Глава 9

— Ась, що з тобою? — легенько струснув її Рей. 

Принц! Увага, триматися від нього якомога далі! 

Ася відсахнулася від хлопця. 

— То ця сновида тебе за кошмар вважає? — задоволено зареготав другий… принц. 

Щоб їм усім! 

Дівчина заметушилась. І до аудиторії не повернешся, бо там злий професор. І далі двох заборонених принців не підеш — кожен бажає з нею відверто поспілкуватись… на неприємні для неї теми. 

Професор про все швидко дізнається і виконає свою погрозу. 

І за що це їй?! 

Як все перевернулося до гори дриґом? Чому вона у всьому винна? 

— Ісар, краще за своєю баронесою слідкуй — може вона і справді бабця, що причепурилася заради тебе, — «підбадьорив» суперника Рей. — А до моєї дівчини й не підходь, нам зайві свідки не потрібні. 

— Дівчина? — Блондиниста високість залупала оченятами. — Твоя дівчина?! 

О, скільки злого смакування почулося Асі у його словах! 

«Та насрати твоїй бабці в капці! — подумки вилаялась вона. — І чого присох?» 

Схоже, що нав’язана незграбність згодом їй ще квіточками здасться. Якщо вона виживе… 

— Маєш щось проти? — вдоволено спитав Рей. 

У Асі хіба волосся дибки не стало, така напруга відчувалась між обома принцами. 

— Та… 

— Що тут коїться?! Колосвітня, знову ви?.. 

«Професор!» — Ася ледве не розплакалася. І чого їй так не щастить? Адже він точно зараз вирішить, що саме вона влаштувала новий скандал. Не відходячи від місця попереднього, так би мовити. Щоб професору зайвого не трудитися, бігаючи та шпигуючи. 

— Та ми… — почав було Ісар… 

— Та ви троє вже давно повинні бути на інших заняттях! — відрубав професор Монтвус. — Перерва майже скінчилась і ось-ось пролунає сигнал. Вам, ваші високості, соромно подавати інший приклад аніж старанності в навчанні. А пунктуальність, в загалі, — справжня риса королів. 

— Не хвилюйтеся, професоре, — Рей став поряд з Асею, — ми встигнемо і ні в чому вас не розчаруємо. Та про себе хочу сказати, що турботу про власну дівчину вважаю не менш важливою за інші чесноти. — Хлопець взяв Асю за руку. 

Дівчина відступила на крок, побачив, яким гнівом запалали очі професора. Ось точно вирішив, що це вона йому на зло. 

— Колосвітня! Мерщій до магістра! — До зарядженої на скандал групи принців та «товаришів» підскочив адепт і вхопив Асю за краєчок рукава мантії. — Біжимо, тільки на тебе чекають, — видав задиханий хлопець. — Перепрошую, професоре, — він вклонився Монтвусу та потягнув дівчину за собою. 

Ася і сказати нічого не встигла, а вже тупотіла за хлопцем по коридору. Блискавичне розставання — саме те, що їй потрібно. Наче доктор цього рудого прописав… 

— Що таке… — дівчина не встигла виказати своє нове здивування, як їй затулили долонею рота. Відразу ж як затягли у якусь комірчину з інвентарем для прибирання. 

— Тс-с! — грізно обірвав її рудий хлопець, якій, як Ася щойно зрозуміла, був їй трохи знайомий. Так це ж одногрупник, який посміхався до неї з останнього ряду! — Тихо, якщо не хочеш знову встряти поміж принцами… 

Рудий мав рацію — повз непомітні двері комірчини пройшли обидва принци, що не переставали лаятися. 

— І як тебе на бойовий факультет занесло, — пролунав голос Рея. — Лід же такий крихкий, вразливий. Я б навіть сказав: ніжний, Ісаре. 

— У діловода забув спитати! — зло огризнувся блондин. — Подарую тобі збірку побутових заклять, щоб ти зненацька пилом не задихнувся. 

— О! Який мирний план сконати, — поглузував брюнет, — після того, як я ледве не захлинувся у лортанській крові… 

Голоси їх високостей нарешті стихли. Рудий відпустив Асю та відчинив двері. 

— Як тебе звати, рятівник? 

— Віллівеус, — зашарівся рудий, — Ахрептон. Віллівеус — це ім’я. 

— Гарне, — підбадьорила хлопця Ася. — Не проти, якщо буду звертатись до тебе Віллі? 

— Звертайся, — новий приятель знизав плечима. 

— Ніякий магістр, я так розумію, на мене не чекає? 

— Чому це? Чекає, звісно. Нас обох. Ми точно вже запізнимось… 

У ту ж мить, як підтвердження  слів хлопця, пролунав сигнал до початку лекції. 

— Якщо хочеш, біжи, — запропонувала Ася. — А мені ще потрібно повернутися та зібрати анкети. Я помічниця декана. 

Віллі витріщився: 

— Навіщо повертатися? Анкети вже давно у твоїй теці. Вони ж зачаровані самі повертатися. 

— Невже? — Ася не повірила й відкрила теку, щоб пересвідчитися. 

Рудий не збрехав — стос анкет був на місці. Серед них траплялися й заповнені відомостями адептів. Як зручно! 

Викладач «Введення до магічних обчислень» виявився більш мирним та доброзичливим за професора Монтвуса. Він без нарікання дозволив увійти та зайняти місця. Тож Ася та Віллі цілком природно зайняли один стіл на двох. Згодом з’ясувалося, що з приятелем Асі поталанило навіть більше, аніж вона думала, бо на відміну від неї, рудий хлопець добре знався на математиці. 

— А як тобі на думку спало втрутитися та обманом забрати мене від розлюченого історика? — спитала дівчина на обідній перерві, коли вони з Віллі знову сіли за один столик, цього разу в їдальні. 

Рудий знову немилосердно почервонів. 

— Ну… як спало, так і спало… Головне було рішучості набратися!.. 

— Та ти її навіть позичати можеш! — розсміялася Ася. Віллі здався їй таким милим. І хоробрим. А ще він був цілком зрозумілим хлопцем, без усіляких «високостей» та нахабних наказів. 

— Так і думав, що зустріну тебе тут! — До столика Асі та її одногрупника підійшов Тайлерен. 

— Рада тебе бачити! Знайомся, це Віллі, — дівчина представила свого нового приятеля. — А це Тайлерен. Він допоміг мені засвоїтися в академії. 

У дружній компанії час обіду пройшов майже непомітно. Усім трьом було цікаво. Ася та Віллі розпитували Тайлерена про викладачів та академію, а він — як пройшли їх перші заняття. 

— Ася наша потрапила, — раптом наголосив Віллі, змусивши дівчину вдавитися соком, що вона тільки-но глитнула.