16 Розділ

Ми з Кіпсом розмістилися на підлозі в кабіні, подалі від Кари, який щохвилини щось бурмотів під ніс, а потім проклинав далекі зірки, бо знову невдача — черговий сектор виявлявся порожнім або занадто небезпечним для нас.

В інженерний відсік мене не пустили. Допомагати теж Кіпс заборонив, виставивши навколо себе барикаду з інструментів. А я соромилася зізнатися, що відчуваю механізми, їхню будову та навіть те, де саме метал «втомився» і готовий тріснути. Думала — а раптом помилюся, і мені це все лише здається? На підлозі розгорнулася ціла операція з реанімації якоїсь залізяки, і Кіпс настійливо повторював, щоб я нічого не чіпала, бо він потім не знайде жодного гвинтика в цьому хаосі.

— Слухай, — я підозріло примружилася, дивлячись на дроїда, що затих поруч з нами, наче відданий пес. — Чому ви взагалі назвали бойового андроїда «Бантик»? Це ж як назвати акулу Бусинкою.

— Не ми, — буркнув Кіпс, колупаючись викруткою в розібраному двигуні так запекло, ніби катував його. — Його минула дев’ятирічна власниця постаралася. Он, бачиш? Вона йому той бантик прямо на броні й намалювала. Рожевим маркером, незмивним. На основі ксенонового пігменту. Простіше обшивку замінити, ніж цю красу вивести.

Я тільки зараз придивилася ближче: на пошарпаному, обгорілому титані справді красувався акуратний рожевий бантик. Він виглядав настільки недоречно, що аж сюрреалістично.

— Чекай... — я повільно перевела погляд на дроїда, а потім на Кіпса. — Ви що, вкрали бойового андроїда у маленької дівчинки? Стоп, а чому це дівчинці належав бойовий дроїд?

— Ну, це довга історія, — підняв Кіпс очі, витираючи мазут об комбінезон, що тільки додало йому нових плям. А щодо другого питання, поняття не маю.

— Ми його не крали! — відрізав Кара з пілотського крісла, не відриваючись від мерехтливих навігаційних карт. — Ми намагалися його врятувати. І її... ну, технічно, теж. Просто обставини склалися так, що ми полетіли в одну сторону, а дівчинка з батьками — в іншу. І на іншому кораблі.

— Я бачу, як ви «врятували», — обурилася я, киваючи на робота. — У нього рук немає! Замість них якісь іржаві клешні від старого навантажувача.

— Слухай, мала, забагато питань для однієї втікачки! — фиркнув фенек, клацнувши якимось контактом. — Над руками я працюю. Це тонкий процес! А поки хай клешнями від перших поколінь побавиться. Вони надійні, як цегла.

— Це якийсь механічний абсурд, — пробубніла я, обіймаючи коліна.

Раптом андроїд подав голос. Його динамік хрипнув, видаючи несподівано низький, вібруючий бас, від якого затремтіли склянки на столі:

— Я, андроїд серії $T345$-$НЖ6$, не маю нічого проти клешень. Захоплення об’єктів стало на 40% ефективнішим. Режим «смертельне рукостискання» тепер доступний без додаткових налаштувань.

— Ось, бачиш? — Кіпс переможно підняв палець вгору, забруднивши собі вухо мастилом. — Робот не проти! Він тепер справжній мачо серед залізяк. Так що будь милою дівчинкою і не сперечайся з дорослими спеціалістами!

Я звела брови у здивуванні, а потім розпливлася в усмішці — так само широкій і нахабній, як у самого фенека кілька хвилин тому. Мене ще не вчила життям істота, яка маківкою ледь дістає мені до коліна.

— Це ти у нас дорослий? — я єхидно примружилася. — А що буде, якщо я зроблю отак?

Я блискавично вихопила пульт дистанційного керування, що лежав поруч із його лапою, і підняла його високо над головою, підскочивши на ноги. Кіпс підстрибнув, наче на пружинах, люто клацаючи зубами в повітрі, але я спритно ухилилася, відходячи вбік.

— А ну віддай! — заверещав він.

— Досить! — гаркнув Кара, червоніючи так, що його обличчя стало кольором аварійної сирени. — Ви як малі діти! Яких я ніколи не хотів, і тепер точно знаю чому!

— Ха! — Кіпс зайшовся хрипким сміхом, нарешті припинивши штурм моїх рук. — Розказуй це комусь іншому! У тебе на кожній планеті по байстрюку, скоро ціла армія малих Карамельок за нами ганятиметься!

— Це неправда! — вигукнув Кара, різко розвертаючись у кріслі до нас. Він зиркнув на мене, і в його погляді читався справжній жах людини, чию репутацію щойно згодували шредерам.

Я з усіх сил намагалася зберігати кам’яне обличчя, хоча відчувала, що ще мить — і просто задихнуся від сміху.

— Ірис, ти ж бачиш, він сам не розуміє, що базікає! Це... це просто космічна радіація йому на мізки тисне! — вигукнув Кара, розмахуючи руками.

— Та мені байдуже, — я знизала плечима, на мить втративши пильність.

Цієї секунди вистачило. Кіпс, швидкий як електричний розряд, вихопив пульт із моїх пальців і миттєво сховав його кудись за пазуху свого засмальцьованого комбінезона.

— Знайшла чим пишатись — зростом! — хмикнув він, переможно поправляючи вуса. — Я, між іншим, швидший за вас обох разом узятих. Поки ти там нагорі прохолоджувалася, я вже встиг тричі передумати, як тебе пограбувати.

Я, на знак примирення, підняла запчастинку, яка відскочила від його операційного столу, і простягнула йому. Кіпс із глибокою підозрою подивився на мене, наче очікував підступу, але деталь взяв. Потім знову хрипко засміявся.

— Ви ж знаєте, що ми котимось у чорну діру? Ну, не буквально, але в смертельному контексті точно. А замість вирішення проблеми — валяємо дурнів, як останні аматори.

— Здається, ти сам казав: це тимчасові труднощі, — випалила я, остаточно підхопивши їхній безшабашний настрій.

— І це, чорт забирай, правда! — вигукнув Кіпс, знову занурюючись у нутрощі двигуна. — Просто ці труднощі іноді мають зуби, лазери і дуже поганий характер!