17 Розділ

Я спостерігала за ними, затамувавши подих. Кара знову й знову гаркав на Кіпса, відрізаючи його пропозиції так різко, наче кожен варіант завдавав йому фізичного болю.

— Бляха, Кара, ну не з’їдять же вони тебе! — не вгавав фенек, розмахуючи лапами перед самим носом капітана. — Зрозумій, я залатав корпус ледь не ізоляційною стрічкою і власними соплями. Це просто тимчасова латка, вона дасть нам ще кілька годин, і все! Потім ми просто розсиплемося в іонний пил і станемо частиною космічного фону.

— Ні! — відрізав Кара так, що Бантик у кутку злякано здригнувся і миттю змінив щасливий смайлик на тривожну жовту смужку.

Я обережно перебралася на заднє сидіння, відчуваючи, як у кабіні пахне не лише горілою проводкою, а й густим, майже відчутним роздратуванням.

— А про що ви сперечаєтесь? — запитала я, намагаючись додати голосу спокою.

— Ні про що! — кинув Кара через плече. Він навіть не подивився на мене, але я помітила, як напружилися його широкі плечі. Здавалося, йому було ніяково за свою грубість, але гордість не давала змінити тон.

— Цей дурень хоче ризикнути нашими життями, аби тільки не зустрічатись із колишньою! — видав Кіпс, крутнувшись у кріслі до мене. — Такий егоїст, ти тільки поглянь на нього. Весь корабель на кону через одну зачеплену чоловічу гордість!

— Так, закрили питання! — Кара різко розвернувся, обличчя в нього було червоне, як сонце перед вибухом. — І це не моя колишня. Зроду не мав коханок на тій планеті!

— Ось у цьому і проблема! — Кіпс повчально підняв палець вгору. — Якби мав — ми б уже вільно заходили в порт. А так... ми йдемо на поклін. А уявляєш, Іриско, що в них недоторканність від Імперії. Туди навіть патрульні пси бояться потикати носа, не те що інші контрабандисти. Це ідеальна діра, щоб залягти на дно і підлатати обшивку.

— А що це за планета така особлива? — перепитала я, намагаючись зрозуміти, чому зазвичай сміливий капітан зараз виглядає як школяр, якого викликали до директора.

— Гігантес! — вигукнув Кіпс і зайшовся таким хрипким реготом, що ледь не випав із крісла.

Кара різко підвівся, крісло під ним жалібно скрипнув. Він просто попрямував до виходу.

— Продовжу розрахунки в каюті, де не так шумно і де не несуть нісенітницю.

Щойно перебірка за ним зачинилася з важким металевим звуком, я підсунулася ближче до фенека.

— А що не так із тією планетою? Чому Кара так не хоче просити в них допомоги?

Кіпс нарешті перестав кашляти від сміху, витер замаслену морду і глянув на мене з виглядом великого знавця людських слабкостей.

— А що б ти робила, якби була вродливим капітаном космічного корабля і приглянулась одній королеві Гігантес?

— Гігантеси... це метафорично? Ну, типу, вони дуже великі фігури в політиці? — невпевнено перепитала я.

— Якби ж! — Кіпс знову захихотів, прикриваючи рота лапою. — Якби ти бачила! Він їм до грудей ледь дістає, наче іграшкова фігурка. Їхня королева просто сказилася на ньому. Нам пощастило, що Гігантеси свою планету майже не покидають, бо вона б його завалила в першому ж ліпшому порту. Ми минулого разу ледь втекли, двигуни мало не розплавилися від перевантаження! А він же їй, лис такий, серце обіцяв... і не тільки серце, якщо розумієш, про що я. Ми тоді теж в халепу втрапили. А вони наш корабель підладнали так, що блищав, як новий.

Я озирнулася на вихід, куди пішов Кара. Стало зрозуміло, чому він так біситься. Кому хочеться бути живим сувеніром для королеви-велетнів?

— Ну, тоді, може, не варто його дражнити цим? Йому і так несолодко.

— Ти не розумієш, Ірис, — Кіпс раптом став серйозним, наскільки це можливо для істоти з такими вухами. — Тепер у нас же є ти!

— І що? — я розгубилася.

— Це все міняє! — прошепотів фенек. — Тільки він не хоче тебе просити про допомогу. Він такий впертий дурень.

— Він соромиться? — я згадала його швидкий погляд на мене перед тим, як він вийшов.

— Та він просто гордий! — Кіпс зневажливо махнув лапою. — Не впаде до того, щоб просити дівчину врятувати його від іншої жінки. Вважає, що справжній капітан має сам розгрібати свої любовні завали, навіть якщо ці завали в три рази більші за нього самого.

— А чим я можу допомогти? — запитала я, намагаючись уявити, як моя присутність змусить королеву-велетку забути про нашого капітана.

— Можеш йому свою руку запропонувати, — буркнув фенек, уже не дивлячись на мене. Він раптом став дуже заклопотаним, клацаючи тумблерами на моніторах.

— А чим моя рука йому допоможе? — я розгублено подивилася на свої долоні. Вони навряд чи мали якусь магічну силу.

— Дівчинко, вивчай зоряну мапу Галактики та традиції найчисленніших і найрозвинутіших систем — і буде тобі щастя, — відгукнувся Кіпс, навіть не повертаючи голови. Його вуха смикалися в такт якимось його внутрішнім розрахункам. — І передай тому гордому самцю, що в нас дві години лишилося! Дві! Потім цей бляшаний гроб почне розсипатися на запчастини швидше, ніж він встигне сказати «ой».

Я піднялася і рушила вузьким коридором. На шляху до каюти Кари я мимоволі задумалася: як вони взагалі виживали до цієї миті? Це ж не команда, а якийсь пересувний цирк на пороховій бочці. Один занадто гордий, інший занадто хитрий, а посеред цього всього — дроїд у рожевому бантику.

Я акуратно постукала в металеві двері. Вони роз'їхалися в ту ж мить із тихим сичанням.