Частина четверта. Я дочекаюсь

Юстим і робота

-Ех, Юстине-Юстине!- Хилитав головою дід Іван- стариган лудильник, на якого парубок працював останні тижні.- Який ти бравий став. Я спочатку і не сподівалися, але правду кажуть ти все на лету сплачуєш. Буде з тебе толк.

-Так діду Іване, справа ваша мені подобається, але я поки тільки вибираю чим краще зайнятись. Моя Неоліна чекає, щоб я додому достойні гроші приносив!- Щиро розповідав наставнику хлопець. Так тяжка фізична праця далася в знаки, він мав вже міцні руки й ноги. Спочатку і вони й спина і навіть шия нили від виснажливої роботи, але тіло призвичаїлось, і язик звик до тріпотні. Але от брехати він не вмів - всім відповідав те, що щойно в голові виникло.

Та й не знав він, що насправді іншим людям роботи важко добитись, стати підмайстром якогось фахівця, то треба звичайному чоловіку добру вдачу мати. А от із Юстимом всі хотіли працювати, все-таки родич пана, а це для бізнесу дуже добре було б. От і підлабузнювались до нього - хто більше, хто менше.

-То що виходить, тобі не подобається зі мною працювати, бо мало грошей тобі плачу? Хочеш більшої зарплатні?- Трохи ображено запитав в хлопця стариган.

-Як ви вгадали діду! Хочу, щоб моя дружина- була горда мною!

Старий чоловік засміявся.

-Аххаха. Ну розсмішив ти мене. Та де ж це видно то, щоб людильник як пан грошей мав, то треба тобі паном ставати!

-А десь панів шукають, щоб найняти? Не знаєте?- Запитав Юстин, не розуміючи його сміху, і сумуючи від того.

-Я такого ніде не чув, щоб панів шукали. Та й як би було таке, туди б всі кому не лінь побігли!

-От і я вже не дивився на людей, хоч би які випробування були, побіг би відразу заради своєї дружиноньки.- Хлопець замріяно вдивлявся в стелю, згадуючи красиве лице своєї дружини й уявляючи як вона буде знову обіймати його в їх ліжку, як робила колись ще в панському домі під час сну, тільки вже насправді з відкритими тямлячими очима. То була найбільша його мрія.

-Так панночка красуня знатна, заради такої всі б пішли на подвиги. Але чи не забагато вона хоче.- Старий намагалися переконати хлопця лишиться із ним.- Мені от думається, що тобі важко буде багатство здобути на роботах в нашій місцевості, принаймні за короткий час, а чи буде тебе дружина отак роками чекати, поки ти всі роботи в окрузі перепробував. Може переконайтеся її, що і така зарплата як в мене достойна. Жити будете добре, їсти й вдягатися вистачить, а там буде видно. В мене сина нема, може як умру успадкуєш мій бізнес.

-О ні, панночка мені строго сказала - навіть слухати не захоче, вона до іншого життя звикла.

-Дарма ти хлопче, спробувати б поговорити варто було б з дружиною. Як люблять- то люблять людину і бідну і багату.- В цю мить Юстин згадав, як його дружина боляче била вісником. Не хотілось йому із нею розмовляти. Краще буде робити як вона захоче.

-Ні дідо, Неоліну не переконати. Краще підкажете де ж ту швидко гроші заробити?

-Хм.- старий дідуган задумався.- Як то не знаю, але чув, що можна добряче заробити, якщо подорожуєш і обмінюватися товари, або купуєш в дальніх краях. Тільки спочатку треба, щоб хтось із купців захотів тебе з собою взяти, зазвичай вони конкурентів не люблять. Та і сам же не поїдеш, тільки вони шляхи потрібну знають.

-Дякую за пораду діду, а де ж тих купців шукати?

-Сходи на вихідні в таверну. Там вони збираються, може пощастить тобі.- Дідо насправді надіятися, що не пощастить, та і на вихідні ті торговці продають свій крам в більшості, або випивають.

-Дякую Іване за мудрі поради.

-Подякуй мені хорошою роботою сину!- Мовив Старий і почав далі подавати йому тонті обтисані палки, що потрібно було покрити металом.

***
Приїзд старого купця

В суботу від звички прокинувся хлопець ще зрання, жінка лудильника - трошки молодша за нього Серафима вже поралась біля дому, годувала худобу. Він привітався із нею, запитав за старого Івана, а вона розповіла, що той ще на світанку подався на риболовлю разом зі своїми сусідами товаришами, стара дала хлопцю поїсти, те що вже наготувала і пояснила як пройти до таверни, Юстим хоч і не дуже зрозумів, але вже не боятися запитувати людей про напрямок потрібної йому дороги, тому пішов спокійно куди треба, взявши із собою трошки грошей, щоб було що купити поїсти і віддати своїй дружині Неоліні. Давно він вже її не бачив, засумував. Як не дивно, дорога до таверни ішла якраз по вулиці де був дім Юстима, він впізнав той шлях ще наперед.

"-Що ж тоді спершу занесу дружині гроші, надіюсь це хоч трохи потішить її. Може ще вдасться хоч краєм ока на неї глянути"

Він підкрався до дому, щоб його не помітили рідні, і крізь щілини в старому ветхому заборі почав спочатку видивлятись, чи немає де на вулиці дружини. Хлопець так сильно вдивлявся у свій двір, що не звертав уваги ні на що інше, наче іншого світу в той момент не існувало. Все-таки знайшов Неволіну його цупкий погляд - сиділа під одним із дерев на низенькому стільці й щось вишивала, часом тяжко вона зітхала, а інколи відкладали шитво на коліна і задумливо дивилась в небо підгинаючи насуплено свої пухкі губки. Красива- хоч картини пиши. Дивився Юстин на неї довго, а ж поки стара баба Явдоха, сусідка не крикнула на нього:

-Ти чого злодюга у двори порядних людей заглядаєш - нічого тут вештатися, - і на його патиком по спині бити.

-Єй бабо Явдохо ви чого!- Обернувся і схопив її зброю хлопець.- Це я Юстин, сусід ваш, це ж моя хата!

-Ти Юстин!- Вона була розсміялась. А потім придивитися до його лиця і палку відібрала, опустила. Схопилась іншою рукою за серце.- Ох, Юстим- не пізнала. Та ти ж диви як змінився, парубок хоч куди. Наче чар зілля яке випив.-Почала його вихваляти. - А я думала, яка людина погана зло задумала, та давай втручатись. Так же ж ведено по добросусідськи, ти не ображайся, а ти як? Спина не болить? Ти мене вибач. Кажу ж не пізнала, стара, сліпа....Але чому ж у двір свій задивляєшся, чому не заходиш?

Юстин не встиг відповісти сусідці. Та їх ранішу гучну перепалку почула Неоліна, вона мерщій кинула шитво і вибігли на вулицю, стара калітка гучно заскріпила.

-Юстин!- Позвала вона, я же було соромно хлопцю, не хотів, щоб вона бачила чи чула таке. То ж він кинув бабусі хороші в маленькому мішечку із мішкової тканини та швидко сказав старій.

-Ви передайте Неоліні, а я поспішаю сильно, мушу йти.

І пішов спочатку швидким кроком, а потім і побіг від дому вперед. Дивилась йому в слід жінка і бабуся, яка піднесла їй гроші.

-Доброго дня Неоліно. Ось він сказав тобі передати.

-Доброго дня. Дякую. - Дівчина сумно дивилась в слід хлопцю.

-А що це він так швидко втік? Посварились небойсь!

Неоліна сумно глянула на стару жінку. Та зрозуміла, що мабуть її здогади вірні.

-Ти не хвилюйся діло молоде - ще помиритесь!

-Дякую Явдохо, піду я працювати - справ багато!

-Іди звичайно, і я піду, гарного дня!

Юстими же відбиг трохи далі і зупинився, озирнувся, ніхто його не здоганяв. Він віддихався і посміхнувся.

-Кликала мене, хотіла поговорити. Ей ні, ще не час, от стану тебе достойним, тоді і не розстанемось більше.- Тихо шептав він під ніс уже йдучи спокійно до таверни.

Таверна "Газда Пилип" знаходилась на краю поселення, тут він ніколи не бував, на приході чулись голоси коней, видно позаду десь було місце їх стоянки чи навіть стайня. Тут можна було зняти кімнату чи попити і поїсти. І тут святкували свої заробітки купці.

Поділене одноповерхове приміщення із дахом вибитим із дочок, широкі сходи що вели до входу і із відкритими дверима де чулсиь сміх, і шум розмов. З одного і іншого боку стояли люди, хто курив люльку, хто вів між собою розмови. Також були насаджень тут дерева,- молоді дуби та навіть клумби із квітами, що зараз цвіли. Видно було що господарі тут файні.

Зайшов Юстим в середину, в приміщені грала легка музика якогось не відомого хлопцю музичного інструменту, було багато столів, більшість з яких були вільними, він сів за один із них.

До нього підійшла жіночка 35 років і запитала.

-Доброго дня хлопче, чого бажаєте поїсти чи випити.

-Доброго, а що в вас є?

--Каша петрова шойно зварена із сальцем смаженим, узвар свіженький яблучний і вишневий, ковбаса свиняча свіженька, салат буряковий...- Жіночка довго перераховувала, але Юстин зупинив її.

-Дайте узвару і каші із сальцем будь- ласка. І ще хотів вас запитати - тут купці зараз є?

-А? Купці? Вони зараз відпочивають у своїх кімнатах. Може до обіду хто прийде. Треба буде чекати.

- Тоді зачекаю.- Юстим краще вмостився на лаві і розгладав людей навколо - білі побілені стіни із посрібленими підвісними підсвічниками і невеличкі видовжені вікна завішені по бокам шторками на половину вікна. Просторе велике приміщення вміщувало багато столів із лавами.

Через десять хвилин йому принесли їжу і він неквапливо почав їсти. Дівчина-подавальниця вже прийшла забирати брудний посуд, коли вхідні двері таверни відчинились.

-От і купці, щастить тобі хлопче!- Шепнула хлопцю вона і швидко пішла на кухню.

Поважним ходом зайшлов сюди старий сивоволосий чоловік із великим оглядним пузом, позаду нього йшли молодші чоловіки із сумками на боках. Всі були трошки зарослими із бородами і довгим волоссям, їх одяг був пильним, як і взуття.

-Привіт Марусю !- Звернувся до жінки середніх літ найстарший чоловік.- Нарешті дібрались додому.

-Добрий день Білотур. Яка рада я тебе бачити в наших краях.Зараз Даря вам поїсти принесе. - Вона провела чоловіків до самого широкого стола. Коли чоловіки повсідались принесла і поставила в вазі запашні красиві квіти перед ними.

-Як ти любиш Марусю - краса і порядок має бути у всьому.- Похвалив жінку старий, вона йому широко всміхнулась.

-Для дорогих друзів тільки така має бути зустріч - з квітами.

Юстим поглядав нишком на чоловіків і поки не поспішив до них підходити, старий коваль Зенон в якого він працював помічником колись говорив йому:

-Розмови і справи слід починати на повний живіт, тоді все до ладу піде.

Отак і думав собі Юстим : "Хай спочатку поїдять, а потім і підійду до них, в мене завжди немає настрою як не поїм.".

Юстим дав насититись приїзджми чоловікам, сам сидів мов на гілках, боячись що кліпне очима і їх уже тут не буде. Він попивав маленькими ковбойками узвар, і дивився на їх спини.

Купці розмовляли між собою тихо і поглинати свою їжу, якою були забиті столи.

-Так смачно готувати можуть тільки вдома!- Сказав один із поважних купців.

-О так, рідне завжди краще всього іншого! Хоч які екзотичні фрукти ти б не їв всеодно потягне до того, що тобі давали в дитинстві.

-Як завжди мудро кажеш Білодур. Ще трохи і ми теж на трохи поїдемо додому по своїх містам і селам, будемо відпочивати весь холод і наїдатимось домашніми ласощами.

-Скоро - та не скоро. Цього разу затопило звичний шлях, а по новому добиратись не знаю як і буде, доведеться думати, вигадувати щось. - Занепокоєно відповів його молодий хлопець.

-Я не перший рік в походи ходжу, тому хвилюватись не варто.- Заспокоював свою братію глава Білодур.- Всі шляхи знаю, але вам чітко потрібно виконувати мої інструкції. Тоді все добре буде.

-Так, хто нашого голову не послухається, той потрапить в яму.

Почали нахвалювати його товариші.

-Ох, як же моя Диміна зрадіє. Я їй такі тканини привіз. Точно цього разу не відмовить мені.- Знову заговорив молодий парубок із їх команди.

-Твоя Диміна надто корислива, ти не думаєш, що з такою жінкою тобі буде важко.

-Хороші жінки легко в руки не даються.- Відповів хлопець.- Такій дівчині треба жити в шовках, а для чого мені ще жити. Вона щаслива і я буду із нею щасливий.

-Ех Петро, молодий ти й дурний. Виділяти гроші на ті плаття, то хіба розумно. Краще щось по господартву робити. Щоб воно потім прибуток давало, а не так, на плаття і ночнушки витрачатись.

-Це ви Северине, старий холостяк мене не зрозумієте. Ще не зустріли мабуть такої жінки, що покорила б ваше серце.

-Ехех, абусь, та цей старий хрич їх зустрічає по новій у кожному селі і в кожній таверні.

-Всі чоловіки засміялись.

Юстим слухав їх розмови, вже пройшла десь година, і він все думав, коли ж підійти до них.

-Ей парубок.- Окрикнув його один із купців.- Що ти на нас все дивишся? Ходи ж сюди. Проблему якусь маєш?

Юстим відразу підвівся, схопив свою шапку, притис до грудей і винувато опустив голову перед компанією.

-Доброго дня вам всім. Ні, вирніше то маю проблему, але вона стосується мене, не вас. Точніше і вас.... Ех,вибачте мене. Хвилююсь щось. Я б хотів стати одним із вас. І все не наважився підійти, боявся вам завадити.

-Ну, доброго дня хлопче. Ти ж не шпіон від конкурентів. Якесь знайоме в тебе лице?- Запитав старий дещо піддатий вже купець Северин.

-Та ні, звичайно, де мені.

-Агі то, нам купцям треба бути обережним, всюди чатує небезпека, хто пограбувати купця заможного схоче та усі. Тому ми тебе маємо перевірити. Інакше буде тобі за те, що підслуховував наші розмови. Буде шишка. - Мовив молодий купець, той що раніше говорив про свою чи дружину чи наречену.

-Та, ви що я не шпигун, питайте що хочете, все розповім.- Злякано говорив Юстим.

-Так каже, наче справжній шпигун знається, хто він є насправді. Он як захвилювався.

-Та почекай ти, Сашко!- Різко змусив замовчанням підлеглого старший Білодур.-Якесь в тебе дуже знайоме лице хлопче. Ану розкажи хто ти і звідки?!

-Звати мене Юстим. Я син вдови Терези, можливо ви знаєте мого дядька - кличуть його Богдан Миролюб. Він має велике господарство.

-Ні не чув про такого. Але твоє лице когось мені нагадує. Ким був твій батько?

-Мій батько теж був купцем колись.- Опустивши голову мовив хлопець, він не пам'ятав коли і як це сталось, та і сам батько повністю стерся із його пам'яті. Мати майже його і не згадувала, всі його речі зникли із дому, жінка якось зізналась, що їх спалила. Їй було боляче згадувати про чоловіка, мабуть тому.-Звали його Ромко Арахна.

-Ааа, тепер зрозуміло кого ти мені нагадуєш. Божечки, скільки то вже років минуло.- Чоловік встав і підійшов до Юстима.- Твій батько був мені другом. Він був хорошим купцем, вправним з всіма міг домовитись. -Він поклав свої дебелі зморщені руки на плечі хлопцю. Юстим стояв нерухомо і дивився на чоловіка. Він підняв свою голову.- Так тепер я чітко бачу. Ти справді його син. Але коли ми йшли в останню подорож про тебе були таки дивні чутки. Наче ти хворий, майже не говориш і погано рухаєшся. А бачу ти здоровий, любиш поїсти добре видно, але здоровий міцний який. Значить хочеш бути купцем?

-Хочу!Я вилікувався, дружина допомогла!

-О, ти одружився, вітаю. Ну бачите хлопці, деяких людей одруження на ноги ставить. Це буває і корисним.- Зрадів за хлопця старий купець.

-Як кому, як кому.-Перешіптувались між собою інші його працівники і недовірливо дивились на хлопця.

-Я теж чув про цього хлопця.- Мовив молодий ще один молодий купець.- Тільки казали що його мати його так розбестила, що він і їв з її рук, ледар неймовірний. І як такого із собою в похід брати від нього же користі буде ніякою.

Білодур подивився на молодого купця і потім знову перевів погляд на Юстима.

-Ех, хлопці, всетаки кров не водиця. Його батько із самим паном здружився маючи неймовірний талант і везіння. Повірте хлопці, потрібно дати йому шанс.

Юстим хотів було сказати, що його дружина панночка, але чомусь хотів, щоб у ньому віднайшли той талант батька спершу. Адже не буде він все життя прикривати ім'ям дружини, як мамою раніше. Он як той молодий купець згадав, що він ів із її рук. Йому так соромно стало.

-Гаразд, я візьму його під своє крило, якщо ти так просиш Добродуре, але хай спершу навчиться вузли правильні робити і по господарству мені тиждень допоможе, там я розкажу йому що і як. - Сказав молодший сорокалітній купець чорноволосий із люлькою, яку тримав в руках.

-От і по всьому. Молодець ти Северине, от побачиш толк із нього буде.

-Якщо буде пахати- то буде. - Відповів чоловік зацікавлено дивлячись на Юстима. - Ти просять біля мене. Доїмо і підеш зі мною.

-Добре, дякую вам що дали мені шанс.- Юстим похилив голову перед купцями.

-Ей, не хили так голову, ми ж якісь там аристократи- будь простішим.- почав вчити його Сиверин. -Що ж продовжимо трапезу.
Що ж продовжимо трапезу.
Юстим подався до Северина забравши свої речі із місце де сидів раніше.