20 Розділ

Планета прийняла нас радо, а от скупчення навколо зорельоту войовничих гігантес змушувало замислитися, чи правильне рішення ми прийняли. Ми повільно спускалися з розчиненого люка задньої частини корабля. Я озирнувся й присвиснув: зовнішні пошкодження виглядали так, ніби ми мали розсипатися ще на орбіті. Як ми взагалі трималися — загадка.

Площа навколо нас була схожа на сад, який хтось розтягнув до масштабів планети: товсті стовбури дерев здіймалися вгору, мов колони, між ними світилися квіти з напівпрозорими пелюстками, що ледь пульсували м’яким світлом.

Але стіною нас відгороджувало від цього раю войовниці цієї планети.

— Ми прибули з миром, — голосно промовив я, піднімаючи руки й показуючи, що ми беззбройні.

Кіпс стояв поруч, склавши руки на грудях і широко усміхаючись. Здається, ця ситуація його більше розважала, ніж напружувала.

— Ми знаємо, що таке твої мирні прибуття, капітане Каро, — вперед вийшла головна гігантеса.

— О, королева особисто вийшла нас зустріти, — пробурмотів Кіпс, косо глянувши на мене.

— Ми запеленгували вас задовго до посадки. Я не могла пропустити цей візит. Взяти їх!

Жінки, яким я ледве діставав до грудей, у золотистій броні з наведеними бластерами кинулися до нас.

— Прошу переговори! — вигукнула Іриска й ступила вперед. — Згідно з пунктами міжгалактичних правил поводження між расами, навіть тими, що не входять під владу імперців, ми маємо право спочатку пояснити свої наміри.

Кіпс присвиснув.

— А ти часу не гаяла. Все-таки вивчила кілька міжгалактичних норм.

— І хто ж це в нас? — із цікавістю промовила королева й нахилилася, пильно розглядаючи Іриску.

— Іриско, не треба, краще я… — втрутився я й уже збирався перехопити ініціативу, але вона раптом шикнула на мене й підняла руку, вимагаючи тиші. Зухвало. Дуже.

— Тиша. Я говоритиму! — мовила Іриска голосом, яким ще зовсім недавно говорив я. Голосом командира.

— А вона молодець, шарить, — зауважив Кіпс.

І тут гігантеси зареготали так гучно, що аж поопускали бластери. Сміх важко прокотився майданчиком, ніби хтось котив металеві бочки.

— О, мені подобається ця дівчинка, — сказала королева.

Вона була вищою за інших на півголови, широка в плечах, з темною шкірою, що відливала зеленкуватим у світлі квітів. На шиї — масивний обруч із металу й каміння, не прикраса, а радше знак влади. Її очі уважно звузилися.
— Якщо тепер вона командує вашою бляшанкою, я з радістю її вислухаю.

— Вдячна за це, — відповіла Іриска.

Вона стояла зовсім маленька на тлі гігантес, але спина рівна, підборіддя трохи підняте — не зухвало, радше вперто.

— Я знаю, що в минулому ці двоє створили для вас чимало проблем. Цього разу я беру відповідальність на себе. Так сталося, що ми зараз у скрутному становищі. І заплатимо будь-яку ціну за допомогу.

— Ей, не будь-яку, — фиркнув Кіпс.

Одна з охоронниць, кремезна, з грубо заплетеним волоссям і шрамом через щоку, різко повернула голову.

— Мовчати, коли жінки розмовляють, — гаркнула вона.

— По руках! — вишкірився Кіпс на охоронницю. — Отже, будь-яку.

— Ваша планета просто прекрасна, — раптом голос Іриски пом’якшав.

Він зовсім не пасував до напруження довкола. Вона повела поглядом по деревах, по квітах, що тягнулися до світла, по кам’яних доріжках, обвитих зеленню.
— Я бачу, скільки сил ви вклали в неї. Дерева й ці квіти виглядають, як у справжньому раю.

— Так? О, я вдячна, — королева ледь усміхнулася.

Зморшки біля її очей стали м’якшими, голос — теплішим.
— Ніхто з чужинців ще не звертав на це уваги. А ми стільки часу й сил витратили, щоб планета виглядала справжньою красунею.

Королева повела Іриску далі, між високими квітами й масивними кам’яними арками. Я смикнувся вперед, але дві охоронниці миттєво стали переді мною, широкі, мов стіни, бластери в руках.

— Та заспокойся ти, — гукнув Кіпс. — Все з нею буде добре. Вона тут точно раніше за нас проблем не знайде.

А потім малий пронира повернувся до охоронниць, оцінюючи їхні блискучі обладунки й подряпану зброю:

— То що, де б мені за запчастинами для нашої старої затаритись?

Охоронниця скривилася, ніби питання образило її особисто, але все ж розвернулася й повела нас у бік майстерень — низьких будівель, вбудованих просто в камінь і обплетених ліанами.

— От бачиш, це була прекрасна ідея, — задоволено буркнув Кіпс, ідучи поряд. — Тепер королева й не гляне на нас зайвий раз.

— Може й так, — відповів я, кидаючи погляд на джунглі навколо, — але ти хоч раз пам’ятаєш, щоб наші візити на цю планету проходили вдало?

— Не нагнітай, капітане.