Розділ 11

Може останні кілька років Ася й бухтіла проти батьків, які ні в біса не розуміються на справжніх молодіжних проблемах, але зараз вчинила точно, як її тато, коли стикався з несподіванкою на роботі. Вирівнялась та завмерла, немов капітан на мостику при наближенні піратської шхуни. Неприємності варто було зустрічати саме так: гордівливо та спокійно, щоб не пропустити жодної можливості на порятунок.

То, що вона в халепі, сумніву не підлягало: аудиторія з магістром та схвильованими одногрупниками ще була видима, але з кожною миттю все слабкіше. Невеличке віконце у просторі затягувало райдужною пеленою, що нагадувало мильну бульбашку... розміром з цілий світ — море, пляж та небокрай були тут, а ось аудиторія для практичних занять з просторової магії повільно щезала.

І страшніше за всі обставини було розгублене обличчя магістра Ейверса.

«Та він не розуміє, як мене врятувати!» —  здогадалася Ася.

— Трясця! Я й сама цього не знаю!

Ситуйовина, одначе...

Ой, як же в цю мить Асі стало себе жа-а-алко-о! Аж-но сльози підкотили.

Та це була лише мить, впродовж якої примарне видіння аудиторії з магістром та одногрупниками остаточно розтануло.

— Брешеш, — Ася погрозила кулаком невідомо кому, — Колосвітніх так просто не здолаєш!

Тут їй на думку спало: а в цій ситуації є як мінімум одна перевага – блондинистому рабовласнику ходу сюди зась!

— Іс-сар – Ковба-сар! – як дурна заволала Аська, миттю випросталась з важких одежин та кинулася по лагідному ліловому пісочку в манливе море. Так – це була вже друга перевага її незрозумілого становища. Дівчаткам потрібні хороші емоції. Що як не море може їх створити в нескінченній кількості?

Лагідне сонце, море, безкрайне небо, що належить тільки їй!

Які ж вражаючи ці заняття з просторової магії!

— Гей-гоп! – Ася з вигуком врізалася в прохолодну воду та сходу пірнула у хвилю.

Перевірити дно, спробувати воду, хоча б на мить замислитися, чи не водяться тут хижі створіння? Ні. Й гадки про це не майнуло. Мабуть, досвіду поки не вистачало. Негативного досвіду…

Та який в Асі вік? Може, ще вистачить можливостей корисний досвід набути.

Поки ж дівчині відверто щастило.

Вода не виявилась ні отрутою, ні кислотою. Морська фауна ще не отримала запрошення на несподіваний бенкет. Дно було пологим, а відбійна течія чатувала на необачних плавців десь в іншому місці.

Ася з насолодою декілька разів пірнула, а потім розляглася на воді на спині, розкинувши руки та ноги, наче на рідній тахті, а не в невідомому світі. Сонце приємно припікало. Тож дівчина примружила очі та прийнялася думати.

Сподіватися, що магістр Ейверс її врятує, здається, було не варто.

Мабуть, тут, як в тому анекдоті, порятунок потапельників – діло рук самих потапельників. І це велика проблема, бо Ася, звісно, маг з потрібною спеціалізацією, але ж… маг вона лише третій день. Та про ту бісову спеціалізацію ще нічого не знає.

Ось і прийшла та мить, якої Ася уникала від самого Забутого храму, коли треба відповісти на питання: як так трапилось, що вона стала потраплянкою?

З чого все почалося?

З тата!

Він раптово зник, майже як сьогодні магістр Ейверс та компанія молодих недомагів… І простір театру змінився на потаємну залу іношосвітнього храму. І що тому стало причиною?

Якось раніше Ася у такі пригоди не потрапляла…

Вона замислилась, геть забувши, що лежить на воді. А вода у морі, як звісно, має властивість рухатися. Коли до берега, а коли й від нього…

Ася дрейфувала морем, а її думки – часом та світами.

Траплялося їй і в театрі бувати, й з батьком гуляти. Що ж змінилося, чого раптово прокинулась магія?

Може то батько щось зробив?

Та ні! Це навряд. Та й Ася останнім часом була цяцечкою – ані примх, ані істерик, ані пригод з друзями. Лише вчилася, вчилася, вчилася. Ну… бо чекала на значний який-небудь подарунок на день народження.

Ой!

Точно. День народження ж – вісімнадцять років!

Може саме це стало причиною?

Тоді хтось з батьків в неї напевно чаклун! І вона готова побитися об заклад, що це батько! Звідкись же взялася в неї в дитинстві ідея, що він вміє чарувати? А може він тоді не так ховав свої здібності, а вона запам’ятала та сприйняла, як казку.

Таке може бути. Не протягом же їй ту магію надуло. Навіть в магічній академії говорили, що здібність до чарів – спадкова справа. Тому вони й носяться зі своїми родоводами наче дурні з торбами, як той вовк в олдовій грі, що має упіймати усі яйця з неба. Колись у гостях Ася бавилась в таку смішну забавку на окремому – спеціальному! — пристрої. Ще батьки в таке грали, бо були нещасними дітьми. Не було в них смартфонів! Асі таке навіть уявити було страшно. Хоча – принц-рабовласник лишив її цієї єдиної радості. Щоб в нього крила в польоті повідпадали!

Ася упіймала себе на думці, що зараз й пихатому дракоблонду зраділа, лише б мала змогу повернутися до академії. Але ж як це зробити?!