24 Розділ

Ми разом з Ірискою повалилися на брудну підлогу, де шар пилу й мастила вже давно претендував на звання окремої екосистеми. Корабель здригнувся — Кіпс заклав такий віраж, що нутрощі спробували помінятися місцями. Світло мигнуло, десь у надрах судна щось образливо скрипнуло.

Іриска, замість того щоб панікувати, раптом видала хрипкий, трохи істеричний смішок — той самий, що з’являється, коли страх уже не влазить усередину й виходить кружним шляхом. Вона не підводячись витерла піт із чола тильною стороною долоні, залишивши темну смугу, і широко, абсолютно щиро посміхнулася, наче ми не тікали від озброєних психів, а каталися на ярмарковій каруселі. Вона нависала наді мною всім тілом. Коротке світле волосся легко колихнулось біля її щоки.

— Ну от знову… Ми знову від когось тікаємо, — прохрипіла вона, намагаючись віддихатися. Її плечі ще тремтіли, але в очах уже жеврів азарт. — Каро, це вже стає нашою доброю традицією.

Серце ще гупало десь у вухах. Я подивився на неї, відчуваючи, як адреналін повільно відступає, замінюючи чимось іншим, теплом її тіла.

— Традиції — це чудово, — буркнув я, спираючись ліктем об підлогу і кривлячись від болю в боці. — А тепер ти поясниш, що, в біса, сталося?

— Ти не повіриш! — видала вона з таким виглядом, ніби от-от збиралася запропонувати мені або сенсацію століття, або квиток на власні похорони.

Я вже відкрив рота, щоб сказати щось, як зореліт здригнувся від потужного удару. Нас ледь не розмазало по перебірці, і я інстинктивно вчепився в найближчу скобу. Метал простогнав, ніби сам був не в захваті від того, що відбувається.

Ми підскочили на ноги й рвонули коридором до головної кабіни, ковзаючи, врізаючись у стіни плечима й на ходу вписуючись у повороти. Іриска бігла трохи попереду, розмахуючи руками для рівноваги й коментуючи кожен різкий маневр корабля дуже виразною, але абсолютно непридатною для цитування лексикою.

— Кіпсе, що за чортівня?! — вигукнув я, влітаючи в пілотське крісло й одразу вчепившись у консоль, ніби вона могла втекти.

— Та спокійно, нас просто погладили! — весело відгукнувся Кіпс. Він явно був у куражі: очі світилися хижацьким блиском, на губах грала широка посмішка, а пальці літали по важелях з такою любов’ю, наче це були не органи керування, а музичні клавіші.

— Влучили чимось важким, але це зброя ближнього бою. Корпусу ніпочому, так, легкий пілінг. Безкоштовний, між іншим.

Я глянув на монітори, де миготіли попередження про зовнішні пошкодження, і мимоволі скривився.

— Чим ви їх так дістали, що вони по зорельоту кувалдами луплять?

— Ти не повіриш! — вигукнув Кіпс, ледь не підстрибуючи в кріслі від захвату, і це мене вже починало насторожувати.

— О-о, Кіпсе, я саме це нашому капітану і сказала, — Іриска з розгону плюхнулася в крісло позаду мене, розкинувшись так, ніби це було не робоче місце, а пляжний шезлонг. Вона з цікавістю нахилилася вперед, примружилася і тикнула пальцем у панель. — Слухайте, а для чого ця штука? З цього крісла теж можна пілотувати?

— Ні! — ми з Кіпсом гаркнули в унісон, навіть не обертаючись. Я майже відчув, як у мене сіпнулося ліве око.

— Нічого не чіпай, — додав я, швидко блокуючи її сегмент консолі. — До речі… ми нікого не забули? Де наша бляшанка з клешнями? Вона на борту?

Ми синхронно обернулися назад. Тиша. Жодного металевого брязкання, жодного електронного бурмотіння чи звичного занудства, яке зазвичай лунало саме тоді, коли його найменше хотілося чути.

— Так, усе, я розвертаюсь! — цілком серйозно вигукнув Кіпс, уже закладаючи крутий віраж назад просто до пекла, з якого ми щойно вирвалися.

Я швидко зробив кілька викликів через консоль, пальці ковзали по панелі вже майже автоматично.

Роз’їхались внутрішні двері відсіку.

— Кіпсе, відставити істерику! Ось твій дроїд.

Бантик виїхав на світло, поблискуючи сенсорами, наче щойно прокинувся і був незадоволений цим фактом. Він зупинився рівно посередині й видав своїм монотонним, позбавленим будь-яких натяків на співчуття голосом:

— Роблю розрахунки на запит капітана Кари. Ймовірність того, що ми покинемо планету зараз — сто відсотків. Ймовірність того, що при наступному візиті всіх присутніх стратять без суду та слідства — сто відсотків.

Ми вибухнули сміхом. Не веселим — тим самим істеричним реготом, який накриває після того, як ти ледь не став частиною неприємної статистики. Кіпс сміявся, не зводячи очей з траєкторії, Іриска зігнулася навпіл у кріслі, витираючи сльози, а я просто відкинувся назад і дозволив собі цей момент.

Ще одна пригода позаду.