Частина 3. Хто як не я

Я тебе пізнаю'

Сім днів гулянь весіль доньок пана пройшли приблизно однаково. Танці, смачна їжа, привітання молодят та звичайно багацько веселих і п'яних людей. А от Неоліна не дуже любила п'яних людей, їй вони здавались бридкими. Хоча за ці дні навпаки навчилась підливати своєму чоловіку, начебто догоджаючи, різних напоїв. Від них її "дорогоцінний" новоспечений чоловік швидко засинав і не набридав дівчині своїми жахливими манерами. В ці моменти вона спокійно сиділа за святковим столом і не хвилювалась, що хтось примусить її цілуватися із Юстимом.

Тим часом сестри буяли щастям. Варвара і Святополком, Харитя із Микитою, як ніколи за все своє життя - так щиро і довго не усміхались, вони часто танцювали разом і постійно тримались за руки зі своїми другими половинками. Що дівчата, що їх чоловіки навіть підозрілого косили очі, коли хтось із їх пари танцював із кимось іншим, а не з власним чоловіком чи дружиною.

Неоліна поглядала на сплячого на столі, п'яного від однієї чи двох чарок чоловіка і зажурено зітхала. В короткочасній перспективі звичайно використовувати алкоголь було не погано, але от свекруха скоса на неї поглядала через це. Та і мати чоловіка п'яницю нічим не краще, ніж лінивого невихованого невдаху. Нехай - зараз це й метод рятував. Важко ж постійно вдавати ніжні почуття до Юстима, коли насправді він викликав у дівчини в кращому випадку жаль, а в гіршому відразу і зневагу.

На ніч вона відводила чоловіка вже сама у свою кімнату, також роздягала і звичайно ж не наважувалась робити щось більше. Він же навіть усміхався дружині, і вона помічала, що часто задивлявся на неї.

-Ти ж нікому не розповів, що ми ще не завершили обряд одруження?-Запитувала вона перед сном на третій день їх спільної ночівлі, але він хитав заперечно, що не розповідав.
-І не говори поки що, я до такого ще не готова. Вибач.

-То-ді за-че-кає-мо.- Повільно мовив Юстин.

Одного із ринків, після того, як вони спали разом, вона встала пізніше хлопця і виявилось, що була притиснута до Юстина. Одна її рука лежала на його грудях, він був тепленьким і м'яким на дотик, а їх лиця були поруч один одного. Вона швидко відсахнулась і встала. Серце забилось швидше, щоки зарум'яніли, коли вона обернулась і поглянула чи спить він - то виявилось, що той не спав, а усміхався і дивився замріяно на стелю. Тоді бува, на мить вона подумала, що інколи він буває милим і що її план із закохування в себе дурного і наївного хлопця вже вдався. Так, що вже скоро можна приступати до другого пункту плану, і змусити його змінитись.

-Я до такого не звикла щось.- Виправдалися вона тихо, розуміючи, що відреагувала не дуже красиво.

-Ні-чо-го!- Так само як завжди - повільно, мовив він, усмішка так і не зійшла з його губ. Вона тоді відповіла йому такою самою щирою усмішкою

-Тоді я допоможу тобі встати й одягтись. - Вона потягнула Юстима на себе і той видно спросоння не втримав рівно спину і впав на неї.

-А ти доволі важкий!- Мовила дівчина, вже тепер його лице покрив сором'язливий рум'янець.-Ай, боляче.Допоможи мені.-Попросила чоловіка дівчина, бо їй і справді було важко підняти його із себе.

Він обперся руками об низ ліжка і спробував встати, його лице ще більше почервоніло від старань, на лиці з'явилась сором'язлива посмішка.

-Все добре! Давай поспішимо, бо ти, мабуть, голодний!- Подивилась на вхідні двері червона дівчина і спочатку почала поправляти свій зім'ятий одяг.

-Тааак.- Відповів він і відвів погляд, поки вона допомагала його одягати.

Прощання із домом

Так минув час відведений Неоліні на життя в домі батька. Слідуючим разом в цей дім зайде тільки одна родина -чоловік і дружина, яких батько вирішить зробити своїми наступниками. Неоліна вважала, що то буде Варвара зі Святополком, сином пана із сусідніх земель- їй вернутись сюди вже "не світить". Хіба, що в ролі гості, а бажання навідуватись до батька зрадника в неї не було.

Коли сестри попрощались між собою, в їх серцях щемило від болі. Адже невідомо на скільки вони розлучаються і чи побачаться тепер. На очах Хариті бриніли сльози, Варвара сумно дивилась на дім свого дитинства. А Неоліна намагалась не дивитись на все це та вдивлялась в далину. Вона звісно буде тужити за сестрами й батьком, за домом, своєю кімнатою і за своєю подругою-слугою Оксаною, з якою вони попрощались ще в кімнатах, бо не було прийнято при поважних гостях зі столиці та панів сусідніх земель, панночці обійматись із простою слугою. Але хоч Неоліні і було сумно через розлуку, але і образа жила в душі.Сестри за неї не заступились, батько віддав лінивому бідному хлопцю.

Їхали дівчата із чималим приданим. Тому за перший час життя Неоліна могла не хвилюватись. Батько також подарував дочкам коней. Тому зараз молодша донька була верхи на своєму коні. Юстиму також допомогли забратись на коня, прив'язали його до нього - розуміючи, що самим він таку довгу дорогу їхати на ньому не витримає, хлопець невпевнено тримався за поводи, в його очах читався страх. Було видно, що він хоче сподобатись молодій дружині, тому він не сперечався, сидів на коні, якого спереду направляв один зі слуг батька Неоліни. Його матір віз один зі старих воїнів батька, старша жінка, яка теж незвикла до такого способу пересування, міцно вхопила воїна за боки. Ще один слуга тягнув поперед себе візок, який якраз знадобитися, щоб вести придане Неоліни. Оксана махала білим платочком Неоліні, прощаючись із вікон дому Пана.

Батько також проводив своїх дітей верхи на чорному жеребці разом з обмундированими воїнами та старим Остапом. Коли дороги Варвари, Хариті й Неоліни вже мали розходитись, він вийшов на своєму поважному коні вперед їх і промовив настанову молодим.

-Не шукайте лихих доріг у своєму житті, любіть і поважайте один одного. Варваро і Харитю - ви будете, як і ваші чоловіки керувати великою кількістю людей. Будьте в цій справі суворими й справедливими.-Це окреме звернення до старших дочок різонуло по слуху Неонілі, вона дивилась під копита свого рудого коня, що топтав зелену траву.

-А тобі Неоніно бажаю стати розсудливішою і поважати свого чоловіка.- Лице дівчини скривила усмішка, вона не піднімала погляду до батька. Він продовжив, хоча вираз його лиця видавав сум за долю меншої дочки:

-А ви хлопці не ображайте моїх доньок. Поки я живий- спуску за то не дам.-І справді за паном Ничипіром ходила лиха слава, його образити всеодно, що собі пальця відрізати.-Що ж щасливої дороги діти! Пишіть листи своєму батьку хоч іноді.

-Бувайте Батьку.Бережіть себе.- Мовила Варвара, вклоняюсь.

-Зоставайтесь здорові, З Богом.- Попрощалась із батьком середуща дочка Харитя.

Неоліна з під лоба глянула на батька і промовила.

-Прощавайте.-Її поклон був швидким і вона відразу рушила до свого чоловіка із його матір'ю, що стояли збоку.

Коли всі гості та родичі похилили свої голови в знаки шани останній раз - пан теж схилив голову. І дочку пішли в різні сторони - туди куди вела їх тепер дорога життя.