, де слід.

— Тобі не здається знайомою ця паршива обшивка? — прошипів Кіпс, нахилившись до скла.

— Ще й як, — я стиснув важелі. — Якщо нас схоплять, план скасовується. Діємо по обставинах. Переводжу в ручне.

Корабель здригнувся, коли я вирвав управління з автоматики.

— Діємо за старим планом! — вигукнув Кіпс.

— Якщо магнітні захвати не спрацюють, — перекрикуючи наростаючий гул, крикнув я, — ми просто розмажемося об їхню броню, як муха об скло!

Кіпс запекло вбивав команди в консоль. Сирени на Квазарі завили так, ніби хтось різав корабель живцем.

— Відносна швидкість вирівняна! Кут атаки — три градуси! — гаркнув він. — Якщо промажемо, нас підсмажать їхні маневрові двигуни!

— Запускай каскадний резонанс! — відрубав я.

— Не впевнений що вистачить напруги,  — швидко говорив Кіпс, але виконував команду.

Позаду нас застиг дроїд. На відміну від людей, він не панікував. Його фоторецептори спокійно ковзали по зображенню, аналізуючи товщину обшивки ворожого корабля.

— Імовірність успішної фіксації без розриву корпусу — сорок два відсотки, — монотонно проскрипів він. — Рекомендую заплющити очі. Це не вплине на результат, але знизить рівень вашого гормону стресу.

— Стули пельку, залізяко! — рявкнув я. — Магніти — зараз! Вчепимося самі, як краби на Фантомі під час припливу!

Квазар здригнувся так, що зуби клацнули. Інтерком вибухнув скреготом металу. Потужні електромагнітні лапи вилетіли з пазів і з глухим ударом, який відчув кожен у п’ятах, вчепилися в корпус гіганта. Корабель хитнуло, ніби його вдарили кувалдою.

— Є контакт! Ми тримаємось! — викрикнув я.

Кіпс вивів на екрани графіки запуску потрібних систем.

— Система завантажилась на тридцять чотири проценти!

За ілюмінатором тепер була лише глуха сталь чужого корабля. Маленький зореліт завмер, притиснувшись черевцем до велетня. Почалася найвеселіша частина.

— Хлопці… може, я помиляюся, — напружено озвалася Іриска, — але хіба ми не мали робити навпаки? Втікати, а не прилипати до них?

— Саме це ми зараз і робимо, — відповів я, не відводячи очей від панелей. — Нам потрібен час для маневру.

— Це наша хитрість, — підхопив Кіпс. — Вони ж не будуть стріляти по власному корпусу. А нам треба запустити каскадний резонанс у накопичувачах. Пару секунд і свистимо звідси, як нейтрино крізь стіну: хрін помітиш і хрін зупиниш. Це перевага невеликого зорельота з потужними магнітними накопичувачами, а по нашому просто Котел.

Іриска повільно видихнула.

— Це ж корабель Хижня, так? — вона не питала. Вона констатувала. Я не відповів, всі знали відповідь.

Кіпс завмер над консоллю, його вуха були притиснуті до голови.

— Почалося, — прошепотів лис. — Котел увійшов у цикл. Не зводити очей з індикаторів!

Усередині корабля щось змінилося. Це не було просто шумом двигуна, це була низькочастотна вібрація, яка пробирала до кісток. Кожна металева деталь Квазара почала тихо співати. Старий гайковий ключ на підлозі почав дріботіти, підстрибуючи на перебірці.

— Енергія зациклилася в магнітних кільцях, — коментував Кіпс, ігноруючи те, як світло в кабіні почало блимати й ставати тьмяно-жовтим. — Зараз плазма б’ється об стінки пастки, повертається назад і посилює сама себе. Ми накопичуємо потенціал. Система працює на сімдесят три відсотки.

— Вам не здається це дивним? — Іриска простягнулася вперед і, відстебнувши ремені, втислася між мною та Кіпсом. — Чого вони чекають? Кара… Кіпс… мені це не подобається.

Паніка в її голосі була справжня. Для неї таки маневр вперше. І я розумів її нервоз.

— Іриско, пристебни паски. Зараз же! — гаркнув я.

Слова прозвучали різкіше, ніж хотілося, але часу на м’якість не було. Хоч сам я теж відчував, як під шкірою ворушаться погані думки. Єдине, що тримало це ще кілька секунд, і ми будемо далеко звідси.

Кіпс уже вів відлік.

Корабель почав здригатися дрібно й нервово. Звук у корпусі зламався і перейшов у високий, майже нестерпний свист. Такий, що різав по нервах. Повітря в кабіні стало солодкуватим на смак. Поганий знак. Напруга пішла гуляти, кисень почало іонізувати.

— Десять секунд… — рівно говорив Кіпс. — Резонанс дев’яносто відсотків… Магніти тріщать…

Він поклав лапу на велику, обдерту кнопку скидання. Ту саму, яку ніхто не любив натискати двічі.

— П’ять… чотири… — він ковтнув. — Тримайте зуби. Зараз буде боляче.

На один не сталося нічого.

А потім корабель раптово осліп. Світло згасло миттєво. Генератори стихли, ніби їх задушили. Навіть датчики, що мали живитися від резервних джерел, померли слідом.

Тиша вдарила сильніше за вибух. Серце глухо врізалося в груди. Щось пішло не за планом.