Частина друга. Я зможу.

Шукаючи долі

Вдова Тереса почала запитувати про молодих дівчат, які шукають собі чоловіка, в людей, які жили поблизу. Їй розповідали про різних наречених.Брат теж поради давав, про наречених сестрі взнавав, але доволі скептично ставився до можливості знайти племіннику наречену. Сивіюча жінка наважилась і навіть ходила до деяких з тих дівчат додому. 

Спочатку матір одної із дівчат, яку хотіли видати заміж, нахвалювала свою дочку - що та і господиня і кухарка, і шиє пречудово, та і має спокійний характер, слухняна і красива. Але коли ж Тереса розповіла де сама живе і свого сина, можлива сваха змінялась в лиці.

-Ах це ж ви саме та Тереса, що свого Юстима з ложки годує, коли йому вже тридцять років. Це що ви своєму ледарю жінку шукаєте? Ви що думаєте, я свою дитину за такого, прости Господи, віддам.- Жінка перехрестилась.- Не для такого життя я її ростила, щоб вона на здорового бугая горбатилась.Ідіть шукайте інших дурмнів!.- І жінка вигнала незвану гостю з двору.

Інші ж просто сміялись їй в лице. Чи відверто кепкували з неї. Навіть вдови відмовлялись від її сина. Не хотіли з ним няньчитись.

-Нащо мені в сімї ще одна дитина, і так не вистачає на жити.

Сумно було чути то жінці від людей.

Сіла вона на лавочці біля свого старого облізлого дому і задумалась, що ж їй робити. Чула вона про одну жінку, яка живе поблизу від панських угідь.Та пані займалась тим, що підшуковувала пару молодим людям. Але до неї потрібно було далеко йти, та й сина лишати на довго самій вона не могла, хто ж його погодує, підведе на вулицю, в прихоже місце. Брат не згодиться, грошей для няньок зайвих немає. Краще вже звідниці їх заплатити. 

Різко встала жінка, вже ж час годувати синочка. Юстим лежав на своєму ліжку, коли жінка підійшла, насупив брови й надув губи, бо ж мама сьогодні не прийшла годувати його вчасно. Він довго відмовлявся їсти, наче карав за запізнення маму.

-Що, синочка, доведеться нам відправитись у невеличку подорож, прогулятися. Як тобі така ідея.

-Угу,- Байдуже відповів син, відкушуючи шматок хліба.

-Але, якже ми доберемось разом?- Запитала стара жінка свого синочка, скоріше роздумуючи, як їй самій так далеко доводити сина.Той запитально подивився на неї, худоби, на якій вона б змогла його дотягнутися в неї не було. А потім вона згадала, що в сусідів бачила невеличкий візок, в якому вони возили землю колись.

-Як думаєш сусіди віддадуть мені свій візок для землі на деякий час?

-НІ, ні!.Я на... возику... їхати... не збираюсь ...мамо? Вона... ж брудна... і некрасива.- Повільно говорив син, який не звик до довгих розмов.

-Я її помилку й устелю чистою тканиною, будеш як панич їхати сину.

-Як панич..., ну тоді... добре.-Монотонно говорив син.

Так і зробила жінка пішла до сусіда, попрохала в нього на деякий час взяти візок. - Той на щастя погодився, але попрохав бути з нею обережно, бо вона сама по собі стара, може зламатись.

Зраділа жінка помила її, уклала різнокольоровими чистими тканинами, та й на слідуючий світанок попхала сина в подорож до угідь пана. Той звичайно пручався і не хотів так рано вставати, та мати його перенесла, вмістила у візок і той там швидко заснув.

Їхали вони довгенько, цілих п'ять годин. Прохожі по дорозі поруч них люди озирались і тицяли в чудернацьких мандрівників пальцями. Робили іноді зупинки, бо стара матір не могла вже так довго тягти сина. Перепочивали й жінка йшла далі. Благо ще дорога була рівна, та не було нещодавно дощів, тому тверда. Найважче було тягнути сина під гору, але зате потім легко спускати з гірки. 

Дійшли вони до жінки, що знаходить всім пару. Біля її дому висіла дерев'яна вивіска "Тут знаходяться своє щастя. Доленосна Зоряна."

-Види себе чемно сину і знайдемо тобі ладну дружину. - Наказала Юстиму мати.

Той знову здивовано подивився на маму та угукнув.

До вельмишановної Доленосної Зоряни була черга із багатьох людей. Тут були й дівчата і хлопці з батьками. Ті з цікавістю поглядами на матір із повненьким сином і на візок. Хтось перешіптувався і показував знаки, що вони дивакуваті. Юстим же неначе цього не помічав. Розглядав людей і все довкола із цікавістю.

Стояли вони в черзі ще кілька годин.

-Мамо їдемо додому, мені скучно тут. -Все частіше нив Юстим.

-Ще трошки синочка, потрібно потерпіти.- Заспокоювати його мати, гладячи по голові.

Потім стара жінка притримуючи провела його до звідниці. Та сиділа на стільки, поруч неї сиділа молоденька дівчина і щось писала на листі пером.

-Доброго дня пані Зоряно, - Вона поклала перед жінкою декілька мідняків.-Я вдова Тереса. Це мій син Юстим!Юстин привітався.-Син втомлено кивнув незнайомий жінці головою.

-Доброго дня Тересо, Юстиме. -Оглядна жінка сорока років оглянула скептично жінку з сином. -То ж хочете знайти своєму сину наречену?

-Так, так. Хорошу роботящу дівчину. Можна і сироту і вдову, та і без приданого можна.

-Хм. Що ж тоді прошу не ображатись вас на правду раз просите допомоги. -Стара Тереса кивнула.Пані зоряна уважно дивилась на лице жінки і заговорила.- В мене хороша пам'ять і займаюсь я цим ділом давно, а до того так робила моя мати і бабуся. Знаю я вас- у вас знаменита колись була сім'я, пам'ятаю я вашого чоловіка - купця Ромко, він ще з паном колись товаришував. Міг в своїх подорожах багато скарбів знайти і привести важ чоловік. Але також я знаю, що ваш син неймовірний ледащо. Та і лежить на сім'ї вашій клеймо нечистого, так мені мати колись говорила.

Вона знову глянула на хлопця. Той навіть не слухав що каже жінка, розглядав стіни із картинами, іконами та рушниками.

-Я, звичайно, всім допомагаю, але в вас не має ні достатку, ні умілих рук хлопця, та і красою ваш син не відрізняється, як я розумію, знатних предків ви не маєте?

-Ні не маємо,- Засмучений відповіла жінка.

-Що ж тоді скажу вам правду, шанси знайти вам долю своєму сину відверто дуже малі!

Стара жінка стисла юпку, яку тримала в руках від розпачу. Невже ж вона дарма ішла так далеко і ця жінка їй не допоможе.

Молода дівчина, що щось до того вправно записувала підняла очі та зацікавлено глянула на хлопця. Потім потягнулась до вуха старшої знахарки, потягнула її за рукав плаття.

-Зачекайте Тересо, я переговори зі своєю помічницею.

Поки Тереса з надією дивилась на жінок, ті про щось тихо перешіптувались між собою:

-Ви знаєте, мамо, що пан якраз шукає найгіршого нареченого для свого сина, сьогодні ж приходив від нього той старий Остап і просив підшукати.Можливо це і є єдиний шанс.- Шепотіла звідниці дочка на вухо.

-Цить Вірно. Він занадто поганий для панни. Чи ти хочеш нам біди зробити. Це ж все тільки для ради годиться, я не думаю що пан віддасть свою дочку такому ось хлопцю.

-Ні ні, я точно чула від Остапа, пан дуже злий на доньку, бо та правила до нього неповагу.

-Ні

-Так Хай тоді сама ідея ця жінка до нього і питає. Тоді нам за це нічого не буде.

Зоряна задумалась. Вона ще раз поглянула на жінку, на її сина. І хоч вона розуміла, що та Вдова сама так виховала сина, їй стало шкода старої жінки, тож вона вирішила дати їм шанс. Крім того, навряд в цих людей є що відібрати, якщо вони чимось образять пана. Вона ж то знала, що дуже небезпечно жартувати з паном. Той був небезпечною людиною.

-Що ж Тересо, вам з Юстимом можливо випала щаслива можливість поріднитися із дочкою пана, він зараз шукає для доньок наречених. А для найменшої шукає ось такого як ваш син. Тому якщо ви зараз підете до нього з сином, можливо той захоче взяти вашого сина за зятя.

-Ви не жартуєте зі мною пані Зоряно?- Щасливо, із надією в очах запитала жінка.

-Ні, я не жартую. Поспішіть, ще встигнути сьогодні до нього на зустріч.

-О, дякую вам Доленосна Зоряно.Гаразд тоді ми побігли,- радісно заговорила стара жінка, -хапаючи сина за плечі та піднімаючи його з крісла, той не бажав вставати, адже йому було дуже зручно сидіти. Насилу жінка підняла лежачого сина і вивела його з дому. Знову висадила його в теліжку і повела до дому Пана.

***
Пан, який вже сьогодні побачив купу парубків залучено дивився на новоприбулих Юстима із матір'ю. Спочатку жінка притримуючи тягла його до нього, потім поставила і притримувала однією рукою, бо той сам не міг стояти. Жінка низько похилила голову, вшановуючи володарка цих земель. Син же замучено дивився на пана із підлоба і хмурив лоба з губами.

-Доброго дня пане, я вдова Тереса Пилипівна, то мій син Юстин. Мені говорили, що ви шукаєте нареченого для своєї доньки.

-Доброго дня Тересо. І що ви розкажете про свого сина.-Недовірливо запитав пан.

-Мамо, ходімо додому, я хочу їсти.- Перебив слова пана невихований товстий молодик. Пан розлютився, ще за весь час, ніхто із хлопців не проявляв до нього такої неповаги.

-Як ти смієш перебивати пана хлопче. Смерті тобі захотілось.- Розлютився Ничипір.

Хлопець заткнув вуха пальцями і відвернувся від пана.

-Вибачте моєму синові, то все я. Не навчила його манерам...

-Нічого мої воїни можуть його навчити.- Гучно відповів пан, думаючи що перед ним розігрують невдалий спектакль.

Юстим же вхопив маму за руку і почав прохати її:

-Мамо хочу додому, мені не подобатися, що цей старий дядько верещить. -Він злякано дивився на пана.

-Та ідіть вже!- Почав махати пан рукою до них.

-Але ж мій син...- Почала прохати пана стара жінка, але пан уже подав своїм воїнам знак, щоб вивели їх з його дому.

Жінка змучено тягла сина до візка. Пан же підійшов до вікна і побачив як ця стара жінка тягне свого сина- бугая додому. В його голові закрались сумніви. Можливо вони його і не обманювали. Можливо варто було б вислухати жінку. Але скількох таких ошуканців він сьогодні вже бачив. Утомився. Розсердився, але ж часу так мало лишилось. Він задумався. Підірвав до себе Остапа і попрохав його затримати жінку біля помістя, послати людей до місця де вони живуть і дізнатись, чи й справді її син такий лінивий і невихований в сусідів. Той пообіцяв швидко все розізнати. Пан розумів, що якщо ж вони його не обманюють, то гіршого нареченого йому вже не знайти. То того ж весілля потрібно було зіграти якнайшвидше.
Через кілька годин Остап прийшов до нього зі звісткою, що Юстим і справді й бідний і лінивий. Про нього і його матір всі так говорять.

-Тоді повідомлення його матір, що завтра граємо весілля.-Наказав пан помічникові.