Глава 11

На уяву дівчина не жалілася, тож ніяка магічна математика до голови не йшла зовсім — лекція пройшла повз Асіну свідомість, яка була забита страшними фантазіями, що її визнають злодійкою та якими нещастями їй це віділлється. Перед цим мерхнули навіть попередні пригоди з потраплянням в інший світ. Так Асі здалося на деякий час, настільки вона занурилася у безрадісні думки. 

— Гей! Асю, що то з тобою? 

— А… що?.. — Дівчина отямилася, коли її тряхнули за плече. — О, Віллі… 

— Ти чого така? Не виспалася? 

Ася знизала плечима: 

— Мабуть, так. А що — лекція скінчилася? — Вона з подивом оглянула порожній кабінет — окрім них двох більше нікого не було. 

Рудий Віллівеус посміхнувся: 

— Я ж і кажу: ти все проспала! Конспект потрібен? 

— Думаю, так. Потім я в тебе його обов’язково візьму. А зараз нам куди? 

— До декана. Медитація для просторових магів. Фаховий предмет. 

— Угу-мф… — тільки й видихнула Ася. Що вона знала про магію взагалі та особливо про фахову? То-то ж і воно… 

Хлопець на неї дивно зиркнув, але промовчав. 

«Важко бути дурепою, де про всякі такі речі кожна собака знає, а ось землянка й гадки не має», — подумала Ася, яка звикла бути в курсі безлічі речей та подій сучасного світу. Земного, звичайно. Та в неї у тому ж Інстаграмі навіть три профілі було заведено! Один реальний — для друзів, та два фейкових, ну… для усіляких таємних та делікатних справ, коли свій інтерес було показувати не варто. 

Так. Вона з їх допомогою за деким слідкувала… 

І де тепер ті прості й зрозумілі інтриги та таємні симпатії? 

Там же, де і батьки. В далекому іншому світі. Отож повернутися туди її першочергова задача. 

Віллі таки не втримався та спитав: 

— Чому ти така хмура? 

— Ну… ти ж знаєш про мої проблеми з пам’яттю? 

Хлопець кивнув. 

— Ось я й роздумую, навіщо гризти ізумруд? 

— Що?! — Рудий витріщився на неї, як на реальну фотку Кардаш’ян без фотошопу. 

— Я нормальна, — запевнила Ася, натякнув на свій здоровий глузд. — Але все гадаю, чого викладач на початку спитав, чи готові ми гризти ізумруд? 

— А-а-а… — з полегшенням видихнув хлопець. — То ж символ мудрості. Богиня Сар його подарувала молодшим народам, щоб були не дурніші за драконів. 

Ася прикусила язика, щоб не ляпнути, що й тут не обійшлося без дискримінації. Та шпетити драконів у їх же академії (принаймні в їх королівстві) було нерозумно. Хоча й дуже хотілося. 

Неначе за таку її добру поведінку доля знову подарувала спокійний прохід до потрібної аудиторії. Тобто жодного принца дорогою не трапилося. Принаймні знайомого. Може серед адептів ще й були такі великородні особи, та на її щастя Ася не мала про них і гадки. 

Магістр Ейверс вже чекав. 

— Покваптеся, — він зустрів Асю та Віллі біля дверей, які особисто зачинив тільки-но вони увійшли. 

Ася здивувалася такій увазі, та декан пояснив свої дії для всіх. 

— Заняття просторовою магією вважаються небезпечними. 

— Навіть медитація? — спитав хтось з адептів, що копирсались у горі килимків для занять. Мабуть, тут як в йозі — просте сидіння за столом чи на стільці не передбачалося. 

— Навіть вона, — магістр кивнув головою. — Кожне заняття просторовою магією, поки ви вчитесь, повинно проходити у спеціально зачарованому приміщенні. Замкнувши ці двері, я активував захисний контур. Тому майте на увазі, що запізнюватись категорично не можна. Після того, як двері зачинені, ніхто в аудиторію не потрапить. Як і не вийде звідси, поки я не зніму чари. Так! Всі беремо килимки та займаємо зручне місце, — він поглянув на двох дівчат-пліткарок, що вмостилися разом, — сідаємо окремо та якомога далі один від одного. Місця вистачить. 

Тут він мав рацію. В цій аудиторії запросто можна було розмістити шкільний стадіон разом з трибунами. 

«Певно знову якась просторова магія, — подумала Ася, пригадав чудернацький кабінет магістра в деканаті. — А що, гарна ж професія! У любому закутку можна облаштувати собі які завгодно апартаменти о трьох поверхах. Тож треба вчитися! У житті згодиться». 

Прискіпливо обирати килимок вона не стала, схопила перший же, що лежав зверху. Всі вони були однаковими — цупкими, тканими з вовни та досить м’якими, хіба візерунками різнилися. А так виглядали чистими та охайними. 

Собі магістр також взяв килимок та простелив по центру зали, щоб кожен міг його бачити, сів у знайому Асі позу лотоса та посміхнувся до всіх: 

— Займайте зручне положення. Можете також полежати. 

— А якщо я задрімаю? — запитав хлопець з-за спини Асі. Вона обернулася до нього. Був він чорнобровим та приємним на вигляд, хоча й демонстрував якусь недовіру до педагогічних методів магістра Ейверса. — Лежачи то… 

— То нічого страшного! — Декан посміхнувся ширше. — Це групове заняття, тут навіть ваш храп стане у пригоді. 

Всі засміялися. 

— До речі, це не жарт. На першому етапі достатньо вашої простої присутності у групі, точніше — у груповому полі, що допоможе вам розгойдати свій особистий дар. Жодній іншій магії у такий спосіб ви не навчитесь, тільки просторовій. Тож цінуйте! — Магістр лукаво підморгнув. — Але це тільки на самому початку, майте на увазі. Потім храп буде означати незалік! 

Адепти знову розсміялися. Ася ж подумала, як їй поталанило: і з магією, і з наставником. Магістр Ейверс це тобі не Волан-де-Торт який-небудь! 

— Разом посміялися, а тепер давайте разом позаймаємось, — декан зробив знак заспокоїтися, — заплющуйте очі та починайте дихати за моєю командою. Я буду рахувати: один, два — вдих; три, чотири — видох. Як скажу: «нуль» — ви затримуєте дихання. Почали!.. 

Раз, два, Ася старанно вдихнула. Три, чотири — видихнула. І знову: раз, два… 

Спочатку її тривожив той нуль, під час якого вони мусили затамувати подих. Його все не було та не було. Раз, два, три, чотири. Раз, два, три, чотири… Вдих-видих, вдих-видих.