Глава 10

Як завжди — планів гора та маленький пагорбок поряд, а в реальності ти на хвилинку падаєш на ліжко, ну, щоб трохи заспокоїтися… та якісно так заспокоюєшся аж до самого ранку. Асі ще поталанило, що заснула вона у незручній сукні та мантії. Обидві одежини протягом ночі добряче жужмом перекрутилися. Тому й прокинулася вона доволі рано. Встигла хоч якось привести мантію до божеського вигляду. Плаття вирішила надіти інше — вчорашнє було таке пожмакане, що це без праски навіть під мантією приховати було не можна. 

А ось з волоссям і зробити було нічого. Хіба що помити з милом, невеличкий кавалок якого дівчина отримала від жалісливої комендантки разом з одежею та рушниками. 

— Бідолашна я, бідолашна! — невідомо кому пожалілася Ася, роздираючи вологі пасма пальцями. — І чого я разом з Маргошею не підстриглася? Була ж нагода… 

Вона пригадала, як зовсім недавно ходила з подружкою до салону краси. «Треба встигнути до свят», — сказала Маргоша і потягнула Асю з собою. Поки майстер стриг одну, друга встигла і манікюр, і педикюр зробити. Правда, потім все одно довелося зачекати, поки й Маргоша «перинки» причепурить. За цей час можна було і собі стрижку зробити. Та хто б підказав, що замість Різдва та Нового року у Києві Ася буде куйовдити волосся в іншому світі, мріючи про будь-який гребінець. А краще — про такий, як в Ізабелли. Магічний. Він не йшов у дівчини з розуму. 

Як баронеса їм орудувала — туди-сюди, а волосся лише слухняно линуло волосок до волоска. 

І таку чудову річ невдячна дівчина недбало жбурнула у торбинку! Ася собі такого б не дозволила. 

Замріявшись, вона уявила, як тому гребінцю незатишно та самотньо у темній торбі посеред книжок та зошитів. Та ця сумна картинка не довго панувала в уяві. Зовсім скоро змінилася на другу, де бажаний гребінець лежав на вишуканому трюмо посеред красивих баночок, мабуть, з косметикою. Чому їй таке примарилося Ася не знала, адже вже була цілком налаштована проти власниці диво-артефакта. Хіба може та Ізабелла гідно ставитися до речей? В неї й з людьми не сильно виходить. А вони, на відміну від речей, хоча б щось сказати можуть. Та, коли слів не вистачає, і в око дати не забаряться… 

Тож в уяві Ася не стала вагатися — простягнула руку та взяла безщасний гребінець. 

— Ич!.. — дівчина здригнулася, коли уявна картинка луснула та розлетілася, обдавши її чимось… наче мильна бульбашка лопнула, заляпавши шкіру мильним розчином. Та ніякої рідини ні на обличчі, ні на руках не було. А ось гребінець… Він у руці був. Так. Той самий. Чарівний! — …яка халепа!!! 

Ася з великою підозрою вилупилася на чужу річ. По гребінцю, немов хвилями, пробігав ледве помітний райдужний блиск, що лише підтверджував здогадку про магічну природу об’єкта. 

А може він не тільки чарівний, а ще й… живий?! З власною волею?! Щось подібне вона читала у фантастичних книжках. Може, перед нею живий артефакт? 

— Гей, ти мене чуєш? — з острахом, пошепки, запитала Ася. Рука, в який зненацька опинився гребінець, помітно тремтіла. — Ти сам, ну… того. Вирішив до мене перебратися. Бо я буду кращою хазяйкою?.. 

Та гребінець мовчав, як… звичайна річ. Навіть не блимнув ніяк особливо. З чого можна було зробити висновок, що до діалогу він вступати не збирається. 

— То ти хочеш, щоб я тобою скористалася? Так? — не здалася Ася. — Тоді, маю надію, ти не відмовишся, щоб я тебе помила. — Дівчина попрямувала до ванної кімнати, що суміщалася з вбиральнею. — Це, знаєш, гігієнічно. Ти, звісно, чарівний, але не хочу, щоб баронескини таргани мали шанс до мене іммігрувати. Вибач, але твоя хазяйка мені зовсім не подобається. 

Дівчина сунула гребінець під воду. Та навіть намилила його два рази. Щоб вже точно — ніяких пихатих тарганів. Хай вони всі Ізабеллі залишаться. Їй необхідніше, щоб не почувалася самотньою та дурною, нехай має змогу хоч з ними порадитися. 

Гребінець своєї одухотвореності ніяк не проявив. На жодне питання не відповів, як чарівно блищав від початку, так і продовжив. Вода, на щастя, йому нічим не зашкодила, хоча Ася трохи розхвилювалася вже тоді, коли сунула чарівну річ попід струмок з крана. 

Свої чари гребінець творив справно. Декілька рухів, осяяних крихітними іскорками, і ось волосся Асі гарно та дбайливо прибране, наче тільки-но з салону. І ніякої хімії, до речі! Навіть колір волосся став більш красивим — каштанові пасма засяяли трохи яскравіше, буцімто приховане до часу полум’я кинуло на них свій блиск. 

— Просто очей не відвести, — задоволено пробурмотіла дівчина. — І не рудий, і так вишукано водночас… Ех, гребінчику, як би я прагнула взяти тебе з собою додому! Та ти, мабуть, до господині повернешся… 

Сумувати було за чим — річ виявилась навіть ціннішою, аніж спочатку здалося. Це ж скільки нервів, грошів та часу можна з таким артефактом зберегти! Ось вони — практичні вигоди існування в магічному світі. 

— Дякую, гребінчику! — Нарешті впевнена у своєму зовнішньому вигляді Ася залишила гребінець на столі, розсудливо вирішив, що магія його сама поверне Ізабеллі. Не бігати ж та волати, що з нею раптово сталося чудо — предмет виник сам собою просто в її руці. Хтозна, як на це відреагують в магічній-то академії. 

Скористалась — вже хліб. А ховати чужий магічний артефакт та пробувати прив’язати його до себе… для цього Ася не була не жадібною, не підлою. Вона вже зараз відчувала перед баронескою деяку провину. Але це, мабуть, до першого ж наїзду з боку вродливої білявки. 

Гарний настрій тривав недовго. Лише допоки вона не зайняла столик у тій їдальні, яку вважала безпечною, бо не полінилася вийти на вулицю, обійти частину академії та увійти в той підпростір, який не мав особливого попиту в адептів. 

Ася поклала руку на металевий круг та сказала: 

— Адептка Колосвітня. 

В ту ж мить на столі перед нею з’явилися тарілки, чашка та заварний чайничок, з носика якого парувало. 

— У-ум… — задоволено протягли прямо над Асею. — Трав’яний відвар. Впізнаю цей запах.